Сучасний мир відрізняється надзвичайною складністю й суперечливістю подій, він пронизаний протиборчими тенденціями, повний сложнейших альтернатив, тривог і надій

Кінець XX століття характеризується потужним ривком у розвитку науково-технічного прогресу, ростом соціальних протиріч, різким демографічним вибухом, погіршенням стану навколишньої людини природного середовища

Воістину наша планета ніколи раніше не піддавалася таким фізичним і політичним перевантаженням, які вона випробовує на рубежі XX - XXI століть. Людина ніколи раніше не стягував із природи стільки данини й не виявлялася настільки уразливим перед міццю, що сам же створив

Що ж несе нам століття прийдешній - нові проблеми або безхмарне майбутнє? Яким буде людство через 150, 200 років? Чи зможе людина своїм розумом і волею врятувати себе самого й нашу планету від навислих над нею численних погроз?

Ці питання, безсумнівно, хвилюють багатьох людей. Майбутнє біосфери стало предметом пильної уваги представників багатьох галузей наукового знання, що саме по собі може бути достатньою основою для виділення особливої групи проблем - філолофсько-методологічних проблем екологічного прогнозування. Варто підкреслити, що даний аспект є однієї з “слабостей молодої науки футурології” у цілому. Розробка цих проблем є одним з найважливіших вимог розвитку людської культури на сучасному етапі розвитку людства . Учені погодилися, що прийнята політика за принципом “реагувати й виправляти” марна, повсюдно завела в тупик. “Передбачати й запобігати - єдино реалістичний підхід” . Дослідження майбутнього допоможе всім країнам миру вирішити саме пекуче питання: як направити величезну по своїх масштабах циркуляцію природних сил і ресурсів по шляху, що буде повніше задовольняти потреби людей і не порушувати при цьому екологічні процеси?

Наукове прогнозування (на відміну від різноманітних форм ненаукового передбачення) - це відповідно безперервне, спеціальне, що має свою методологію й техніку дослідження, проведене в рамках керування, з метою підвищення рівня його обґрунтованості й ефективності

Дослідження майбутнього розділяється на два якісно різних напрямки: пошукове (дослідницьке) і нормативне прогнозування. Пошукове прогнозування - це аналіз перспектив розвитку існуючих тенденцій на певний період і визначення на цій основі ймовірних станів об’єктів керування в майбутньому за умови збереження існуючих тенденцій у незмінному стані або проведення тих або інших заходів за допомогою управлінських впливів. Нормативне прогнозування (іноді його називають “прогнозуванням навпаки”, тому що в цьому випадку дослідження йде у зворотному напрямку: від майбутнього до сьогодення) являє собою спробу раціонально організованого аналізу можливих шляхів досягнення цілей оптимізації керування. Цей вид прогнозів як би відповідає на запитання: “Що можна або потрібно зробити для того, щоб досягти поставлених цілей або вирішити прийняті завдання?”. Предметом нормативного прогнозування виступають суб’єктивні фактори (ідеї, гіпотези, припущення, етичні норми, соціальні ідеали, цільові настанови), які, як показує історія, можуть вирішальним образом змінити характер процесів, що протікають, а також стати причиною появи якісно нових, непередбачених феноменів дійсності

У дослідженні різних аспектів взаємозв’язку людини й біосфери можна виділити ряд стадій: опис - вихідний, емпіричний етап, що відповідає на питання “що відбувається в навколишнім середовищі й у самій людині?”; пояснення - проміжний, теоретичний етап, що відповідає на питання “чому це відбувається?”; передбачення - завершальний, практично орієнтований етап екологічного дослідження, що повинен давати відповіді на два (як мінімуми) питання: “яким образом виявлені тенденції будуть поводитися в майбутньому?” і “що варто почати для того, щоб запобігти небажаним явищам або, навпаки, сприяти реалізації сприятливих можливостей?”.

До середини 1980-х років було більше 15 глобальних прогнозів, що одержали назву “моделей миру”. Найвідоміші й, мабуть, найцікавіші з них - це “Світова динаміка” Дж. Форрестера, “Межі росту” Д. Медоуза зі співавторами, “Людство в поворотного пункту” М. Месаровича й е. Пестеля, “Латиноамериканська модель Баричоле” А. О. еррери, “Майбутнє світової економіки” В. Леонтьева, “Мир в 2000 році. Доповідь президентові” і інші. Основоположником і ідейним батьком глобального прогнозування на основі системного аналізу по праву вважається американський учений Д. Форрестер, безсумнівною заслугою якого є спроба використовувати математичні методи й ЕОМ для створення варіанта моделі економічного розвитку суспільства з обліком двох найважливіших факторів - чисельності населення й забруднення середовища. Значення своєї роботи Дж. Форрестер бачив у тім, що вона “буде сприяти виникненню відчуття необхідності невідкладного рішення існуючих проблем і вкаже на ефективний напрямок роботи для тих, хто зважиться досліджувати альтернативи майбутнього”.

У Дж. Форрестера дійсно виявилися послідовники. З’явився перший глобальний прогноз Римського клубу за назвою “Межі росту”, автори якого під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель миру, куди в якості вихідних даних включили населення, капіталовкладення (фонди), земний простір, забруднення, використання природних ресурсів, порахувавши ці компоненти основними в динаміку зміни світової системи. Висновки авторів зводилися до наступного: якщо збережуться існуючі на кінець 1960-х років тенденції й темпи розвитку економіки й росту народонаселення, то людство неминуче повинне прийти до глобальної екологічної катастрофи. “Апокаліпсис” передвіщався приблизно на 2100 рік. А звідси й рекомендації: негайно звести до нуля ріст народонаселення й виробництва. Однак ці речення авторів моделі нереальні, неприйнятні, та й просто утопичними, але дали їжу для розвитку антинаукових і антигуманних теорій, сприяли різкому спалаху всякого роду неомальтузианских і геополітичних міркувань, що ведуть від реальних шляхів подолання екокризисних явищ

Не випадково вже наступна модель М. Месаровича й е. Пестеля - “Людство в поворотного пункту” - була значно більше обґрунтованою. І справа не тільки в тім, що в ній комплексний взаємозв’язок економічних, соціальних і політичних процесів, стан навколишнього Середовища й природних ресурсів представлена як складна многоуровенная ієрархічна система. Автори спробували подивитися на мир не як на щось ціле^-ціле-аморфно-ціле, а як на систему отличающихся друг від друга, але взаємодіючих регіонів. Висновки авторів цієї моделі більше оптимістичні, чим попередньої. Однак “прогрес” Месаровича й Пестеля можна звести до того, що вони, відкидаючи неминучість “єдиної” глобальної екологічної катастрофи, майбутнє людства бачать у тривалих, різноманітних кризах - екологічних, енергетичних, продовольчих, сировинних, демографічних, здатних поступово охопити всю планету, якщо суспільство не прийме їхньої рекомендації переходу до “органічного росту” - збалансованому розвитку всіх частин планетарної системи. Але це також далеко від реальностей, якими повний сучасний мир

Pages: 1 2