…і рє, Я с вами в усі дні довіку. Амінь. (Євангеліє від Матфея, 28:20) У літературному відношенні XX століття стало століттям духовного пошуку. Достаток літературних течій, що виникли в цей час, тісно взаємозалежно з достатком, нових філософських доктрин в усьому світі. Яскравий приклад тому - французький екзистенціалізм. Духовний пошук не в меншій мері торкнувся й російську культуру, а зокрема, літературу

Російська література XX століття виросло зі століття дев’ятнадцятого. У літературі ж XIX століття місця євангельським мотивам приділялося чимало. Досить згадати «Смерть поета» Лермонтова. Але у зв’язку з політичними подіями в Росії першої половини XX століття змінилося в порівнянні з минулими століттями й відношення до релігії й церкви. Радянський час ознаменувався, крім усього іншого, гоніннями на церкву

Антирелігійна, атеїстична пропаганда була настільки сильна, що шістдесяті й сімдесяті роки дали ціле покоління відірваних від релігії людей. У додатках до своєї книги «Син Людський» протоієрей батько Олександр Мень приводить цілі списки антирелігійної літератури, як росіянці, так і закордонної. Однак подібного роду літературний екстремізм виник не відразу після революції, атеїстична пропаганда не могла миттєво зруйнувати у свідомості людей багатовікові традиції їхніх предків. Література перших десятиліть існування Радянської держави - яскравий тому приклад

До євангельських мотивів звертаються дуже багато авторів. Серед них - Блок, Пастернак, Ахматова, Булгаков, Горький, Бунін і багато хто інші. У своїх поглядах на Євангелія вони можуть і сходитися й розходитися

Лише одне залишаються незмінним: часті, майже неминучі звертання авторів до Благої Звістки у своїх добутках. Характерно, що в літературі XX століття увага приділяється певним моментам Євангелія - трагічному періоду від Великого понеділка до Великодня. Найчастіше ми бачимо посилання на Розп’яття Христа й на дні Його страстей. І все-таки, незважаючи на подібність узятих образів, автори переосмислюють їх по-різному. У поемі, наприклад, Блоку «Дванадцять» євангельські мотиви можна знайти досить вільно.

Дванадцять, безсумнівно, мають своїм аналогом у Священному Писанні дванадцять апостолів. У те леї час апостоли - антиподи дванадцяти, тому що: И йдуть без ім’я святого Всі дванадцять - удалину. До всього готові, Нічого не жаль… Апостоли революції йдуть, на відміну від апостолів Християнства, «без святого ім’я».

Вони впевнені, що їм не потрібно вожатого понад. Але: Спереду із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від куля непошкоджена, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд - Спереду - Ісус Христос. Символично ім’я одного із дванадцяти

Петро - камінь, на якому Христос заснував Свою Церкву. У Блоку ж Петро - убивця. Але згадаємо, що й Ісус проводив всі свої дні разом зі злочинцями, митарями й блудницями. Та й у Царство Небесне першим увійшов розбійник

У дванадцяти червоногвардійців є віра, як і в того розбійника. Вони самі не знають, у що вони вірують. Що ж, Господь веде за all so ch. ru 2001 2005 собою тих, хто не йде з Ним по добрій волі. Будь-яка віра - благословенна

И в цьому змісті каяття Петрухи (а точніше, спроба каяття) в убивстві Катьки теж символічно. А пес-символ Антихриста - один із дванадцяти загрожує «пощекотать багнетом». Він порівнює цього пса зі старим миром…

Подібні погляди можна побачити й у романі М. А. Булгакова «Біла гвардія». Олексію Турбіну сниться, що Господь говорить про більшовиків так: «…Ну, не вірять… що ж поробиш

Пущай. Адже мені-те від цього ні пекуче ні холодно… Та й им… те ж саме. Тому мені від вашої віри ні прибутку, ні збитку. Один вірить, іншої не вірить, а вчинки у вас у всіх однакові: зараз один одного за глотку…

всі ви в мене однакові - у поле брані вбиті». Заговоривши про Булгакова, не можна не звернути увагу на переосмислення євангельських мотивів у романі «Майстер і Маргарита». Булгаков, як і інші автори, звертається до подій Жагучого тижня

Але Булгакова займають не стільки самі євангельські події, скільки проблема Добра й Зла і їхні взаємини. У його прочитанні євангельської історії Иешуа з’являється не як Бог, але як людина. Не випадково Булгаков виводить тут Христа під Нього арамейським ім’ям

Ніхто не визнає в Иешуа пророка єдиного, його учень - Левий Матвій - не являє собою виключення. Що зберіг у собі риси євангельського апостола Матфея (збирача податей), Левий представляє у своїй особі відразу всіх учнів, крім Іуди. Навіть слова, записані їм на пергаменті («…Ми побачимо чисту ріку води життя

