Сторонній і Міф про Сізіфа містять основні ключі до філософії Камю. Свідомість Мерсо, героя Стороннього, пробуджується лише до самого кінця оповідання, коли він виявляється перед особою страти за випадкове, безпричинне вбивство незнайомого араба. Прототип сучасного антигероя, він бісить суддів неприйняттям їхнього лицемірства й відмовою визнати власну провину

У Міфі про Сізіфа міфологічний герой Сізіф починає там, де скінчив Мерсо. Боги присудили його вічно котити на гору величезний камінь, що, досягши вершини, знову падає вниз, але Сізіф щораз уперто починає спочатку, розуміючи всю безглуздість своєї праці. У цій свідомості безглуздості своїх дій і полягає його перемога

У своїй творчості він розглянув концепцію відчуження особистості й суспільства. Він - глашатай безлічі розрізнених фишочек, які у світі, розколотому на табори, ведуть судорожні пошуки власного серединного шляху. У своїх добутках він дотримувався умовиводів "філософії існування", екзистенціалізму. Зрозуміти життя - виходить, по Камю, розрізняти за її мінливими малодостовірними обликами лик самої Долі й витлумачити у світлі останньої очевидності нашої земної долі. Всі книги Камю претендують на те, щоб бути трагедіями метафізичного прозріння: у них розум тщится пробитися крізь товщу минущого, крізь житейско-исторический шар до прямокутної буттєвої правди існування особистості на землі

До однієї з таких книг ставиться й твір Камю "Сторонній", про яке вже написані тисячі станиць. Він викликав жвавий інтерес як у Франції, так далеко за її рубежами. Але й сьогодні, більше сорока років після його виходу а світло, книгу продовжують читати, вона залишається у Франції бестселером. "Сторонній" міцно ввійшов у ліцейські й університетські курси, де трактується як "капітальна дата" в історії французької літератури. Ця книга Камю називається й "кращим романом покоління Камю", і "одним з більших філософських міфів у мистецтві цього століття" і навіть одним з найбільш захоплюючих, переконливих і щонайкраще побудованих романів у світовій літературі

Література про "Сторонній" настільки різноманітна, що знайомство з нею дає досить повне подання про можливості різних напрямків у методології сучасного західного літературознавства. Повість піддавалася різного роду прочитанню - метафізичному, экзистециалистическому, біографічному, політичному й соціологічному. До неї зверталися представники багатьох областей знань

Творча історія "Стороннього" досить легко простежується по "Записних книжках" Камю. Він відзначає, що головний герой повести - людина, що не бажає виправдуватися. Він віддає перевагу тому поданню, що люди склали про нього. Він умирає, задовольняючись власною свідомістю своєї правоти. По записках Камю, герой - хоронитель правди, але який? Адже ця людина дивний, на що деяким чином натякалася назва роману - "Сторонній".

Коли "Сторонній" вийшов у світло, ціле покоління з жадібністю прочитало цю книгу - покоління, життя якого не спочивала на традиційних основах, була замкнутого, позбавленого майбутнього, зовсім як життя "Стороннього". Молодь зробила з Мерсо свого героя

Як писав Камю, основною проблемою був абсурд. Головне, що визначає поводження Мерсо, уважав письменник - це відмова від неправди. Психологія Мерсо, його поводження, його правда - результат довгих міркувань Камю над естетикою абсурду, що по-своєму відбивала його власного життєвого спостереження

"Сторонній" - добуток складне, його герой "ускальзивает" від однозначного трактування найбільша складність у повісті полягає в її двуплановости. Повість розбита на дві рівні, що перегукуються між собою частини. Друга - дзеркало першої, але дзеркало криве. Один раз пережите в ході судового розгляду, і "копія" до невпізнанності спотворює натуру. З одного боку, Камю прагне показати зіткнення "звичайної людини" віч-на-віч із долею, від якої захисту немає - і це метафізична площина роману. З іншого боку, своїм негативізмом Мерсо перевіряє загальноприйняті цінності, щоб своєю внутрішньою правдою засудити зовнішню неправду

Жанр роману наближається до моралістичного роману, тому философско-эстетическая система автора не віддільна від його особистості. Повноту "Сторонньому" надає його філософський підтекст. В "Сторонньому" Камю прагне додати історії універсальний характер міфу, де життя споконвічно відзначене печаткою абсурду. Дійсність тут є скоріше метафорою, необхідної для розкриття образа Мерсо.

