Михайло Старицький належить до тих постатей в історії вітчизняної культури, які викликають подив і шану розмаїттям таланту: він увійшов в історію як поет і драматург, прозаїк і перекладач, організатор театральної справи — режисер, актор, керівник театральних труп, активний громадський діяч.

Поезія. Серед письменницького доробку М. Старицького окреме місце належить поетичній спадщині, яка охоплює майже 40 років його життєвого й творчого шляху.

Щирий громадянський пафос, уболівання за долю простої людини, України, переконаність, що інтелігенція — важливий фактор соціального й національного руху, а поет — оборонець народу й речник його інтересів, є провідними мотивами всієї творчості поета («До України», «Думка», «Ізнов нудьга…» та ін.).

Михайло Старицький належить до покоління письменників, які перебували під могутнім впливом Шевченкової творчості. Чи не всі тогочасні поети наслідували художню манеру автора «Кобзаря». Іван Франко зазначав, що Старицький був першим, хто почав ламати псевдошевченківські шаблони в поезії, що це вже робили «пізній» Куліш, а потім Б. Грінченко, В. Самійленко, Леся Українка, А. Кримський «і ціла фаланга молодих».

Старицький лише іноді звертався до віршування — з певної нагоди чи дати, але протягом усього життя багато перекладав чи переспівував іноземних поетів. Непідробну мистецьку вагу й тепер мають переспівані митцем сербські народні думи й пісні.

Донині полонить українців своєю мелодикою й чарівністю поезія М. Старицького «Виклик», більше відома за її першим рядком «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна…». Її як арію М. Лисенко використав у своїй опері «Утоплена» (за мотивами повісті М. Гоголя). У вірш уміло вплетена народнопоетична символіка, яка тонко передає романтичне світовідчуття ліричного героя.

Цей шедевр стоїть в одному ряду з такими авторськими творами, що удостоїлися стати народними піснями, як «Їхав козак за Дунай» С. Климовського, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Два кольори» Д. Павличка, «Пісня про рушник» А. Малишка.

Зворушлива історія народження твору. Ще зовсім молодим Михайло закохався в сільську дівчину Степаниду. Якось викликав її на побачення, але того вечора дівчина прийти не змогла. Довго чекав закоханий в умовленому місці під вербою, а довкола буяла дивовижна місячна ніч. І самі собою народилися ніжні поетичні рядки. До речі, стосунки молодої пари так і не склалися: дівчина не наважилася пов’язати свою долю з паничем — нерівнею. Однак вічним спогадом про те кохання залишилася прекрасна пісня.

Саме історичні п’єси вважаються найкращими в драматичній творчості М. Старицького, особливо драма «Оборона Буші» (1898), у якій, на думку театрознавця Д. Антоновича, «виведено дужі, велетенські надприродні історичні характери, широко й героїчно окреслені, з красивими монологами в дзвінких еластичних віршах». Історичну драму «Оборона Буші» письменник створив за мотивами раніше написаної повісті «Облога Буші».

Матеріалом трагедії «Остання ніч» (1899) стала реальна подія — розправа з учасниками повстання волинських селян проти польської шляхти 1702 р. в Луцьку. Її герой, волинський шляхтич Степан (в історії — Данило) Братковський, за прагнення визволитися з-під польської кормиги й об’єднати Волинь із Правобережною Україною, де ще збереглися хоч рештки козацького самоврядування, був схоплений і страчений. У драмі показано останню перед стратою ніч Степана: він перебуває в болісних роздумах, з яких постають його попередня діяльність і цільність волелюбного характеру. Дія п’єси відбувається в обмеженому просторі  (тюремна камера) й часі (одна ніч), та об’єктивний зміст її ширший і значніший від конкретного, правдиво зображеного факту.

Романтична поетика обох цих історичних творів звільняла драматурга від необхідності докладно мотивувати вчинки героїв, адже Старицького цікавить не так доля особистості, як двобій різних світоглядів. Скупі обставини, у яких діють герої, їхні діалоги та монологи започатковують увердження вже модерністського жанру драми ідей, який стане вельми популярним на межі ХІХ-ХХ ст. Увага в такому творі зосереджується не на сюжеті, а на психологічній боротьбі протилежних поглядів і переконань.

