У Памфрете відбувається страта родичів королеви. А в Тауэре в цей час засідає державна рада, зобов’язаний призначити день коронації. Сам Ричард з’являється на раді із запізненням. Він уже знає, що Хестингс відмовився брати участь у змові, і швидко розпоряджається взяти його під варту й відрубати йому голову. Він заявляє навіть, що не сяде обідати, поки йому не принесуть голову зрадника. У пізнім прозрінні Хестингс проклинає «кривавого Ричарда» і покірно йде на плаху

Після його відходу Ричард починає плакати, журячись через людську невірність, повідомляє членам ради, що Хестингс був самим потайливим і лукавим зрадником, що він був змушений зважитися на настільки круту міру в інтересах Англії. Брехливий Бекингем охоче вторить цим словам

Тепер має бути остаточно підготувати суспільна думка, чим знову займається Бекингем. За вказівкою Глостера він поширює слухи, що принци - незаконні діти Едуарда, що сам його шлюб з Єлизаветою теж незаконний, підводить різні інші підстави для воцаріння на англійському престолі Ричарда. Юрба городян залишається глухий до цих мовлень, однак мер Лондона й інших вельмож погоджуються на те, що варто просити Ричарда стати королем

Наступає вищий момент торжества: делегація знатних городян приходить до тирана, щоб молити його про милості прийняти корону. Цей епізод отрежиссирован Ричардом з диявольським мистецтвом. Він обставляє справу так, що прохачі знаходять його не де-небудь, а в монастирі, де він в оточенні святих батьків поглиблений у молитви. Довідавшись про делегації, він не відразу виходить до неї, а, з’явившись у суспільстві двох єпископів, грає роль простодушного й далекого від земної суєти людини, що боїться «ярма влади» найбільше на світі й мріє тільки про спокій. Його святенницькі мовлення чудові у своєму витонченому лицемірстві. Він довго упорствует, змушуючи що прийшли говорити про те, як він добрий, ніжний серцем і необхідний для щастя Англії. Коли ж, нарешті, що отчаялись зломити його небажання стати королем городяни віддаляються, він як би знехотя просить їх повернутися. «Так буде мені щитом насилье ваше / від брудного наклепу й від безчестя», - завбачливо попереджає він

ДОГІДЛИВИЙ Бекингем поспішає поздоровити нового короля Англії - Ричарда III.

И після досягнення заповітної мети кривавий ланцюг не може бути розірвана. Навпроти, по страшній логіці речей Ричардові потрібні нові жертви для зміцнення положення - тому що він сам усвідомлює, як воно неміцно й незаконно: «Мій трон - на тендітному кришталі». Він звільняється від Ганни Уорик, що недовгий час була з ним у шлюбі - нещасливому й тяжкому. Недарма сам Ричард помітив якось, що йому неведомо властиве всім смертним почуття любові. Тепер він віддає розпорядження замкнути дружину й розпустити слух про її хворобі. Сам він має намір, перевівши Ганну, женитися на дочці покійного короля Едуарда, свого брата. Однак колись йому треба зробити ще одне лиходійство - саме дивовижне

Ричард випробовує Бекингема, нагадуючи йому, що живо ще в Тауэре маленький Едуард. Але навіть цей вельможний лакей холодіє від страшного натяку. Тоді король розшукує жадібного придворного Тиррела, якому доручає вбити обох принців. Той наймає двох кровожерливих стервецов, які проникають по пропуску Ричарда в Тауэр і душать сонних дітей, а пізніше самі плачуть від вчиненого

Ричард із похмурим задоволенням приймає звістку про смерті принців. Але вона не приносить йому бажаного спокою. Під владою кривавого тирана починаються хвилювання в країні. З боку Франції виступає із флотом могутній Ричмонд, суперник Ричарда в боротьбі за право володіти престолом. Ричард розлютований, повний люті й готовності дати бій всім ворогам. Тим часом самі надійні його прихильники вже або страчені - як Хестингс, або потрапили в опалу - як Бекингем, або таємно змінили йому - як жахнувся від його страшної суті Стенлі…

Останній, п’ятий акт починається із чергової страти - цього разу Бекингема. Нещасний визнає, що вірив Ричардові більше всіх і за це тепер жорстоко покаран.о

Подальші сцени розвертаються безпосередньо на поле боїв. Тут розташувалися конфронтуючі полки - Ричмонда й Ричарда, Проводирі проводять ніч у своїх наметах. Вони одночасно засипають - і в сні їм по черзі є парфуми страчених тираном людей. Едуард, Кларенс, Генріх VI, Ганна Уорик, маленькі принци, рідні королеви, Хестингс і Бекингем - кожний з них перед вирішальним боєм обертає до Ричарда свій проклін, закінчуючи його однаковим грізним рефреном: «Меч упусти, отчайся й умри!» І ті ж самі парфуми безвинно страчених бажають Ричмонду впевненості й перемоги

Ричмонд прокидається, повний сил і бадьорості. Його суперник пробуджується в холодному поті, що терзає - здається, уперше в житті - борошнами совісті, на адресу якої вибухає злісними проклятьями. «У совісті моєї сто мов, / всі різні розповідають казки, / але кожний негідником мене кличе…» Клятвопорушник, тиран, що втратив рахунок убивствам, він не готовий до раскаянью. Він і любить і ненавидить сам себе, але гординя, переконаність у власній перевазі над усіма пересилюють інші емоції. В останніх епізодах Ричард виявляє себе як воїн, а не боягуз. На зорі він виходить до військ і звертається до них із блискучого, повної злого сарказму мовленням. Він нагадує, що боротися має бути «із чередою шахраїв, утікачів, бурлак, / із бретонською сволотою й жалюгідною гнилизною…». Призиває до рішучості: «Так не збентежать порожні сни наш дух: / адже совість - слово, створене боягузом, / щоб сильних налякати й остерегти. / Кулак нам - совість, / і закон нам - меч./ Зімкніться, сміло на ворога вперед, / не в рай, так у пекло наш тісний лад увійде». Уперше він відверто говорить про те, що вважатися коштує тільки із силою, а не з моральними поняттями або із законом. І в цьому вищому цинізмі він, може бути, найбільш страшний і разом з тим притягальний

Результат бою вирішує поводження Стенлі, що в останній момент переходить зі своїми полками на сторону Ричмонда. У цьому важкому, кровопролитному бої сам король показує чудеса хоробрості. Коли під ним убивають коня й Кетсби пропонує врятуватися втечею, Ричард без коливань відмовляється. «Раб, своє життя поставив я й буду стояти, покуда скінчиться гра». Його остання репліка повна, бойового азарту: «Коня, коня! Вінець мій за коня!»

У двобої з Ричмондом він гине. Ричмонд стає новим королем Англії. З його воцарінням починається правління династії Тюдоров. Війна Білої й Червоної Рози, що терзала країну тридцять років, закінчена

В. А. Сагалова

Pages: 1 2