На третій день Різдва морозним зимовим ранком доктор Ватсон зайшов поздоровити зі святом свого давнього друга містера Шерлока Холмса. Знаменитий детектив напівлежав в улюбленому червоному халаті на кушетці й переглядав ранкові газети. Поруч, на спинці стільця, висів сильно поношений фетровий капелюх, а на сидінні лежали пінцет і лупа. Ясно було, що до приходу доктора Холмс із їхньою допомогою ретельно досліджував цей капелюх

Ватсон привітався, підсів ближче до каміна, щоб зігріти змерзлі руки, і поцікавився, чому стільки уваги було приділено старому капелюху. У відповідь Холмс помітив, що з нею зв’язаний забавнейший випадок. Відомий Ватсону посильний Питерсон, честнейший малий, вертався додому під Різдво біля чотирьох ранку. На вулиці нікого не було, крім одного високого суб’єкта, що, злегка похитуючись, ішов поперед посильного. Незнайомець ніс пахвою жирного гусака. Обступили хулігани. Захищаючись, він ніяково змахнув тростиною й ненавмисно але розбив вітрину магазина. На шум прибіг Питерсон, але хулігани й цей суб’єкт зникли, на бойовище залишилися тільки капелюх і гусак. Імовірно, незнайомця злякала форма посильного. Питерсон заніс знахідку до Холмсу, не знаючи, кому неї повернути. До лапки гусака була прив’язана картка, на якій значилося: «Для миссис Генрі Бейкер», а на підкладці капелюха збереглися ініціали «Г. Б.». Але прізвище Бейкер занадто поширене в Лондоні, і знайти власника знахідки здавалося зовсім неможливим справою

Капелюх Холмс тимчасово залишив у себе, сподіваючись установити по ній особистість потерпілого, а гусака через день віддав посильному. Ватсон зачудувався самовпевненості друга: «Ви жартуєте! Що можна витягти із цього старого, рваного фетру?» - «От лупа. Спробуйте застосувати мій метод. Що ви можете сказати про людину, якій належав цей капелюх?» Ватсон уважно оглянув капелюх. Цей м’ятий, потертий капелюх уже давно вийшов з моди. На підкладці дійсно виднілися ініціали «Г. Б.», на полях - петелька для гумки, сама гумка була відсутня. Фетр покривали численні плями, деякі з них були замазані чорнилом. Ватсону важко було довідатися що-небудь про власника капелюха, у чому він і зізнався другові

• «Звичайно, не все достаточно ясно,- помітив той,- що^-що-спокій^-що можна встановити напевно… Зовсім очевидно, наприклад, що власник її - людина великого розуму й що три роки тому в нього були неабиякі гроші, а тепер настали чорні дні. Він завжди був завбачливий і піклувався про завтрашній день, але помалу опустився, добробут його впало, і ми вправі припустити, що він пристрастився до якого-небудь пороку, - бути може, до пияцтва. Очевидно, через це й дружина його розлюбила… Але в якімсь ступені він ще зберіг своє достоїнство… Він веде сидячий спосіб життя, рідко виходить із будинку, зовсім не займається спортом. Ця людина середнього років, у нього сиві волосся, воно маже їхньою помадою й недавно підстриглася. Вдобавок я майже впевнений, що в будинку в нього немає газового висвітлення».

Ватсон був поза собою від здивування. Навіть після оповідання Холмса він не міг зрозуміти, як той довідався про усім. Тоді великий детектив пояснив, що про неабиякий розум говорить великий розмір капелюха, про колишній статок - її чудова якість і фасон, модний три роки тому. Петелька для гумки видавала передбачливість її хазяїна, а відсутність гумки й запущений вид капелюха - те, що він перестав стежити за своєю зовнішністю і явно втратив прихильність дружини. У той же час замазані чорнилом плями свідчили, що почуття власного достоїнства ще остаточно не загублено. Після недавнього відвідування перукаря на підкладці залишилися обстрижені сиві волоски, що пахнуть помадою. Бура «домашня» пил на полях, сліди поту на тильній стороні капелюха й численні сальні плями дали Холмсу підстава затверджувати, що власник цього головного убору - домосід, сильно утомлюється й потіє при ходьбі, а піднімаючись по сходам, висвітлює собі шлях сальною свічею й, отже, у його будинку немає газового висвітлення

