На жаль, як не суперечить це самосвідомості москвича, для великого Майстра російської літератури Михайла Булгакова Москва не була рідним містом. Справедливість даного твердження необхідна, якщо поняття «рідний» асоціювати лише з географією місця народження, адже, як відомо, письменник народився в Москві. Однак можна й, мабуть, повинне вкладати в це слово більше широкий зміст, тим більше якщо мова йде про Булгакова.

Нерозривний зв’язок письменника з Москвою набагато глибше географічних понять, тому що саме тут відбуваються всі основні події його життя й творчості. Не випадково про свій приїзд у Москву в 1921 році Булгаков так пише в автобіографії: «Я приїхав у Москву наприкінці 1921 року без грошей і без речей, приїхав, щоб залишитися тут назавжди».

Робота в редакціях різних газет, у МХАТі - лише основні віхи життя письменника в столиці. Більша частина її також пов’язана із проживанням у квартирі № 50 у будинку 10 по Великій Садовій вулиці - саме сюди Булгаков помістить центр подій роману «Майстер і Маргарита». Легендарний будинок 302-біс по Садової пов’язаний з реальним будинком № 10 простою формулою: три й два в сумі становлять п’ять, а слово «біс» має значення «двічі», отже, двічі п’ять і виявляють нам теперішня адреса будинку в романі.

Зв’язок письменника з Москвою, своєрідність розуміння феномена цього міста органічно укладені в таких, наприклад, творах Булгакова, як повість «Собаче серце» і роман «Майстер і Маргарита». Причому в художнім сприйнятті письменника Москва стає не просто містом, а містом людей з їхніми традиціями, радостями, щоденними проблемами й вічними цінностями. Створюється цільний образ Москви булгаковської.

Соціальні протиріччя Москви двадцятих років гостро відзначені в повісті «Собаче серце».

Холод, бруд, різкі контрасти життя. Москву навіть у порівнянні суспільних їдалень і їдалень-ресторанів для вибраних - читач бачить очами пса Кульки. Уперше в російській літературі письменник використав подібну перспективу в розгляді суперечливого життя столиці. Трагедія Москви двадцятих років передається Булгаковим за допомогою приватного приклада - опису змін у пристрої життя Калабухівського будинку, що стає центром подій повісті. У суперечці про причини появи в будинку таких явищ, як крадіжка калош, бруд у парадному, перебої в електропостачанні, професор Преображенський - головний герой повісті - на коментар свого помічника Борменталя, що говорить про те, що причиною всього цього є «розруха», говорить так: «Що таке розруха? Розруха - це не баба із ключкою… Розруха… у головах».

Булгаков в «Собачому серці» гостро переживає саме цю «розруху в головах» у суспільстві Москви: «ущільнення», аж до фантастичного витиснення з життя старої московської інтелігенції, домінування, агресивне й жорстоке, у ній кулькових і швондеров.

Нерозривний зв’язок Булгакова з Москвою підтверджує й те, що саме тут розвертається дія центрального добутку всьої творчості письменника - роману «Майстер і Маргарита».

Усі без винятку дослідники творчості Булгакова вказують на граничну реальність московської топографії роману, його московських прототипів. При цьому, як ми вже відзначали, Булгаков нерідко прибігає до використання своєрідних шифрів, не дуже, втім, складних для розгадки.

Уже називався реальний прообраз будинку 302-біс, однак є й інші московські адреси роману «Майстер і Маргарита». Наприклад, за «Будинком Грибоєдова», будинку правління літературної організації Массоліт, угадується будинок Герцена, розташований на вулиці Герцена (нині Б. Нікітська). А за самим Массолітом можна побачити РАПП або більше пізній Сполучник письменників - такі ж принципово нетворчі організації.

Роман «Майстер і Маргарита», що Булгаков писав більше десяти років, є, таким чином, широкою й глибинною психологічною картиною життя Москви тридцятих років. Це підтверджує достаток прототипів  персонажів роману,  що,   втім, не дивно на тлі автобіографічності фігури самого Майстра.

Ряд дослідників відзначає, зокрема, що прототипом персонажа Мстислава Лавровича з’явився відомий у тридцяті роки критик Всеволод Вишневський: прізвище персонажа спародіював через відомі лавровишневі краплі. Протилежна й фігура Берліоза - ерудита, бюрократичного керівника творчої організації - безсумнівними прообразами цього героя є голова РАППа Авербах і нарком освіти Луначарський.

