Основоположником експериментально-математичного методу дослідження природи був великий італійський учений Галилео Галилей (1564- 1642) . Леонардо да Вінчі дав лише начерки такого методу вивчення природи, Галилей же залишив розгорнутий виклад цього методу й сформулював найважливіші принципи механічного миру Галилей народився в сім’ї збіднілого дворянина в місті Пизе (недалеко від Флоренції) . Переконавшись у безплідності схоластичної вченості він поглибився в математичні науки. Ставши надалі професором математики Падуанского університету, учений розгорнув активну науково-дослідну діяльність, особливо в області механіки й астрономії. Для торжества теорії Коперника й ідей, висловлених Джордано Бруно, а отже, і для прогресу матеріалістичного світогляду взагалі величезне значення мали астрономічні відкриття, зроблені Галилеем за допомогою сконструйованого имтелескопа.

Він виявив кратери й хребти на Місяці (у його поданні - "гори" і "моря") , розглянув незліченні, скупчення зірок, що утворять Чумацький Шлях, побачив супутники, Юпітера, розглянув плями на Сонце й т.д. Завдяки цим відкриттям Галилей здобував всеєвропейську славу "Колумба неба". Астрономічні відкриття Галилея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності геліоцентричної теорії Коперника, а явища, спостережувані на Місяці, що представлявся планетою, цілком аналогічній Землі, і плями на Сонце підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідність Землі й неба. Відкриття ж зоряного складу Чумацького Шляху з’явилося побічним доказом незліченності мирів у Всесвіті. Зазначені відкриття Галилея поклали початок його запеклій полеміці зі схоластиками й церковниками, що відстоювали аристотелевско-птолемеевскую картину миру. Якщо дотепер католицька церква за викладеними вище причинами була змушена терпіти погляди тих учених, які визнавали теорію Коперника в якості однієї з гіпотез, а її ідеологи вважали, що довести цю гіпотезу неможливо, то тепер, коли ці докази з’явилися, римська церква вирішує заборонити пропаганду поглядів Коперника навіть як гіпотеза, а сама книга Коперника вноситься в "Список заборонених книг" (1616 р.) .

Все це поставило діяльність Галилея під удар, але він продовжував працювати над удосконалюванням доказів істинності теорії Коперника. Щодо цього величезну роль зіграли роботи Галилея й в області механіки. схоластична фізика, Що Панувала в цю епоху, що заснувалася на поверхневих спостереженнях і умоглядних викладеннях, була засмічена поданнями про рух речей відповідно до їх "природи" і метою, про природну вагу й легкість тіл, про "остраху порожнечі", про досконалість кругового руху й інших ненаукових домислів, які сплелися в заплутаний вузол з релігійними догматами й біблійними міфами. Галилей шляхом ряду блискучих експериментів поступово розплутав його й створив найважливішу галузь механіки - динаміку, тобто вчення про рух тел. Займаючись питаннями механіки, Галилей відкрив ряд її фундаментальних законів: пропорційність шляхи, прохідного падаючими тілами, квадратам часу їхнього падіння; рівність швидкостей падіння тіл різної ваги в безповітряному середовищі (всупереч думці Аристотеля й схоластиків про пропорційність швидкості падіння тіл їхньої ваги) ; збереження прямолінійного рівномірного руху, повідомленого якому-небудь тілу, доти, поки який-небудь зовнішній вплив не припинить його (що згодом одержало назву закону інерції) , і ін. Філософське значення законів механіки, відкритих Галилеем, і законів руху планет навколо Сонця, відкритих Иоганном Кеплером (1571 - 1630) , було величезним

