“Хлопчик Мотл” — повістю невибагливою, чистою, яка читається на одному подиху, повістю, яку неможливо переказувати. її треба читати й перечитувати, сповнюючись щирістю кожного слова й кожної емоції, світлом дитячої душі хлопчика Мотла, насолоджуючись мелодією цього поліфонічного твору: то сумною, то іронічною, то радісною, то насиченою ліризмом.

Як бачимо, Шолом-Алейхем у своїх творах звертався до повсякденного життя звичайних єврейських родин, пригнічених страхом соціального зубожіння, національними утисками, невідомістю перед майбутнім. Однак повість не залишає у читача песимістичного гіркого осаду. Найкраще про це сказав Василь Іванов: “Чим зліші нещастя, тим гірше біда, тим міцніші й бадьоріші герої Шолом-Алейхема, тим більше вони вірять у перемогу життя, хоч ніяких підстав для того не мають, а існування їхнє вкрай принизливе”.

Як бачимо, діти сприймають цей світ таким, яким він є, але пропускають його через

призму свого бачення, шукають досконалості. Не знаходячи ідеалу, не розгублюються, не розчаровуються, а вірять у майбутнє. І нам , дорослим, іноді потрібно не втрачати віри у майбутнє, надії на краще. У цьому нам допоможуть образи нашого дитинства, які осявають теплом, світлом і радістю наші душі. Коли у нашій пам’яті зринають ці образи, час ніби зупиняється, і нас тягне, як і хлопчика Мотла, “генген туди, в глибоке глибоке синє небо”… , де у кожного з нас був свій рай, свої незабутні хвилини щастя. Дитячі спогади рятують нас, додають нам наснагу іти вперед. Допомогли образи дитинства пережити страшні часи геноциду визначному єврейському художнику Марку Шагалу.