Маяковський був не тільки поетом-оратором, гучним, твердим, прямолінійним, не тільки злим, обуреним на обивателів сатириком, але й найтоншим ліриком. У його ранній поезії є вірш «Скрипка й трошки нервово», де розповідається про раниму й трепетну душу творця. Це добуток, написаний у тривожний рік початку першої світової війни, я дуже люблю. Саме воно відкрило мені зовсім іншого Маяковського, лірика прекрасного й чистого душею

Назва вірша небагато дивне, як, втім, часто буває в цього поета. Маяковський був щирим футуристом, усі права захищені 2001-2005 його творчість надовго випередила свій час. Я б сказав, не початок, а кінець ХХ століття відчувається в нелогічності, деякої сумбурності цієї назви, що зате дуже точно визначає символічну тему вірша. Адже в добутку дійсно говориться про скрипку, а також про стан її самої й ліричного героя, що «трошки нервово». Я думаю, вірш було створено під враженням якого-небудь концерту класичної музики

Скрипка солировала, а поет раптово почув і побачив у ній щось близьке собі. І вийшов дуже зворушливий монолог ліричного героя, що починається так: Скрипка зашарпалася, просячи, И раптом розревілася так по-детски, що барабан не витримав: «Добре, добре, добре!» А сам утомився, не дослухав скрипкіній мовлення, шаснув на палаючий Кузнецький і пішов. Початок вірша така ж несподіване, як і назва. Ще в Тютчева була відсутність усяких вступівів, що критики назвали «фрагментарністю».

Також і в Маяковського. Перед нами різко починає вимальовуватися яскравий епізод, вихоплений з оригінального життя героя-творця, за яким коштує сам автор. Початок вірша являє собою соло скрипки. Імовірно, її повільні протяжливі звуки різко переходять у швидкі, високі, що нагадують жалібний плач дитини. От що ховається за метафорами поета

Монотонний глухуватий бій барабана чується в повторі слова «добре». Завдяки звукописи Маяковського, ми чуємо й розуміємо кожний інструмент у цьому оркестрі. А от метафора «палаючий Кузнецький» мені не зовсім ясна. Припущу, що вечірній міст був сильно освітлений ліхтарями й героєві здалося, що саме туди «шаснув» як що б віддаляється звук барабана

Дія продовжує розвиватися: Оркестр чужо дивився, як выплакивалась скрипка без слів, без такту… Мелодія не може бути «безтактної», дисгармонійної. Видимо, вся справа тут у тім, що скрипку ніхто не хоче почути й зрозуміти, вона тільки дратує оркестр. «Дурка, плаксій, витри!

» кричить їй «меднорожий, пітний» гелікон. Треба помітити, епітети тут також допомагають дуже точно зобразити інструменти. Автор постійно використовує уособлення, і весь оркестр у нього складається як би з живих істот, які дивляться, кричать, выплакиваются, утомлюються, просять, ревуть

У кожного інструмента свій характер і доля, але ліричному героєві більше всіх дорога скрипка, що так жорстоко кривдять. Поет у найсильнішому емоційному пориві кидається на захист улюбленої істоти: я встав, валандаючись поліз через ноти, що згинаються під жахом пюпітри, навіщо-те крикнув: «Боже!», Кинувся на дерев’яну шию: «Знаєте що, скрипка? Ми жахливо схожі: я от теж репетую - а довести нічого не вмію!» Це своєрідна кульмінація добутку

Ніжність героя вражає нас, так він і сам не очікував від себе подібного. Чим же скрипка схожа на поета? Видимо, йому також не вистачає чуйності, чуйності й розуміння публіки, що слухає його, але не чує. Але ж творцеві так важливо, щоб його думки, ідеї, думки люди розділяли. Поет це духовний вождь

Люди повинні вірити йому і йти за ним. Якщо цього немає - немає й творця. Молодий Маяковський завойовував любов і визнання публіки важко. Про це він і пише у вірші: про свої невдачі, сумніви, розпачі й боротьбі із труднощами. Звичайно, цей вірш не може звучати спокійно й бути таким. Нервозність поет передає насамперед за допомогою коротких, дроблених рядків, часом в одне слово

Безліч дієслів надає віршу динамічність і напруженість. Також нагнітає обстановку достаток вигуків, експресивної лексики - «репетую», «наплювати», «влипла», «дурка». Епатажне поводження ліричного героя переслідує одна мета: це протест проти байдужості й безсердечної тупості. Суспільство глухо до безпосередньої душі поета

Однак він продовжує бути відвертим з публікою, сподіваючись, що коли-небудь усе зміниться, і їхні відносини стануть більше гармонічними. А поки герой знайшов лише одну родинну душу, з якої тепер нізащо не розстанеться: «Знаєте що, скрипка? Давайте - будемо жити разом! А?» Вірш закінчується так само раптово, як і почалося, що зайвий раз підкреслює емоційність поета. Він усе сказав

Ми лише додамо, що цей добуток, присвячений темі творця і його місії, розкриває всю складність взаємин талановитої особистості і юрби. От ідея вірша