Поняття закономірності, природної необхідності народилося, можна сказати, разом з виникненням філософії. Але ці первісні поняття були не вільні від значних елементів антропоморфізму й міфології, що послужило одним із гносеологічних підстав їхнього подальшого тлумачення в ідеалістичному дусі. Відкриття ж законів механіки Галилеем і законів руху планет Кеплером, що дали строго математичне трактування поняття цих законів і освободившими розуміння їх від елементів антропоморфізму, ставило це розуміння на фізичний ґрунт. Тим самим уперше в історії розвиток людського пізнання поняття закону природи здобувало строго науковий зміст. Закони механіки були застосовані Галилеем і для доказу теорії Коперника, що була незрозуміла більшості людей, що не знали цих законів. Наприклад, з погляду "здорового розуму" здається зовсім природним, що при русі Землі у світовому просторі повинен виникнути найсильніший вихор, що змітає все з її поверхні. У цьому й складався один із самих "сильних" аргументів проти теорії Коперника. Галилей же встановив, що рівномірний рух тіла анітрошки не відбивається на процесах, що відбуваються на його поверхні

Наприклад, на кораблі, що рухається, падіння тіл відбувається так само, як і на нерухомому. Тому виявити рівномірний і прямолінійний рух Землі на самій Землі. Всі ціі ідеїї великийий ученийий сформулюввав В "Діалоззі про дв найголовніші системи миру - птолемеевой і коперниковой" (1632) , що науково доказали істинність теорії Коперника. Ця книга послужила приводом для обвинувачення Галилея з боку католицької церкви. Учений був притягнутий до суду римською інквізицією; в 1633 м відбувся його знаменитий процес, на якому він був змушений формально відректися від своїх "оман". Його книга була заборонена, однак призупинити подальше торжество ідей Коперника, Бруно й Галилея церква вже не могла. Італійський мислитель вийшов переможцем. Використовуючи теорію двоїстої істини, Галилей рішуче відокремлював науку від релігії Він затверджував, наприклад, що природа повинна вивчатися за допомогою математики й досвіду, а не за допомогою Біблії. У пізнанні природи людина повинен керуватися тільки власним розумом. Предмет науки - природа й людина. Предмет релігії - "благочестя й слухняність", сфера моральних учинків людини. Виходячи із цього, Галилей дійшов висновку про можливості безмежного пізнання природи. Мислитель і тут вступав у конфлікт зі схоластическо-догматическими поданнями, що панували, про непорушність положень "божественної істини ", зафіксованих у Біблії, у добутках "батьків церкви", схоластизированного Аристотеля й інших "авторитетів". Виходячи з ідеї про нескінченність Всесвіту, великий італійський учений висунув глибоку гносеологічну ідею про те, що пізнання істини є нескінченний процес. Ця суперечній схоластиці установка Галилея привела його й до твердження нового методу пізнання істини

Подібно многим іншим мислителям епохи Відродження Галилей негативно ставився до схоластичної, силогістичної логіки. Традиційна логіка, за його словами, придатна для виправлення логічно недосконалих думок, незамінно при передачі іншим уже відкритих істин, але вона не здатна приводити до відкриття нових істин, а тим самим і до винаходу нових речей. А саме до відкриття нових істин і повинна, відповідно до Галилею, приводити справді наукова методологія При розробці такої методології Галилей виступив переконаним, жагучим пропагандистом досвіду як шляхи, що тільки й може привести до істини. Прагнення до досвідченого дослідження природи було властиво, щоправда, і іншим передовим мислителям епохи Відродження, але заслуга Галилея полягає в тому, що він розробив принципи наукового дослідження природи, про які мріяв Леонардо. Якщо переважна більшість мислителів епохи Відродження, що підкреслювали значення досвіду в пізнанні природи, мали на увазі досвід, як простої спостереження її явищ, пасивне сприйняття їх, то Галилей всією своєю діяльністю вченого, що відкрив ряд фундаментальних законів природи, показав вирішальну роль експерименту, тобто планомірно поставленого досвіду, за допомогою якого дослідник як би задає природі його питання, що цікавлять, і одержує відповіді на них. Досліджуючи природу, учений, на думку Галилея, повинен користуватися подвійним методом: резолютивним (аналітичним) і композитивним (синтетичним) . Під композитивним методом Галилей має на увазі дедукцію. Але він розуміє її не як просту силогістику, цілком прийнятну й для схоластики, а як шлях математичного вирахування фактів, що цікавлять ученого

Pages: 1 2