Старий сидить у кресле-каталке в афішної тумби. Він бачить, як Студент раговаривает з Молочаркою й розповідає їй, що напередодні рятував людей з-під уламків будинку, що звалилося. Старий чує слова Студента, але не бачить Молочарку, тому що вона - бачення. Старий заговорює зі Студентом і з’ясовує, що той син купця Аркенхоль-ца. Студент знає від покійного батька, що Старий - директор Хум-мель - розорив їхню сім’ю. Старий же затверджує зворотне - він визволив купця Аркенхольца з лиха, а той ограбував його на сімнадцять тисяч крон. Старий не жадає від Студента цих грошей, але хоче, щоб юнак робив йому дрібні послуги. Він велить Студентові піти в театр на «Валькірію». На сусідніх місцях будуть сидіти Полковник і його дочка, що живуть у будинку, що дуже подобається Студентові. Студент зможе познайомитися з ним і бувати в цьому будинку. Студент заглядається на дочку Полковника, що насправді є дочкою Старого: колись Старий спокусив дружину Полковника Амалию. Тепер Старий задумав видати дочку заміж за Студента. Студент розповідає, що народився в сорочці. Старий припускає, що це дає йому можливість бачити те, чого не бачать інші (він має на увазі Молочарку). Студент і сам не знає, що з ним відбувається, наприклад, напередодні його потягнуло в тихий провулок, і незабаром там звалився будинок. Студент підхопив шедшего уздовж стіни дитини, коли будинок обрушився. Студент залишився цілий і непошкоджений, але на руках у нього не було дитини

Старий бере Студента за руку - юнак почуває, яка в нього крижана рука, і в жаху отшативается. Старий просить Студента не кидати його: він так нескінченно самотній. Він говорить, що хоче зробити Студента щасливим. З’являється слуга Старого Юхансон. Він ненавидить свого хазяїна: колись Старий урятував його від в’язниці й за це зробив своїм рабом. Юхансон пояснює Студентові, що Старий жадає панувати: «День цілий він роз’їжджає у своєї каталке, як бог Тор… оглядає будинку, зносить їх, прокладає вулиці, розсовує площі; але він і вламується у вдома, улазить у вікна, править долями людей, умерщвляет ворогів і нікому нічого не прощає». Старий боїться тільки одного: гамбурзької дівчиська-молочарки

У круглій вітальні будинку, що полюбився Студентові, чекають гостей. Юхансона наймають допомагати слузі Полковника Бенгтсону зустрічати їх. Бенгтсон повідомляє Юхансону, що в їхньому будинку регулярно влаштовують так звані «вечері примар». Уже двадцять років збирається та сама компанія, говорять те саме або мовчать, щоб не сказати чого-небудь невлад. Господарка будинку сидить у коморі, вона уявила себе папугою й уподібнилася балакучому птахові, вона не виносить калік, хворих, навіть власну дочку за те, що та хвора. Юхансон уражений: він і не знав, що Фрекен хвор.о

У гості до Полковника є Старий на милицях і велить Бенгтсону доповісти про себе хазяїнові. Бенггсон виходить. Залишившись один, Старий оглядає кімнату й бачить статую Амалии, але отут і вона сама входить у кімнату й запитує Старого, навіщо він прийшов. Старий прийшов заради дочки. З’ясовується, що всі навкруги брешуть - у Полковника підроблена метрика, сама Амалия колись підробила свій рік народження. Полковник відняв у Старого наречену, а Старий, щоб відомстити спокусив його дружину. Амалия пророкує Старому, що він умре в цій кімнаті, за японськими ширмами, які в будинку називають смертними й ставлять, коли кому-небудь настав час умирати. Амалия розповідає, що в їхньому будинку регулярно збираються люди, які ненавидять один одного, але гріх, провина й таємниця зв’язують їх нерозривними узами

Старий розмовляє з Полковником. Старий скупив всього його векселя й уважає себе вправі розпоряджатися в його будинку. Старий бажає, щоб Полковник прийняв його як гостюючи, крім того, він вимагає, щоб Полковник прогнав свого старого слугу Бенгтсона. Полковник говорить, що, хоча все його майно тепер належить Старому, дворянський герб і добре ім’я Старий у нього відняти не може. У відповідь на ці слова Старий дістає з кишені виписку із дворянської книги, де сказано, що рід, до якого нібито належить Полковник, сто років тому згас. Більше того. Старий доводить, що Полковник зовсім і не полковник, тому що після війни на Кубі й перетворення армії всі колишні чини скасовані. Старий знає таємницю Полковника - це колишній слуга

