Особливість п’єси «На дні» полягає в тому, що свою правду мають всі персонажі п’єси. «У кого що болить - той про тім і говорить», - говорить народна мудрість. Всі персонажі п’єси говорять про свою правду. Правда - те, що «болить» у людини. Навколо п’єси із самого моменту її появи розгорнулася серйозна полеміка

У більшості випадків вона зводилася до з’ясування того, хто правий - Сатин або Лука. Прийнято вважати, що прав Сатин або, у всякому разі, що Горький - на стороні Сатину. На користь цього свідчить насамперед стаття самого Горького, написана в 30-е роки, де письменник озивається про Луку негативно. Однак варто враховувати той факт, що світогляд Горького до того моменту досить сильно міняється

Спогаду ж сучасників, що ставляться до моменту написання п’єси, свідчать про іншому. Москвин: «Горький, читаючи слова Луки, звернені до Ганни, витирав сльози». Лужский: «Горький симпатизував Луці більше всіх». В 1903 році одна провінційна газета брала інтерв’ю в Горького, де він, зокрема, сказав: «Лука повинен був з’явитися негативним типом, на противагу йому передбачалося дати Сатину. Вийшов ж навпаки: Лука став позитивним, а Сатин опинився в ролі подгудка Луки».

Отже, як би те не було, Лука виявляється центральним персонажем п’єси. Саме його відносини з різними персонажами п’єси допомагають зрозуміти, що є «правда» у п’єсі. З погляду різного розуміння правди можна виділити чотири типи персонажів: хазяї, що постраждали, байдужі й протестант Сатин. 1. Ідеологія Медведєва, Костылева - ідеологія хазяїв

Обмежена правда. «Вся земля у відділку міститься». У всьому існуванні переважає формулювання, папірець. Головне поняття - поняття користі

Вони символізують ворожий людині мир речей. Людина для них - те, що написано в паспорті, папірець. Головне поняття - користь («маслечко в лампадку» і т.д.). Характерно, що Косты-Лев - хазяїн, а Медведєв - захисник цього миру. Відношення Луки до Костылеву й Медведєва прямо негативне. Вони вороги

Це видно з нечисленних діалогів. Василиса: Пачпорт! Лука: Можна…

Василиса: Давай! Лука: Я тобі принесу… на квартиру тобі притягну його… Василиса: Перехожий… теж! Говорив би - пройдисвіт…

усе ближче до правда^-те… Лука (зітхнувши): Ах, і неласкава ти, мати… Або: Медведєв: Начебто я тебе не знаю… Лука: А інших людей усіх знаєш?

Медведєв: У своїй ділянці я повинен всіх знати… а тебе от - не знаю… Лука: А це тому, дядько, що земля-те не вся у твоїй ділянці помістилася… Залишилося маленько й опричь його… (іде в кухню).

2. Більше складна група - байдужі - Бубнов, Барон, Кліщ. Вони становлять як би тре Тий полюс п’єси. Про Луку вони говорять - «неправда». Про Сатин - «романтик». Їхня праведна земля - факт життя («Людина без племінниць - не дядьки»).

Їхня правда - правда міщанина - правда Ужу й Дятла. Це видно навіть у словах. Бубнів: «Всі так народяться, поживуть і вмирають

И я помру й ти… &copy A L L S o c h. r u Чого жалувати?» . У ж: «Літай иль плазуй, кінець відомий; усе в землю ляжуть, усе порохом буде…» Збереглися спогади акторів Мхата про те, що при постановці «На дні» Горький просив Бубнова бути «туподумнее». Туподумие Бубнова - нездатність до сміливої думки, оспіваної в поемі «Людин». Бубнів усіх обдає водою: А) П е п е л: «Я її жалую!

» . Бубнів: «Як вовк вівцю». Б) К л е щ: «Будь вона проклята, правда ця!» Бубнов: «Здорово пущений, як у театрі ра Зыграл». В) Б у б н о в (Наташе): «Дивися - зломить тобі Голову Васько».

