Тип сучасної драми, заснований на концепції тотального відчуження людини від фізичного й соціального середовища. Такого роду п’єси вперше з’явилися на початку 1950-х років у Франції, а потім поширилися по Західній Європі й США.

Корінь театру абсурду можна виявити в теоретичній і практичній діяльності представників таких естетических рухів початку 20 в., як дадаизм і сюрреалізм, а також в епічному бурлеску А.Жарри Король Убю (1896), у Сосках Тирезия (1903) Г.Аполлінера, де з’єдналися фарс і водевіль, у п’єсах Ф.Ведекинда з ірраціональними устремліннями його героїв. Театр абсурду вбрав також елементи клоунади, мюзик-холу, комедій Ч.Чапліна

На становлення драми абсурду вплинула сюрреалістична театральність: використання вигадливих костюмів і масок, безглуздих віршиків, провокативних звертань до глядачів і т.д. Сюжет п’єси, поводження персонажів незрозумілі, аналогічні й часом покликані епатировать глядачів. Відбиваючи абсурдність взаєморозуміння, спілкування, діалогу, п’єса всіляко підкреслює відсутність змісту в мові, а той у вигляді свого роду гри без правил стає головним носієм хаосу

Принципова відмінність п’єси Б. від попередніх драм, що порвали із традиціями психологічного театру, полягає в тім, що раніше ніхто не ставить своєю метою інсценувати «ніщо». Б. дозволяє розвиватися в п’єсі слово за слово, при тім що розмова починається ні з того ні із сього, і ні до чого не приходить, немов персонажі споконвічно знають, що домовитися ні про що не вийде, що гра слів - єдиний варіант спілкування й зближення. Діалог стає самоціллю. Але в п’єсі є й певна динаміка. Усе повторюється, змінюючись рівно настільки, щоб підігрівати зрительское очікування якихось змін

П’єса «Чекаючи Годо» належить до числа тих добутків, які вплинули на вигляд театру XX століття в цілому. Беккет принципово відмовляється від якого-небудь драматичного конфлікту, звичної глядачеві сюжетності

Персонажі п’єси - Володимир (Диди) і Естрагон (Гого) - схожі на двох клоунів, від нема чого робити развлекающих друг друга й одночасно глядачів. Вони не діють, а імітують якусь дію. Це не націлено на розкриття психології персонажів. Дія розвивається не лінійно, а рухається по колу, чіпляючись за рефрени, які породжує одна випадково загублена репліка. Повторюються не тільки репліки, але й положення. На початку 2 акти дерево, єдиний атрибут пейзажу, покривається листами, але суть цієї події вислизає від персонажів і глядачів. Це не прикмета весни, поступального руху часу. Скоріше підкреслює хибність очікувань

У п’єсі вбачають квінтесенцію Беккета: за тугою й жахом людського буття в його самому непривабливому виді проступає неминуча іронія. Герої п’єси нагадують братів Маріс, великих коміків німого кіно. В образах Поццо й Лаки зображений поділ людей на хазяїв і рабів. Раб Лакки здатний мислити й говорити, лише надягши капелюх, але й у цьому випадку мовлення його абсурдна

Найвідоміший роман Голдинга «Володар мух» не укладається в рамки подань про традиційний роман. По жанрі він близький антиутопії

В «Володарі мух» повествуется про те, як група цивілізованих підлітків, оказавшихся волею случаючи на незаселеному острові, вироджується до стану примітивної дикості. У книзі явно відчувається романтична лінія, що виходить із традиції романів Стивенсона. Подібний сюжет був викладений ще в 1851 р. у книзі Р.М. Баллантайна «Кораловий острів», у якому також розповідається історія про те, як група хлопчиків виявилася на незаселеному острові в результаті аварії корабля

Сюжет Голдинга набагато складніше, оскільки в тексті присутній алегоричний вимір, якого не було в передісторії. Такий поворот у переосмисленні відомого сюжету багато в чому обумовлений моральною кризою, викликаним Другою світовою війною, під час якої, як помітив один раз Голдинг, «ми одержали жахливе, безнадійне знання того, на що здатно людських істот». Недарма в Голдинга час дії ставиться до гіпотетичного майбутнього, до наслідків ядерної війни. У процесі виживання діти використовують засвоєні стандарти поводження в будівництві свого маленького співтовариства. Вони обирають лідера, знаходять місце для обговорення своїх справ. Але ідеали, закладені вихованням, зникають із хлоп’ячих розумів зі страхаючою легкістю. Одночасно в дитячих душах відроджуються ірраціональні страхи із приводу уявлюваних монстрів, темряви, що панує на острові, невідомості, який обкутане майбутнє хлопчиків. Все це відбувається перед особою жаху, гріха й зла, що веде до знання того, що, за словами одного з персонажів, визначається як «кінець безвинності, настання темряви людського серця».