Трагедія Михайла Старицького «Маруся Богуславка». Дія п’єси відбувається в той час, коли Україна щороку зазнавала нападів татаро-турецьких орд і польської шляхти. Викрадена з рідного краю, без жодної надії на повернення, Маруся марно намагається відновити втрачену гармонію світу — цей трагедійний мотив глибший та істотніший для розуміння твору від наявного в його сюжеті звичного боріння любовного й патріотичного почуттів. Образ Марусі — глибоко психологічний. Старицький показав жінку великої душі й глибокої пристрасті, сміливу, рішучу і водночас чарівну й ніжну. Ідеї патріотизму й загальнолюдського гуманізму зливаються в цьому образі воєдино. Моральні акценти в трагедії стають визначальними.

У п’єсі «Не судилось» (1878-1881) митець порушив питання суспільної нерівності як перешкоди в коханні; різко осудив лицемірний панський лібералізм, розтлінну сутність панської моралі. Твір одразу став одним із провідних у репертуарі театрів.

До вершинних творів Старицького належить драма «Талан» (1893), що присвячена Марії Заньковецькій. Життя цієї геніальної української актриси стало основою не так сюжетної будови, як відтворення духовного й душевного світу героїні Лучицької.

 Старицький уперше в українській літературі порушив тему життя та творчості українських акторів. Марія Лучицька — чиста й цілісна натура, вона надзвичайно вразлива й емоційна. Переживши трагедію нещасливого кохання до «панича з багатої фамілії» Антона Квітки, жінка знаходить захист і порятунок у театрі. Її гра вражає й полонить глядачів. Однак і тут, у храмі мистецтва, не все так просто: підступність і залаштункові інтриги посередньої акторки-заздрісниці Квятков-ської не дають їй реалізуватися вповні. Квітка, знову відчувши до Лучицької кохання, благає її одружитися з ним. Марія після тривалих роздумів дає волю серцю. Однак бути щасливими разом їм не судилося: свекруха щодня ображає Лучиць-ку, шантажує її листами нібито від коханця, хоча насправді це були переписані ролі. Доведена до відчаю, Лучицька покидає панський маєток і повертається на сцену.

Продовжуючи типологічний ряд характерів героїнь-жінок, які ведуть нерівну боротьбу за особисту гідність, Лучицька багато в чому повторює їхню долю, але на відміну від них із життя йде не тільки не зломленою, а в момент найвищого творчого злету. У день народження актриси, за кілька годин до смерті, Лучицьку щиро вітають її справжні друзі, товариші по театру. Велика актриса зрозуміла, що коротке життя прожите нею не марно. Вона, задихаючись, промовляє: «Надміру… надсилу… сьогодні мені щастя… Ось вона, любов! Ось… найвище щастя!» Комедію «За двома зайцями» (1883) літературознавець В. Панченко назвав «національним хітом». Як ви вже знаєте, М. Старицький, за дозволом І. Нечуя-Левицького, «пририхтував до сцени» його комедію «На Кожум’яках» (до цього за нею закріпилася репутація малопридатної для постановки) — і ось уже понад 125 років вона з великим успіхом ставиться в драматичних театрах України, Росії, Білорусі й інших країн. Хитрий цирульник (перукар) Свирид Петрович Голохвостий, аби врятуватися від банкрутства, залицяється одразу до двох дівчат — Проні й Галі, які, як з’ясовується пізніше, є двоюрідними сестрами. Проня цурається батька-матері, пнеться з усіх сил, аби відірватися від простолюду, і не помічає кумедної жалюгідності своїх «благородних» манер. Їй протиставлена Галя — «дівчина з народу», щира, скромна, лагідна.

Проня начебто «образована», але театр любить не дуже, більше цирк («акробати занятніші мінє: такії красиві мущини»); серед її літературних уподобань книжки з промовистими назвами — «Кровавая звезда» і «Чорний гроб». Тож серцеїд Го-лохвостий, миттєво зорієнтувавшись, вибирає відповідний стиль для зізнання в коханні: «В грудє моєй — Везувій так і клекотить». Такі слова розчулюють Проню Прокоповну: «Во мне трепещет вся моя физика». Мова цієї пари — комедійний коктейль: це суржик, упереміш з просторічною лексикою й канцеляризмами: «улюбльон, аж окроп кипить», «ми при боці заведемо таке монпансьє, що тільки пальці облизуй».

Pages: 1 2