«Доктор Живаго» став підсумком багаторічної роботи Бориса Пастернака, виконанням мрії, що плекає довічно. З 1918 року він неодноразово починав писати більше прозу, про долі свого покоління й був змушений по різних причинах залишати цю роботу незакінченою. За цей час в усьому світі, а в Росії особливо, все невпізнанно змінилося. У відповідь змінювався задум, герої і їхні долі, стиль автора й сама мова, на якому він вважав за можливе говорити із сучасниками. Удосконалюючись від досвіду до досвіду, текст додержувався щиросердечного стану свого творця, його відчуттю часу.

Роман «Доктор Живаго» спочатку трохи злякав мене. Два рази, запасшись терпінням, я починала його читати. Двічі відкладала, не впоравшись із достатком імен і епізодів у його початку. Нарешті, втретє, коли я краще запам’ятала героїв, вчиталася. Книга захопила, схвилювала, скорила мене. Кожний раз уважно вчитуючись у якийсь добуток, я живу створеним автором світу. Я дотепер під враженнями від «Доктора Живаго».

У романі революція відкрилася мені з нової, дуже важливої сторони, з позиції прав особистості, прав кожної людини. Б. Пастернак показує революцію й Громадянську війну не зі стану червоних, як в «Розгромі», «Чапаєві» і десятках інших добутків. Це й не зображення зі стану білих, як в «Тихому Доні», «Ходінні по борошнах» і інших. Оповідання Пастернаку - це оповідання очами людини, що не хоче втручатися в братовбивчу війну, якій далека жорстокість, що хоче жити із сім’єю, любити й бути улюбленим, лікувати людей, писати вірші.

Роман названий на прізвище головного героя, Юрія Андрійовича Живаго. Він син мільйонера, що розорився, та покінчив із собою. Виховувався в дядька, що був людиною «вільного, позбавленого упередження проти чого б те не було незвичного… У нього було дворянське почуття рівності з усіма живучими». Закінчивши блискуче університет, Юрій жениться на коханій дівчині Тоні. Потім улюблена робота. Живаго стає прекрасним лікарем. Ще в університеті в нього прокинулася любов до поезії й філософії. Народжується син, і здається, що життя прекрасне. Але неминуче в цю ідилію уривається війна. Юрій їде на фронт лікарем.

Отже, ми бачимо, як творчо обдарований герой роману прагне зайнятися своєю справою і його поглядом стає, сила обставин, мірою й трагічною оцінкою подій століття, а вірша - підтримкою й підтвердженням надій і віри в довгоочікуване просвітління й звільнення.

Юрієві Живаго в першу чергу з дитинства ненависні ті, хто себелюбно вносять у життя спокусу, вульгарність, розпусту, владу сильного над слабким, приниження людського достоїнства. Ці огидні риси втілені в адвокаті Комаровському, що зіграв трагічну роль у його долі.

Живаго, як мені здається, схильний співчувати моральним ідеалам революції, захоплюватися її героями, людьми прямих дій, як Антіпов-Стрельников. Але він ясно бачить і те, до чого незмінно приводять ці дії. Насильство, по його спостереженнях, ні до чого, крім насильства, не веде. Загальний хід життя порушується, поступаючись місцем розрусі й безглуздим, що повторюють колишні, заклики і накази. Він бачить, як влада ідеологічної схеми губить всіх, обертаючись трагедією для того, хто її сповідає й застосовує.

Мені здається, що саме ця переконаність і відрізняє «Доктора Живаго» від прози, над якою Пастернак працював до війни.

Автор показує всі жахи війни, але разом з тим відзначає, що Перша світова війна - переддень подій ще більш кривавих, страшних, переломних. Героїня роману Лариса вважає, що війна «причина всього, всіх наступних, що донині осягають наше покоління нещасть».

Пастернак уміло показує нам, як війна губить, калічить долі людей. Дуже характерна, як мені здається, доля одного червоного партизана, Памфіла Палих, що відкрито зізнається Юрієві Андрійовичеві: «Багато я вашого брата у витрату пустив, багато на мені крові панської, офіцерської, і хоч би що. Числа, імені не пам’ятаю, усе водою розтеклося».

Бо, видно, жорстокість не проходить даром. Страшна й доля Памфіла Палих, що, почуваючи відплату за зроблене, починає божеволіти в тривозі за дружину й дітей. Нарешті, збожеволівши, убиває всю сім’ю, що любив безмірно.

Цей і багато інших прикладів Пастернак приводить нам з метою довести, наскільки дикою є ідея переробити життя, оскільки життя не матеріал, а діючий початок, по своїй активності набагато переважаючи можливості людини. Результат його дій лише в міру уваги й підпорядкування їй відповідає його благим намірам. Фанатизм, говорить нам Пастернак, згубний.