Людство буде дивитися на сонце крізь прозорий кристал…»), узяті не з Євангелія, а з Одкровення, а, отже, повинні були бути записаними не Матфеем, але Іоанном… Крім того, учні Христа чекали, коли Він «прийде в славі». Левий Матвій не чекає й цього

И заповідей Иешуа він не виконує, загрожує зарізати Іуду з Кири-Афа. Та й чільне положення у світі займає, на перший погляд, Воланд, Князь Тьми. Однак прощають Пілата й блудницю Фриду, і Воланд виконує прохання Иешуа. Тьма ж - обов’язкова частина світобудови, адже якби не було тьми, що б ми називали світлом? Булгаков намагається визначити сутність добра й зла, а приходить усе кодному.

і тому ж: добро є любов, добро є відданість; зло є ненавиеть, боягузтво й зрадництво. Будь Маргарита хоч тричі відьмою, вона любить так, як можуть любити деякі. Тому Левий просить, щоб «…

ту, котра любила й страждала…ви взяли б теж…» Його слова перегукуються зі словами Христа в Євангелії від Луки: «…Прощаються гріхи її багато хто за те, що вона возлюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить» (від Луки, 7:50). Крім образів Христа і Його учнів, у літературі першої половини XX століття дуже часто зустрічається образ Божої Матері. Так, про Марію пише Ганна Ахматова у вірші «Розп’яття»: Магдалина билася й ридала, Учень улюблений кам’янів, А туди, де мовчачи Мати стояла, Так ніхто глянути й не посмітив

Образ Божої Матері з’являється в романі М. Горького «Мати». Нічого не має загального з релігією, Павло тісно пов’язаний із християнським, євангельським духом. Його мати несе в собі риси Богородиці, і по ходу дії вони проявляються усе сильніше.

Пе-Лагея Ниловна стає матір’ю всім друзям Павла. Так і Марія стає Матір’ю всіх учнів Христа, а після й всесвітньою Заступницею з того моменту, коли Її прицвяхований до хреста Син доручив Її Іоаннові. І сон Пелагії Нил овны про хресний хід теж відповідає цим мотивам. Ми бачимо, що як би не переосмислювали різні письменники євангельські мотиви, в усіх є одна загальна риса: всі вони намагаються створити нове Євангеліє, Євангеліє, що відповідає сподіванням нового миру й нової особистості, для своєї епохи й для себе. Удалися ці спроби лише в одному: Євангеліє для нового миру існувати може

Принаймні, євангельська мораль і євангельська історія застосовні до будь-якої епохи й будь-якої особистості. Яка ж зі спроб його відновлення ближче до істини?.. Щоб відповісти на це питання, необхідно звернутися й до більше пізньої літератури. Наше покоління знає прозу В. Быкова, поезію Б. Окуджавы й В. Висоцького, літературу, що, здавалося б, пішла вже дуже далеко від християнських традицій. Але відкриємо повість В. Быкова «Обеліск».

Учитель Мороз іде на загибель, щоб урятувати своїх учнів, хоча й знає, що вони приречені. Але проходить час, і ім’я Мороза стає ім’ям зрадника, зрадника Батьківщині. Так і Господь наш страждав за нас на хресті, хоча й знав, що жертву його не всі приймуть, що не все врятуються, що мир загруз у злі. А після Його смерті земний Його Церква гнали й намагалися знищити многие.

Відкриємо вірша Висоцького. Не можна назвати їх глибоко перейнятими християнським духом, але: А в тридцять три Христу - він був поет, «Так не вбитий!» Уб’єш, скрізь знайду, мол, Так цвяхи йому в руки, щоб чого створив, Щоб ие писав і щоб менше думав. Євангельські мотиви є й у поезії Булата Окуджавы. Досить вслухатися, щоб почути безсмертні слова Христових проповідей: Давайте говорити один одному компліменти, Адже це все любові щасливі моменти

…Не потрібно віддавати значення злословью, Оскільки смуток завжди сусідить із любов’ю… …Ти наша сестра, ми твої квапливі судді… .. .і вічно в змові з людьми Надії маленький оркестрик Під управлінням любові… Але краще всіх дух епохи передає вірш А. Галича «Ave Maria»: …

Гримнули згодом усякі хренации. Слідчий-Хмурик на пенсії, у Москві. А справочку з печаткою про реабілітацію Вислали в Калініна пророковой удові… А Мадонна йшла по Іудеї. І усе легше, тонше, всі худее З кожним кроком ставало тіло

А навколо шуміла Іудея. І про мертві пам’ятати не хотіла. Але лягали тіні на суглинок И таїлися тіні в кожній п’яді. Тіні всіх бутирок і треблинок, Всіх зрад, зрадництв і розп’ять

Pages: 1 2

Збережи - » Тема духовних шукань у російській літературі XX століття . З'явився готовий твір.