Для Голдинга характерна метафорична думка, що є присутнім у контексті «Володаря мух», про те, що щось страшне постійно стежить за людиною із джунглів. У цьому втілюються глибинні спостереження автора над несвідомим у людині. Дикий, руйнівний початок, по думці письменника, є одночасно й спадщиною предків, і придбаним «подарунком» цивілізації

Назва книги «Володар мух» на давньоєврейському означає ім’я диявола - Вельзевула.

За кожним персонажем закріплюються символічні ряди. У кожного своя дорога

У кожній людині від народження живе звір і потенційний убивця. Звичайний британський хлопчик стає під впливом обставин жорстоким, безжалісним зверенишем, збудженим видом крові, здатним убити свого товариша

Ситуація розроблена Голдингом має два значеннєвих плани: безпосередньо відбувається із хлопчиками на віддаленому острові повинне в той же час алегорично представляти долю людства. Звірина істота в людині не вмирає ніколи, хоча й стримується цивілізацією, воно заховано недалеко й виступає назовні в будь-яких сприятливі для цього обставинах

Вигадане дітьми чудовисько - уособлення цього кривавого звіриного початку влюдях.

Наприкінці 40- початку 50-х рр. французька проза переживає смугу «засилля» літератури екзистенціалізму, що зробив на мистецтво вплив, порівнянний лише із впливом ідей Фрейда. Зложився наприкінці XIX - початку XX століття в працях Хайдеггера і Ясперса, Шестова й Бердяєва. Як літературний напрямок сформувався у Франції в роки другої світової війни в художніх творах і роботах теоретичного характеру Альбера Камю, Жан-Поля Сартра й вплинув на всю післявоєнну культуру, насамперед на кінематограф (Антониони, Феллини) і літературу (У. Голдинг, А. Мердок, Кобо Абе, М. Фриш).

У літературі початку століття екзистенціалізм було розповсюджено не так широко, однак він офарблював світовідчування таких письменників, як Франц Кафка й Вільям Фолкнер, під його «егідою» закріплювався в мистецтві абсурд як прийом і як погляд на людську діяльність у контексті всієї історії

Екзистенціалізм - один із самих похмурих філософських і естетических напрямків сучасності. Людина в зображенні екзистенціалістів безмірно тяготиться своїм існуванням, він носій внутрішньої самітності й страху перед дійсністю. Життя безглузде, суспільна діяльність марна, моральність неспроможна. У світі немає бога, немає ідеалів, є лише екзистенция, доля-покликання, який людина стоїчно й беззаперечно підкоряється; існування - турботаа, що людина повинен прийняти, тому що розум не здатний упоратися з ворожістю буття: людина приречена на абсолютну самітність, його існування ніхто не розділиться

Практичні висновки екзистенціалізму дивовижні: байдуже - жити або не жити, байдуже - ким стати: катом або його жертвою, героєм або боягузом, завойовником або рабом

Проголосивши абсурдність людського буття, екзистенціалізм уперше відкрито включив «смерть» як мотив доказу смертності й аргумент приреченості людини і його «избранничества». Детально пророблені в екзистенціалізмі етичні проблеми: волі й відповідальності, совісті й жертовності, меті існування й призначення, що широко ввійшли в лексикон мистецтва століття. Екзистенціалізм залучає бажанням зрозуміти людину, трагізм його долі й існування; до нього зверталися багато художників різних напрямків і методів

Свою філософію нескореності Камю більше закінчено виражає в алегоричній повісті «Чуму» (1947). Під чумою, що загрожує людям, мається на увазі не тільки повалений гітлеризм, але й будь-яка небезпека, який може бути піддане людство, чума - це умовне зображення ворожих сил взагалі.

Pages: 1 2

Збережи - » Тип сучасної драми . З'явився готовий твір.