Усього кілька років прожив після Громадянської війни головний герой. Знаменно, що Пастернак відносить смерть головного героя до 1929 року, часу зламування способу життя країни, часу змін.

Юрій Андрійович ніяк не міг пристосуватися до нових умов, які прекрасно підійшли, наприклад, його колишньому двірникові. Він не може служити, тому що від нього вимагають, не своїх думок і ініціативи, а лише «словесний гарнір до звеличування революції й влади».

Але до закінчення війни ще багато негод довелося перенести Живаго. Роман Б. Пастернаку, я гадаю, насамперед високий, про велику любов. Але любов ця горить на тлі таких страшних подій, піддається таким жорстоким випробуванням, що не витримує. Спочатку насильно розлучають Живаго із сім’єю. Його силоміць мобілізують, їх відправляють за кордон. Пізніше погроза трибуналу змушує його розстатися з іншою любов’ю - Ларою.

Опису любові Юрія й Лариси - це, на мою думку, гімн відносинам між чоловіком і жінкою. Це саме та любов, саме та «блискавиця щастя», про яку мріє кожний з нас: любов чиста, непорочна, всеперемагаюча.

Читаючи й перечитуючи роман, приходиш до думки, що головне в ньому скоріше показано читачеві, чим сказано йому у твердій, настійній формі. Любов до життя, чуйність до її голосу, довіра до її неспотворених проявів - найперша турбота автора. Це проявляється все сильніше в мовленні головного героя. Він цінує почуття міри й знає, до яких згубних наслідків приводить насильницьке втручання людини в природу й історію.

Працюючи над романом, Пастернак розумів, що пише про минуле. Для того щоб його текст перетворив напівзабуті події слова, необхідне сучасникам і розраховане на участь у духовному житті наступних поколінь, доводилося серйозно думати про мову, звільняти її від застарілих частковостей, гострота й виразність яких по досвіду й у передбаченні не були довговічні. Пастернак говорив, що навмисно спрощує стиль, намагаючись передати хоч деяку частину того нерозділеного світу, хоч найдорожче - видали, зі століть відзначене євангельською темою «теплове, колірне, органічне сприйняття життя».

Міркування про революцію в романі доводе, що це не «свято пригноблених, а тяжка й кривава смуга в історії нашої країни. Сьогодні, через багато десятиліть, важко вже сказати, що ж дала вона, в ім’я чого лилася кров, розділилася країна, виникло величезне російське зарубіжжя. Імовірно, вона була неминуча, іншого країні не було дано. Чи не тому в день Жовтневого перевороту багато інтелігентів сприйняли її захоплено, як вихід з миру неправди й дармоїдства, розпусти й лицемірства. Тесть Живаго говорить йому: «Пам’ятаєш ніч, коли ти приніс листок з першими деклараціями… це було нечувано беззастережно. Але такі речі живуть у первісній чистоті тільки в головах творців і тільки в перший день проголошення. Єзуїтство політики на інший же день вивертає їх навиворіт. Ця філософія далека мені; ця влада проти нас. У мене не запитували згоди на це ламання».

Борис Пастернак хотів показати нам, що всяка влада повинна прагнути до того, щоб люди були щасливі. Але щастя не можна нав’язати силою. Щастя кожна людина шукає сама, немає його готового. І не можна заради навіть найвищих ідей жертвувати людськими життями, радостями, правами, якими людина наділена від народження, силою, що коштує вище всієї земної влади, і ця сила - Бог.

Виразити атмосферу буття, життя в слові - одна із самих древніх, насущних завдань людської свідомості. Тисячоріччями повторюється, що не хлібом єдиним жива людина, але й усяким словом Божим. Мова йде про живе слово, що виражає я несуче життя.

У російській літературі це положення придбало новий животрепетний інтерес, головним чином завдяки художньому генієві Лева Толстого. На додаток до цього Достоєвський багаторазово затверджував, що якщо миру призначено врятуватися, то його врятує краса.

«Я думаю, - говорить у романі Н. Н. Веденякін, - що якби дрімаючого в людині звіра можна бути зупинити погрозою, вищою емблемою людства був би цирковий приборкувач із хлистом, а не жертвуючи собою проповідник. Але те і діло, що людина сторіччями піднімала над твариною й  угору не ціпок, а музику: невідпорність беззбройної істини, привабливості її приклада».

Pages: 1 2

Збережи - » Твір про роман про російську революцію (Б. Л. Пастернак. «Доктор Живаго») . З'явився готовий твір.