А. М. Горький «На Дні» Зміст п’єси Горький про зміст п’єси: « Основне питання, що я хотів поставити, це що краще - істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою як Лука? Це питання не суб’єктивний, а загальфілософський. П’єса філософська, але все загальнолюдське в ній не віддільно від глибоко життєвого й конкретно історичного

Тому важливо звернути увагу на побутовий^-побутове-соціально-побутове одержание п’єси. На те, що герої раніше знайомі по оповіданнях Горького, босяки, дані в зниженому плані. Гіркий побачив і відбив у п’єсі не трагедію російських людей, а трагедію російського життя. У заголовку авторові було важливо виділити не місце дії, не характер умов, навіть не соціальний стан, а те чим наповнена душа, що відбувається на дні людського життя, на дні людської душі

Лука Зовні Лука ніяк не впливає на життя нічліжників, але в їхній свідомості починається серйозна робота, тому предметом дослідження в п’єсі стають соціальні умови дійсності і їхнє відбиття сознаниях людей. У кожному з героїв Лука бачив світлі сторони його особистості, всі його розмови спрямовані на те, щоб підтримати людини, його віру в краще. Тому він розмовляє тільки з тими, хто живе правдою надії, з невіруючими йому говорити не про що. Прагнучи осягти людську природу, Лука робить ряд мудрих спостережень. Суть цих спостережень - людин гідний поваги, любові й жалості. Джерела такого відношення до людини лежать у переконанні Луки, що людина споконвічно гарна, і лише соціальна невпорядкованість життя робить його поганим і недосконалим

Тому нічліжники й потягнулися до Луки, що добрий і щирий з нами й безкорисливий у бажанні допомогти. Він нікого не обманює й нікому ні в чому не бреше. У такий спосіб Лука виступає ідеологом пасивної свідомості, а в суперечці об усі права захищені 2001-2005 правді, що виникає між ним і Бубновим, Бароном, Лука затверджує добродійність втішливої неправди. Притча про праведну землю передає думку про те, не можна людини позбавити надії, нехай і мізерної. Правда Луки й правда Сатину Проповідь Луки дала Сатину імпульс для виникнення нової життєвої позиції, в основі якої лежить теж повага до людини, але зміщені акценти убік активної участі людини вжизни.

Монолог Сатину - це лише перший крок на шляху формування активної свідомості людини. Відношення Горького до Луки неоднозначно, у розвитку сюжету відчувається авторський докір Луці, адже всі ілюзії зруйнувалися. З іншої сторони автор обвинувачує в тім, що відбулося з людьми не Луку, а самих нічліжників, а тим самим розкриває одну з основних рис російського національного характеру

Невдоволення життя, критичне відношення до неї й нездатність щось змінити