Піднесений Ватсон погодився з висновками, але справедливо помітив, що від них немає ніякої користі, і навряд чи вони допоможуть розкрити який-небудь злочин. Його зауваження перервав несподіваний візит посильного. Той був явно чимсь схвильований. Виявилося, що в зобі в знайденого гусака дружина Питерсона виявила… І отут він простягнув Холмсу великої, блискаючої, найчистішої води блакитний алмаз. Холмс присвиснув. Це був той самий знаменитий камінь, що недавно викрали в графині Моркар. Про цю нашумілу крадіжку багато писали в газетах. За повернення найрідшого карбункула пропонувалася тисяча фунтів, а його реальну вартість важко було навіть уявити. Незабаром Холмс відшукав замітку в газеті. У ній повідомлялося, що алмаз, відомий за назвою «Блакитний карбункул», був викрадений п’ять днів назад у готелі «Космополитен». У крадіжці підозрювався раніше суджений за злодійство паяльщик Джон Хорнер. У той день він припаював розхитаний прут коминкових ґрат у кімнаті графині і якийсь час перебував там один. Коли службовець готелю Джеймс Райдер увійшов у кімнату, те, за його словами, виявив, що паяльщик зник, бюро було зламано, а сап’яновий футляр, де зберігався камінь, виявився порожнім і валявся на туалетному столику

На лемент Райдера прибігла покоївка й застала ту ж картину. Хорнер був арештований і, завзято заперечуючи свою винність, зомлів у залі суду. На цьому замітка закінчувалася. Отже, залишалося з’ясувати, яким образом «Блакитний карбункул» потрапив з готелю «Космополитен» у гусячий зоб. Спочатку великий детектив вирішив розшукати Генрі Бейкера. Він швидко склав коротке оголошення: «На розі Гудж- стрит знайдені гусак і чорний фетровий капелюх. Містер Генрі Бейкер може одержати їх сьогодні на Бейкер-стрит, 221 -б, в 6.30 вечори». Потім попросив Питерсона помістити оголошення в усі вечірні газети, купити замість з’їденого гусака нового й принести йому. Потім Холмс і Ватсон попрощалися, але доктор обіцяв, відвідавши своїх пацієнтів, зайти ввечері до друга. О пів на сьому на порозі будинку на Бейкер-стрит Ватсон зштовхнувся з незнайомцем. Увійшовши у вітальню, той представився як Генрі Бейкер.

• «Це була велика, сутула людина з великою головою, із широкою розумною особою й гострою каштановою борідкою. Червонуваті плями на носі й щоках і легеня тремтіння протягненої руки підтверджували здогад Холмса про його похилості. Па ньому був поруділий сюртук, застебнутий на всі ґудзики, а на худих зап’ястях, що стирчать із рукавів, не було видно манжет. Він говорив глухо й уривчасто, старанно підбираючи слова, і робив враження людини інтелігентного, по сильно пом’ятого життям».

Холмс повернув йому капелюх і нового гусака, немов би жартуючи, запропонувавши також пір’я, лапки й зоб з’їденого. Було очевидно, що про алмаз людин і не догадувався. Він докладно розповів Холмсу, що одержав гусака в трактирі «Альфа», як член «гусячого клубу». Членство полягало в тому, що, виплачуючи протягом року по нескольку пенсів у тиждень, можна було до Різдва одержати відмінного гусака. Сердечно подякувавши Холмса й Ватсона, Бейкер вийшов. Тоді детектив запропонував другові негайно відправитися по гарячих слідах в «Альфу».

Снову пустившись у шлях, після півгодинної прогулянки ясним морозним вечором друзі стали перед хазяїном крамниці на Ковентгарден-ском ринку. Торговець птахом був неговіркий і явно поспішав додому. Коли мовлення зайшло про гусаків, проданих у трактир «Альфа», він зненацька розлютився й заявив: «Можна подумати, що на цих гусаках світло клином зійшовся, коли послухаєш, який через них підняли шум!» Тоді Холмс посперечався з ним на соверен, запевняючи, що його гусаки відгодовані в селі. Хазяїн крамниці розлютив і наказав хлопчикові принести бухгалтерські книги. Із записів у них випливало, що гусаки були куплені в міського постачальника. Їм виявилася якась миссис Окшотт, адреса якої приводився нижче. Детектив із засмученим видом віддав програний соверен, але, відійшовши від крамниці, розсміявся своїм особливим - веселим і беззвучним сміхом: «Якщо в людини такі бакенбарди й така червона хустка в кишені, у нього можна вивудити що завгодно, запропонувавши йому парі… Зі слів того грубіяна ясно, що цим гусаком цікавиться ще хтось…»

Pages: 1 2