Механічно розмірено тече життя молодого героя на міській околиці Альшера. Служба дрібного клерка в конторі, порожн і монотонна, переривається радістю повернення Мерсо до пляжів "залитим сонцем, до фарб вечірнього південного неба". Життя й тут під пером Камю з’являється своєї "виворотом" і своїм "особою". Саме прізвище героя містить для автора протилежність сутності: "смерть" і "сонце". Трагізм долі людського, витканий з радості й болю, і тут з неприступністю закону охоплює всі кола життя героя". Мерсо не вимагає багато від життя й по-своєму він щасливий. Слід зазначити, що серед можливих назв роману Камю відзначив у своїх чернетках "Щаслива людина", "Звичайна людина", "Байдужні". Мерсо - скромний, поступливої й доброзичливий, щоправда, без особливої привітності, людина. Ніщо не виділяє його із числа мешканців бідних передмість Алжиру, крім однієї чудності - він дивно нехитрий і байдужий до всього, що звичайно становить інтерес людей

Життя алжирця зводиться Камю до рівня безпосередньо почуттєвих відчуттів. Він не бачить підстав міняти своє життя, коли хазяїн контори пропонує йому подумати про кар’єр, де для нього найшлася цікава робота. У Парижі Мерсо вже бував, у нього немає не найменшого честолюбства ніяких надій. Адже життя, уважає він, не поміняєш, те або інше життя в остаточному підсумку рівноцінні. Але, колись на початку життя Мерсо вчився, був студентом і, як всі, будував плани на майбутнє. Але ученье довелося залишити, і тоді він дуже незабаром зрозумів, що всієї його мрії в сутності не мали змісту. Мерсо відвернувся від того, що колись здавалося сповненим значення. Він поринув у безодню байдужості

Імовірно, саме тут треба шукати причину разючої безчуттєвості Мерсо, секрет його чудності, Але про це Камю мовчить до останніх сторінок, до тієї ключової сцени в романі, коли виведений із себе домаганнями священика Мерсо гарячково викрикує слова своєї віри в особу служителеві церкви: "Я був прав, я й тепер прав, я завжди прав. Я жив от так, а жив по-іншому. Я робив те, і не робив цього. Ну й що? Я славно жив чекаючи тієї хвилини блідого світанку, коли моя правда виявитися. З безодні мого майбутнього протягом всього мого абсурдного борошна піднімалася в мені крізь ще що не настали роки подих мороку, воно все зрівнювало на своєму шляху, усе, що доступно мого життя, - такого несправжнього, такого примарного життя". Завіса над таємницею Мерсо піднятий: смерть непереборний і безглуздий факт, лежить на основі правди

Секрет "індивідуума" героя полягає у висновках, яких він виїхав, усвідомивши кінцівку й абсурдність життя. Він бажає просто бути, жити й почувати сьогодні, тут на землі, жити в "вічному сьогоденні". Все-таки інше, що зв’язує людини з іншими, - мораль, ідеї, творчість, - для Мерсо знецінено й позбавлена змісту. Порятунок для героя може бути в тім, щоб погасити свідомість, не усвідомлювати самого себе, розірвати формальний зв’язок з іншими Мерсо вибирає відчуженість, відділяється від суспільства, стає "чужинцем". Його розум, здається, підсмикають легенею туманом, і вже при читанні початкових глав роману створюється враження, що герой перебуває в стані півсну. Хоча, слово "абсурд" зустрічається в романі всього лише один раз наприкінці останньої глави, уже перші сторінки "Стороннього" доручають читача в атмосферу абсурду, що не перестають згущатися до останньої сцени

Оповідання ведеться від першої особи, і в той же час він парадоксально байдужний. Розмовну заурядность і оголену прямоту цього зухвало бедного по словнику, підкреслено одноманітного по ладу, на вид нехитрого нанизування найпростіших фраз один з толмачів "Стороннього" влучно позначений як "нульовий градус листа". Оповідання отут дробиться на незліченну безліч речень, синтаксично гранично спрощених, тільки-но співвіднесених один з одним замкнутих у себе й самодостатніх, - свого роду язикових "островів".

Pages: 1 2 3