Прикладів можна знайти багато. Але цікавіше всього розглянути репліки Бубнова під час оповідання про праведну землю. Лука: Знав я однієї людини, що у праведну землю вірив

Бубнов: У що-про? І так у продовження всього оповідання. Наприкінці: ‘ Бубнов: Всі вигадки… теж! Хо! Хо! Праведна земля! Туди ж! Хо-хо-Хо! Бубнів зводить « обман, щопіднімає,» до «низьких істин» (Наприклад, під час оповідання Насті Орауле.

«Чого? Як? Варта?»). Барон байдужий до миру тому, що весь він залишається в минулому. Минуле - от його правда, та й у неї ніхто, навіть Настя, не вірить

Подібний до Бубнова й Баронові й Кліщ. Він не хоче ілюзій: він добровільно звалив на себе правду реального миру. «На що мені вона - правда?

Чим я винуватий?.. За що ж мені правду? Жити не можна… От вона - правда!..

» Це скоріше не Уж, а Ужу що довірився. Теж ілюзії про минуле. Лука втримується від частих взаємодій з «байдужими». 3. Набагато цікавіше взаємини Луки й Потерпілих - Ганни, Насті, Наташи, Попелу, Актора

Лука проявляє до них турботу, пещення. Цікаво подивитися, з якими словами Лука звертається до них: матінка, братуха, голубка, мила. Лука виводить Ганну на свіже повітря - немає чи тут алегорії? Діяльність Луки стосовно потерпілих - суб’єктивна доброта

4. І нарешті, протестант Сатин викликає в Луки майже замилування. У чому ж правда Луки? Правда Луки в тім, що в душі кожної людини є «праведна земля» - ідея, здатна утішити людини

«Коли віриш у бога - є він, не віриш - немає!» - от ще одне підтвердження цього. Позиція Луки - ідея жалю, ідея діяльного добра, що збуджує віру в людину, здатну повести його далі (Актор). Лука пропагує ідею особистого вдосконалення й навіть обману, що піднімає. Важливо те, що тема «праведної землі» є в нічліжці й до Луки (одруження Діжі, оповідання про прекрасну любов Насті, мрії про майбутнє після смерті Ганни в Кліща). Лука ж тільки пропонує праведну землю іншим: лікарню - для Артиста, Сибір - Ваську Попелу, любов - Наташе.

Лука поважає право людини мати праведну землю. Більш того, він допомагає неї відшукати («Я сьогодні - працював, крейда вулицю… а горілки - не пив! Яке? От вони - два пятиалтынных, а я - тверезий»). У словах Луки - заклик до поваги людини: «Людина, який він не є, завжди своєї ціни коштує».

«Всяк думає, що для себе проживає, ан виходить, для кращого». «Людина - от правда. Він це розумів!» - викликне про Луку Сатин. Здавалося б дивним, що при всій протилежності на перший погляд позицій Луки й Сатину Сатин викликує: «Старий?

Він - розумник1.. Он… подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету…» На початку IV дії Сатин і захищає Луку й виступає проти нього, але не разом Сбароном.

Мені здається, що справа в тому, що Лука й Сатин сходяться в тім, що «усе в людині, усе для людини» , але розходяться в розумінні того, якими шляхами треба йти до торжества цієї ідеї. Для Луки людин - кожний, а для Сатину - всі люди в одному. Якщо любов Луки - жалість, то Сатин більше вимогливий до людства. Він проти неправди («Неправда - релігія рабів і хазяїв!»), а Лука сам небагато раб (підмітає нічліжку).

Лука - діючий, Сатин - декларативний, хоча й бореться своєю волею й справами (тобто неробством). Сатин артистичний, його мовлення не менше мовлення Актора пестрит афористичностью. Однак, проголошуючи вищу правду в людині, Сатин сам затверджує Луку - адже саме до його праведної землі тягнуться люди. Сатин - людина, що повинен бути. Лука - людина сьогодення

Ми можемо з повною впевненістю говорити про трагедію Луки - трагедії людини в існуючому суспільстві. Людина, пробуджена Лукою, незмінно зіштовхується з навколишнім його миром. У в’язниці Васько, пропала без звістки Наташа, повісився Актор. Доти поки люди не знайдуть правду, мир приречений

Збережи - » Суперечки про правду в п’єсі «На дні» . З'явився готовий твір.