В історію української літератури Максим Рильський увійшов як самобутній національний поет, патріот України, якийзпиро і високо підносив національну ідею, будив історичну пам’ять свого народу, утверджував думку про його талановитість, національне відродження країни, невмирущість рідної мови. Тому, на мою думку, не дивно, що його поеми « Слово про рід ну матір, «Жага», «ІІеопалима купина» та збірники «За рідлу землю”, «Світла зброя», «Великаго-дішя» сприймаються як поетове зізнання у ніжній синовній любові до України, уславлення її історичного минулого. Вражає великий ступінь шани і поваги до народу, до рідної батьківської землі.

У наш час, коли Україна, проголосивши незалежність, десять років с суверенною державою, дуже актуального звучання й значення набуває поема М. Рильського «Неопалима купина», написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає утілення про щось вічне і величне. Так біблійний кущ, що горів, не згораючи, п якого доносився голос Бога, став символом непереможності народу України у будь-який час:

• батьку, як ступає
• Непереможна рать твоя,
• Як древній Фастів посилає
• Полки Семена Палія?

Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам’яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія в усі часи випробувань.

Тяжкі й важливі події змальовує Рильський, намагаючись довести думку про вічність й незнищенність Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який

Крізь непроглядну ніч криваву, Благословляючи народ, Веде свій люд, свою державу На ясні води від негод, Рильський одразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де «дитя, розтоптане копитом, …встає, як судія над світом, і двері правді відчиня», де «на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса». І ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, «знов чоло підводить Київ, щоб не хилить , чоло навік». Стислими, але місткими рядками поет змальовує життя Києва, України в сиву давнину, в козацькі часи і підводить таким чином нас до лихоліття фашистської навали.

У цьому розділі ми чуємо крик болю за сплюндрований Київ, залиту кров’ю Україну. І хоч безмежним горем сповнені рядки, де змальовується «гидка німота», автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за причинене зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці і добрі, як неопалима купина:

• Конай же, кате окаянний!
• Гори на вічному вогні!
• Нехай нове життя повстане
• В неопалимій купині!

У цій поемі М. Рильський ділиться з нами ще однією думкою: Київська Русь - то Україна, єдина держава з єдиним народом. Доводячи це, він говорить, що Володимир «ведесвійлюд, свою державу…», і тим самим підкреслює: Київська Русь - то давня Україна, а не «спільна колиска трьох братніх народів». У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов’ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до славетної української нації.