Другий розділ Починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за столом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою Ганьбою. Батькам краще не Мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. Тому мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:

Проклятий часгодинонька, Що ти народилась! Якби знала, до схід сонця Була б утопила… Катерина падає на коліна, просячи пробачення. Але батьки непохитні у своєму рішенні. «Молись Богу та йди собі - мені легше буде», - звучать слова батька.

Третій розділ Розпочинається спокійним пейзажем, що підкреслює контрастність між природою і суспільним життям. Катерина з дитиною блукає «чи в лісі», «чи на полі», «чи в діброві з-під колоди вовка виглядає», прямуючи на схід. Зустрічає чумаків, розповідає про свою нещасливу долю.

Настала зима, а Катерина майже боса йде в Московщину. Покритка зустрічає «москаликів», та на ввічливе запитання про Івана почула від них у відповідь грубий, образливий жарт Четвертий розділ

Кульмінація Зустріч Катерини з Іваном. Сподіваючись на обіцяні почуття, дівчина звертається до офіцера ніжними словами, але той робить вигляд, що не знає її, дає грубий наказ прибрати її з дороги, Розв’язка

У розпачі Катерина залишає дитину серед шляху, а сама топиться у ставку. П’ятий розділ (виконує роль Епілогу): Син Катерини (уже підліток) - поводир у сліпого кобзаря. Хвилюючою є його зустріч з батьком, тепер великим паном, що відцурався своєї дитини.

«До Основ’яненка» (1839)

Один із ранніх творів Т. Шевченка, у якому розкривається тема героїчного минулого України.

«Те диво, що було, минуло» - так поет характеризує українську старовину. У поезії виявляється сум з приводу знищення козацтва. Мають місце персоніфіковані запитання: «де преславні козаки?» (очерети запитують у Дніпра, могили у вітру, тирса у степу, чайки - у синього моря).

Поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована на сучасність: автор промовляє до національної свідомості сучасних йому українців. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:

Наша дума, наша пісня, Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!

Pages: 1 2