Надзвичайно глибокий зміст для розуміння всієї концепції булгаковської Москви має її зв’язок з Вічним містом - Єрусалимом. Причому зв’язок не тільки тимчасовий й топографічний (у пересуваннях героїв по місту Арбат відповідає Нижньому Єрусалиму), не просто перегукуються між собою окремі деталі міського пейзажу (золоті ідоли й золоті куполи, п’ять свічок й п’ять кремлівських зірок, установлених в 1937 році), але між двома містами, відділеними один від одного дев’ятнадцятьма століттями, виникає глибокий філософський зв’язок, заснований на прикладі самої сутності людини. Жителів обох міст поєднує порочна відданість обдурю, неправди, виказуванню. Москва тридцятих років - місто, що живе винятково своїм сьогоденням, що заперечує свою історичну спадковість, - у Булгакова виявляється з’єднаним, злитим воєдино з вічністю, сам стає історією…

Мабуть, найбільш ємко визначають відношення письменника до протиріч Москви слова Воланда: «Яке цікаве місто, не чи правда?» - говорить він, дивлячись на сполучення Москви нової й Москви старої. Яке просте, але одночасно яке глибоке слово: «цікавий»! Москва Булгакова - місто, що захоплює своїми таємницями, що стимулює глибинні дослідження, серйозне переосмислення, межі яким немає й, мабуть, бути не може. Тому що пізнання історії, вічності нескінченно, формою основних людських принципів. На цих принципах повинне триматися і якоюсь мірою тримається сучасне суспільство. Оповідання Майстра має важливе значення у всьому творі Булгакова, тому що не тільки своєю серйозністю врівноважує іншу, безумовно, сатиричну частину добутку, але і є важливою «арією». Ця противага врівноважує добро й зло не тільки в романі, але й у житті теж. Така, на мою думку, думка Булгакова. Розуміючи це, ми можемо легко відповістити на запитання, хто є Воланд. Якщо Ієшуа - носій добра, то Воланд - носій зла, його яскравий представник, а в релігійному поясненні Воланд не хто інший, як Сатана.

Булгаков розуміє це, і він цього не приховує. Ми бачимо чільну роль Воланда під час балу. Автор наділяє Воланда атрибутами Сатани - свитою. А сила й можливості Воланда, які він втілює в дії, не залишають ніякого сумніву в тім, що він і є Сатана.

Однак цікаве бачення автора. Булгаков бачить не боротьбу добра й зла, а їхнє співробітництво. Воно полягає в тім, що люди самі повинні вибирати свій шлях. Не може трапитися такого, що виграє яка-небудь із цих двох сил. І хоча я й уважаю, що добро сильніше зла, але, думаю, Воланд ніколи не залишиться без своїх нових соратників.

Воланд приїжджає в Москву, як він говорить, для того, щоб подивитися, чи змінилися люди. Очевидно, він уже був тут. І за його висновком, люди залишилися точно такими ж, якими й були: жадібними, корисливими, підозрілими й т.д. Він розкидав гроші, і люди готові лізти один одному на шию, щоб добути їх. Він пропонує дамам поміняти свій одяг на гарний. І дами біжать переодягатися, хоча напевно знають, що безкоштовний сир буває тільки в, мишоловці. І хоча речі дістаються нібито безкоштовно, беруть вони їх по-варварськи, і немає сумнівів у тім, що ці люди ще далекі від духовної досконалості. Воланд майже все повертає до того стану, що було до нього. І дами стоять голі на вулиці, і червонці перетворюються в папір - все це має свій зміст. Так і те й інше карає людей за жадібність. Як правило, від витівок Воланда і його свити страждають люди, винні у своєму лиху, однак зло не може пройти безвісти. Адже інших причин, на мою думку, для загибелі Берліоза просто немає. Але Сатана в поданні Булгакова теж має людські якості. Він зглянувся над Маргаритою й повернув їй Майстра. Він же послухався Левія Матвія й дав їм спокій.

Моральний вибір Маргарити був визначений на користь зла. Вона продала душу дияволові заради любові. І цей факт заслуговує осуду. По релігійних переконаннях вона позбавила себе шансу потрапити в рай. А Майстер теж відмовився від раю, коли він відрікся від свого рукопису.

Але рукописи не можуть згоріти. Раз надруковане, рукопис назавжди залишиться в серцях людей. Як залишилася колись у мільйонах серцях Біблія. Ця гарна казка облагородила величезну  кількість людей.   Зробила їх добріше.  Для багатьох вона стала вірою в добро й визначальну силу у виборі вчинків у реальному й повсякденному житті.

Pages: 1 2