Палке почуття до рідної країни не заважало Льюису висловлювати про неї гірку правду. Його називали «розсердженим американцем», а пр самому себе він говорив: «Я люблю Америку, але вона мені не подобається».

Його письменницька кар’єра тривалістю чотири з надлишком десятиліття, була насичена напруженою роботою; він написав понад два десятки романів, тім новелістики, працював як публіцист і драматург. Зльоти чергувалися в нього з падіннями; пора його слави й розквіту доводиться на межвоенные роки, це воістину «золотий вік» американської літератури. Разом c е. Хемингуэем, В. Фолкнером, Т. Вулфом, Дж. Стейнбеком, Дос Пассосом він сприяв тому, що американський соціальний роман одержав у цей час міжнародне визнання. Трохи його романів виділяються як «верхові». Це «Головна вулиця», «Беббит», «Ероусмит», «Елмер Гентри», «Енн Виккерс», «У нас це неможливо», «Гидеон Плениш», «Королівська кров». Вони представляють льюисовский «канон», зберігають і сьогодні актуальність, залучаючи реалізмом, дотепністю й сатиричним блиском.

Ці добутки внутрішньо зв’язані темою, предметом зображення, іноді місцем дії; часом - «наскрізними» героями, їхній автор - своєрідний літописець «середнього шару». Він наділений здатністю в глумливо - іронічної, іноді сатирично пофарбованій манері зображувати сірі будні міщанства, стандартизоване «масове» суспільство. Письменник охопив разюче широку сферу: Америку ділових кіл, контор, редакцій, рекламних бюро, церков, науково-дослідних інститутів, театрів і готелів. Наука, бізнес, релігія, філантропія, вище утворення, тюремна система, політика - усе викликало його свіжий художній інтерес.

Льюис народився в сім’ї провінційного лікаря. У дитинстві цей рудий підліток нічим особливо не відрізнявся, був тендітним, незграбним, помітно відставав у спорті й іграх, зате потай від навколишніх знаходив і жадібно поглинав книги. Середовище, що його формувала, найменше була здатна стимулювати в ньому письменницький талант. У його сім’ї середнього добробуту панував дух здорового практицизму, і згодом, коли Льюис став уже професійним письменником, земляки дивилися на нього як на людину, зайнята справою назкопробным. Але саме в Соук Сентри виявляється генеза багатьох мотивів і тим зрілого Льюиса. Письменник добре знав середній Захід, його людей, історію, види. Тут виросло чимало героїв його книг, звідси почалася їхня дорога до більших міст.

Закінчивши Оберлин-Коледж, Льюис учився в Єльськім університеті (1903-1907), де йому дали прізвисько «Ред» (тобто «червоний»). Причиною тому служили не тільки його руді волосся, але й радикальні переконання. На початку 10-х рр. він певний час був членом соціалістичної партії. Перш ніж стати письменником, Льюис пройшов корисну школу газетно-журнальної, репортерської й редакторської роботи. Він багато їздив по країні, поповнював запас життєвих спостережень, засвоював звички літературної роботи, звикав писати швидко, оперативно. Журналістика наклала відбиток на його стиль, фактографічний, зрозумілий, хоча й небагато сухуватої, позбавленої вишуканості. Його шлях до слави не був простим. Біля десяти років Льюис витратив на романи й оповідання, які не піднімалися над середнім рівнем.

Широке визнання в США, а потім у Європі Льюис одержав з виходом роману «Головна вулиця» («Main Street», 1920). Це добуток, що сам письменник уважав своєю «головною книгою», уразив читачів новизною й масштабністю. Він продовжив почату в Америці (у Марка Твена, X. Гарленда, Ш. Андерсона й ін.) традицію критичного, реалістичного зображення провінційного життя. Він наділив свій роман великою силою узагальнення, завдав удару живучому міфу про «ідилічну провінцію», населеної «добрими й милими обивателями». У центрі роману - історія Керол Кенникотт, юної жінки, що вийшла заміж за лікаря й приїхала в провінційне містечко Гофер Прери, де вона задихається в обстановці нудьги й міщанської банальності. Всі спроби Керол Кенникотт пожвавити, «реформувати» побут Гофер Прери зазнають невдачі, натрапивши на дружний опір консервативно настроєних обивателів. У романі окреслювався характерний для багатьох книг Льюиса конфлікт особистості й суспільства вузьколобих міщан, ворожого до проявів індивідуальності й «інакомисленню». Письменник показує «бунт» Керол проти Гофер Прери, проти Головної вулиці, що персоніфікує застійний дух цієї американської «окуривщины». Разом з тим Льюис зображує «бунт» Гофер Прери проти непокірливої молодої жінки, що зрештою упокорюється зі своїм оточенням. Серед жителів Головної вулиці як фігура сама типова представлена Віл Кенникотт, чоловік Керол. Це «середній американець», людина тверезий, працьовитий, виникає під пером Л. як живий символ політичного конформізму.