Приходять гості. Вони мовчачи всідаються в кружок, крім Студента, що проходить у кімнату з гіацинтами, де сидить дочка Полковника. Завжди, коли фрекен будинку, вона перебуває саме в цій кімнаті, така вуж у неї чудність. Старий говорить, що проникнув у цей будинок, щоб вирвати плевели, розкрити гріх, підбити підсумок і дати можливість молодим почати життя заново в цьому будинку, що він їм дарує. Він говорить, що всі присутні знають, хто вони такі. І хто він такий, вони теж знають, хоча й причиняються, начебто не знають. І всім відомо, що Фрекен насправді його дочка. Вона зів’янула в цьому повітрі, насиченому обманом, гріхом і фальшю. Старий знайшов для неї шляхетного друга - Студента - і хоче, щоб вона була з ним щаслива. Він велить усім розійтися, коли проб’ють годинники. Але Амалия підходить до годинникам і зупиняє маятник. Вона говорить, що може зупинити плин часу й звернути минуле в ніщо, вчинене - у невчинене, і не погрозами, не підкупом, а стражданням і покаянням. Вона говорить, що при всій своїй гріховності присутні краще, ніж здаються, тому що каються у своїх гріхах, меж тим як Старий, що виряджається в тогу судді, гірше їх усіх. Він зманив колись Амалию помилковими обіцянками, він обплутав Студента вигаданим боргом батька, хоча насправді той не був повинен Старому ні єдиного ері… Амалия підозрює, що Бенгтсон знає про Старого всю правду - тому-те Старий і хотів від нього позбутися. Амалия дзвонить у дзвіночок. У дверях з’являється маленька Молочарка, але ніхто, крім Старого, не бачить її. В очах Старого застиг жах. Бенггсон розповідає про злодіяння Старого, він розповідає, як Старий, що був у ту пору лихварем у Гамбурзі, намагався утопити дівчину-молочарку, тому що вона про нього занадто багато знала. Амалия замикає Старого в коморі, де вона просиділа багато років і де є шнурок, що цілком підходить для того, щоб на ньому повіситися. Амалия віддає розпорядження Бенггсону загородити двері в комору смертними японськими ширмами

Фрекен у кімнаті з гіацинтами грає Студентові на арфі. На каміні - великий Будда, що тримає на колінах корінь гіацинта, що символізує землю; стебло гіацинта, прямій, як земна вісь, спрямовується нагору й вінчається звездоподобними квітками про шість променів. Студент говорить Фрекен, що Будда чекає, щоб земля стала небом. Студент хоче довідатися, чому батьки Фрекен не розмовляють один з одним. Вона відповідає, що Полковникові і його дружині не про що розмовляти, тому що вони не вірять один одному. «До чого розмовляти, якщо ми вже не можемо обдурити один одного?» - уважає Полковник, фрекен скаржиться на куховарку, що заправляє всім у будинку. Вона з вампирского роду Хуммелей, і хазяї ніяк не можуть не прогнати її, не злагодити з нею. Ця куховарка - покарання за їхні гріхи, вона так їх годує, що вони марніють і худнуть. Крім її в будинку є ще покоївка, за якої Фрекен доводиться без кінця забирати. Студент говорить Фрекен, що мріє на ній женитися. «Мовчите! Ніколи я не буду вашої!» - відповідає вона, але не пояснює причини своєї відмови. Студент дивується, як багато в їхньому будинку таємниць. Він бачить, що якби люди були до кінця відверті, мир би звалився. Кілька днів назад Студент був у церкві на відспівуванні директора Хуммеля, свого мнимого благодійника. У головах труни стояв друг покійного, солідний літній пан. А потім Студент довідався, що цей літній друг покійного палав пристрастю до його сина, покійний же позичав у шанувальника свого сина. Через день після похорону заарештували пастора, чиє проникливе мовлення в труни так торкнули Студента: виявилося, що він ограбував церковну касу. Студент розповідає, що його батько вмер у божевільному будинку

Pages: 1 2