Немає жодного героя, ні однієї сцени, жодного опису в романі, якому Пушкін не дав би своєї оцінки. Так виникає перед нами товариський співрозмовник, зацікавлений у довірі читача. Кожний новий вступ Пушкіна в оповідання радує, захоплює, вражає. В “Євгенію Онєгіні” Пушкін іде й від класицизму, і від романтизму. Поет у розпалі творчого освоєння народності. І не перебільшуючи можна сказати, що стихія народностей втілена в романі в першу чергу в образі головної героїні - Тетяни Ларіній.

Адже якби не Тетяна, ми так і не услыхали б неквапливого мовлення її няньки, не довідалися б і іншої кріпосної селянки, онегинской ключниці Ксенії. Не услыхали б і тої “Пісні дівчин”, що бешкетним своїм змістом різко контрастує зі зніяковілістю самої Тетяни.

От як уперше з’являється героїня на сторінках роману:

Отже, вона звалася Тетяною,

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

У Тетяні Ларіної зачаровує зовсім інше: замисленість, мрійність, любов до природи, щирість, цілісність натури.

… від небес осяяна

Уявою заколотним,

Розумом і волею живий,

И норовливою головою,

И серцем полум’яним і ніжним…

На всю сільську природу, на російську весну, на російську зиму Пушкін дивиться широко розкритими очами милої Тани. Завдяки їй любовно відтворені водохресні гаданья при місяці, або який-небудь “манірний кіт”, що накликає своїм муркотанням гостей у будинок, або “дворогий серп місяця на небі з лівої сторони”, або загадування бажання побачивши падаючої зірки, або, нарешті, поезія російських святок з дивною піснею про невідомо де загублений мужицький рай:

Там мужички-те всі багаті,

Гребуть лопатою срібло,

Кому поїсти, тому добро

И слава!..

Завдяки Тетяні, завдяки тому, що Пушкін розділив з нею приснившийся сон, у роман входить російський фольклор. Юній панянці допомагає Михайло Іванович Топтыгин власною персоною. До того ж у сні ведмідь виявляється чи ледве не в спорідненні - у всякому разі, кумівстві з Онєгіним. І лісова заповідна імла осяяна димними свічами й плошками в убоком курені. Тетяні сниться, що вона в курені. Бесівська очманіла погань, що незабаром читач розгляне в повістях молодого Гоголя, вся ця зграя, що гогоче, пред’явить свої вдачі на смертельно перелякану де. вушку й буде заперечувати неї в єдиного нареченого.

Але й денні гості на іменинах у Татьянин день недалеко пішли від примар недавнього сну! І в очах читачів зарябіло від строкатої товкотнечі в будинку Ларіних:

Гавкіт мосьок, чмоканье дівиць,

Шум, регіт, тиснява в порога…

От “повітовий фанатик Петушков” - а в пам’яті героїні “іншої з петушьей головою”, або “відставний радник Флянов, важкий пліткар, старий шахрай, ненажера, хабарник і блазень”, або, нарешті, залітний птах, “мосье Трике, гостряк, недавно з Тамбова, в окулярах і рудій перуці”, - всі вони непогано почували б себе в тій компанії, де присутні “рак верхи на павуку” або “череп на гусячій шиї”. Все це одна компанія, зовсім не людська.

Ніхто не слухає, кричать,

Сміються, сперечаються й пищать.

Раптом двері навстіж.

Ленский входить

И с їм Онєгін…

Події в той пам’ятний вечір розвивалися бурхливо й неминуче вели до катастрофи, до ревнощів Ленского, до виклику на дуель. Сон Тетяни зненацька виявився пророчим:

… раптом Євгеній

Вистачає довгий ніж, і вмить

Повалений Ленский…

У зміні подій, що передують катастрофі, Пушкін дає розрядку - ритмічну й музичну. “Кружляється вальсу вихорь шумний”… Двоскладовий ямб звучить у темпі тритактного вальсу. Ці рядки повні звуками: тріск, грім, дребезг, читач навіч бачить “припрыжки, каблуки, вуси”…

Розігрується й любовна драма. Тетяна чекає від Онєгіна відповіді на своє послання, але відповіді немає. Коханий, як це прийнято в сентиментальних романах, не кидається їй на груди, а, навпроти, читає Тетяні мораль: “Учитеся панувати собою! Не всякий вас, як я, зрозуміє! До лиха недосвідченість веде!”.

Любов Тетяни безнадійна. Чим могла залучити досвідченого світського лева молоденька сільська дівчина? Тетяна одержує гарний життєвий урок.