Славу Льюиса затвердив роман «Беббит» («Babbitt», 1922), у якому продовжена тема «Головної вулиці»; об’єктом зображення стає «середній шар». Місто Зеніт, у якому відбувається дія, з населенням в 300 тисяч жителів, «менше, ніж Нью-Йорк, але більше, ніж Гофер Прери», таке ж типовий і разом з тим безликий, як і центральний персонаж роману Джордж Ф. Беббит. Йому призначено стати одним з головних художніх відкриттів усього творчості Льюиса.

Торговець нерухомістю, міщанин до самого мозку костей, обиватель, як дві краплі води схожий на тисячі таких же, як і він, 42-літній Беббит - наочний приклад стандартизації індивіда. Всі його запрограммированое існування підпорядковане інерції; у думках, міркуваннях, емоціях, звичках, навіть в одязі - у всім він дотримується стандартів, уподібнюючись безлічі схожих на нього близнюків. Беббит - законослухняний конформіст, апологет «американізму», людина з «твердими республіканськими поглядами», еталон благопристойності й престижного матеріального стандарту. У нього зовні щаслива сім’я, двоє дітей, рахунок у банку, будинок, машина, упевнене положення в середовищі таких же, як він, ділків. Але навіть Беббит не може задовольнитися подібною долею. Роман, майже позбавлений сюжету, будується на зображенні судорожних спроб Беббита вирватися з рутини прісного побуту, поринути в «чоловічі» радість. Але «бунт» героя, як і у випадку з Керол Кенникотт, завершується капітуляцією. Герой не витримує суспільного «остракізму». Під час страйку в Зеніті Беббит стає в ряди захисників власності, вступає в реакційно-«патріотичну» антиробочу організацію - Лігу чесних громадян.

В образі Беббита, ім’я якого стало прізвиськом, письменникові вдалося відобразити масовий, типовий феномен. Цей «стовідсотковий американець» наповнений цілим набором «азбучних істин» беббитизма, що охоплюють всі сфери життя - від кулинарно-гастрономічної до політичної. Він переконаний, що Сполучені Штати - земний рай, що Зеніт - краще із всіх місць, що треба «знищувати, як змій», всіх «довговолосих суб’єктів», соціалістів, робочих лідерів і радикальних університетських професорів, які зазіхають, як він думає, на його добробут. Беббит, що механічно відтворить кліше масової белетристики, позбавлений самостійного мислення. Але при цьому «герой» не переведений у плоску карикатуру. Він залишається живою людиною, і письменник співчуває йому.

Надалі Льюис продовжив свої пошуки нових різновидів беббитов, досліджував беббитизм як соціально-психологічне явище, використовуючи при зображенні героя безліч дрібних деталей, значимих деталей, які стосуються миру речей, аксесуарів американського побуту й сервісу.

Завдяки цьому вималювався разючий контраст між матеріальним добробутом героя і його духовною вбогістю. Льюис, і в цьому його більша заслуга, уловив і художньо відобразив те, що сьогодні соціологи й філософи окреслюють поняттями: «масове суспільство», «відчуження особистості», «дегуманізація й стандартизація».

В «Головній вулиці» і «Беббите» сформувався й художній метод Льюиса, у якому сумлінний опис побуту поєднується із сатиричною загостреністю. У цих двох романах були начебто «запрограмовані» основні мотиви, теми, типологія всього наступної творчості письменника.

Разом з тим письменник наполегливо прагнув протиставити беббитизм інші моральні риси: творчість, подвижництво, героїзм. У центрі роману «Ероусмит» («Arrowsmith», 1925), відзначеного Пулитцеровской премії, - антибеббитовский характер. Мартін Ероусмит - талановитий лікар, що став дослідником, йому належить перебороти чимало перешкод, тому що його оточують ділки від науки. Міцний природний стрижень допомагає Ероусмиту вберегтися від спокус примарного успіху (що занапастив його літературного тезка Мартіна їдена); на різних етапах життєвого шляху герой знаходить опору в чесних дослідниках, таких, як Готлиб, Сонделиус, Терри Викет і, звичайно ж, у його вірній подрузі Леори. Роман Льюиса, у написанні якого йому допомагав відомий мікробіолог П. Де Крайф, автор популярної книги «Мисливці за мікробами», коштує біля джерел важливої для літератури нашого сторіччя теми, пов’язаної з долею вчених і зображенням їхньої роботи.

Pages: 1 2