Після від’їзду Онєгіна із села, після загибелі Ленского Пушкін доручає своїй героїні одне з найважливіших у романі справ: розгадку того, що в остаточному підсумку являє собою Онєгін. Правда, Тетяна любить Онєгіна. Вона дбайлива стосовно улюбленого, ревнива до всього, що його оточує. Тим сильніше повинне пролунати її рішення:

Дивак сумний і небезпечний,

Созданье пекла иль небес,

Цей ангел, цей гордовитий біс,

Що ж він? Ужели подражанье,

Незначна примара, иль ще

Москвич у Гарольдовом плащі,

Чужих примх истолкованье,

Слів модних повний лексикон?..

Уж не чи пародія він?

Це уничижительно для Онєгіна. Але Тетяна виросла духовно. Вона вже не дівчинка. Це зрозуміла й матінка її: “Як бути? Тетяна не дитя…” і справа хилиться до рішення можливо скоріше “прибудувати” старшу дочку, чи не так інакше видати її заміж. Усіляко підкреслена пасивність самої героїні: у неї немає своєї волі.

И знову Пушкін вертається до своєї улюблениці, щоб ототожнити її із совей музою.

И от вона в саду моєму

З’явилася панянкою повітової

Із сумної думою в очах,

Із французької книжкою в руках.

У різні періоди життя муза була поетові по-різному. Зараз Пушкін бачить свою музу в прозаїчному висвітленні полудня, у сільському саду. Романтичні примари поета розсіялися. В особі повітової панянки ми довідаємося Тетяну Ларіну. -

На початку останньої глави роману Пушкін побоюється за свою музу й героїню, коли вона вперше з’являється на світському рауті. Але побоювання даремні.

Вона була некваплива,

Не холодна, не балакуча.

Без погляду нахабного для всіх,

Без домагань на успіх,

Без цих маленьких кривлянь,

Без наслідувальних витівок…

Тетяна в новому облич прекрасна. Вона бездоганна. Щоб завершити її портрет, Пушкіну довелося вдатися до французької мови, до умовно-світського жаргону того середовища, до якого тепер Тетяна належить:

Вона здавалася вірний знімок

Du comme ilfaut…

Тепер вона дружина важливого столичного сановника, має успіх у світлі. А це значить, що героїня по руках і ногам зв’язана пристойністю, “модою самовладної”, умовностями, які накладає суспільство на людей одного кола.

Зненацька Тетяна і Євгеній зустрічаються знову. І отут в Онєгіні пробуджується почуття!

Сомненья немає: на жаль! Євгеній

У Тетяну як дитя закохане;

У тузі любовних думок

И день і ніч проводить він.

Онєгін намагається бувати в гостях у Тетяни щодня, він буквально переслідує її. Вона ж його начебто й не зауважує: якщо й заговорить, то щоб віддати данина звичайної світської люб’язності. І наш герой пише Тетяні жагучий любовний лист, хоча завжди вважав це заняття порожнім і марним. Онєгін, що розкриває душу передтатьяной у листі, зовсім не схожий на того столичного денді, що колись у глухомані сільського саду дав холодну одповідь палкій дівчині. Він став не тільки старше, але й богаче духовно, содержательнее, просто людяніше. Євгеній тепер стратить самого себе:

Я думав: вільність і спокій

Заміна щастю. Боже мій!

Як я помилився, як покараний…

Але відповідного листа Онєгін так і не одержує. Він пише інше, третє письнр… Відповіді немає. Євгеній упадає у свого роду “усыпленье почуттів”. Пушкіна з іронією описує його стан:

Як походив він на поета,

Коли в куті сидів один,

И перед ним палав камін

И він муркотав:

Benedetta Иль Idol mio і роняв

У вогонь те туфлю, то журнал.

Уже один цей опис говорить про те, що в образі Онєгіна зовсім немає чорт самого поета. Теперішнє глузування звучить у рядках: “Віршів російських механізму Ледь у ту пору не осягли Мій безглуздий учень”.

Читачі незмінно задаються питанням, чи дійсно високе почуття відвідало Онєгіна або це чергова примха розпещеної людини? На думку Бєлінського - у цьому почутті Євгенія стан відродження його до життя. І що ж Тетяна?

Безсумнівно, вона любить Євгенія як і раніше. Недарма вона ллє сльози, читаючи лист Євгенія. Такий він бачить Тетяну, примчавшись до неї додому для рішучого останнього пояснення. Але тепер перед ним не дівчинка, а замужня жінка, доля якої вже вирішена.

Відповідь Тетяни зробив переворот у душі Онєгіна

Вона пішла. Коштує Євгеній,

Начебто громом уражений.

Саме в такому стані залишає Пушкіна свого героя “надовго… назавжди”. Геніальна розв’язка сюжету. Відвертість і “відкритість” слів Тетяни вражають героя. Вона не кокетує й не лукавить. Вона небагатьма словами розкриває йому свою душу. Вірність боргу, вірність чоловікові всупереч живому почуттю любові роблять образ Тетяни незвичайно притягальним.

Pages: 1 2

Збережи - » “Тетяни милий ідеал” - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.