Один раз ми із сім’єю проводили вихідний день на пляжі. Діти купалися в море й будували замки на піску. Раптом удалині здалася маленька бабуся, її сиві волосся розвівалися на вітрі, одяг була брудної й обірваною. Вона щось бурмотала про себе, підбираючи з піску якісь предмети й перекладаючи їх у сумку. Батьки покликали дітей і веліли триматися їм подалі від баби. Коли вона проходила мимо, раз у раз нагинаючись, щоб щось підняти, вона посміхнулася не одній сім’ї, але ніхто не відповів їй на вітання. Багато тижнів після ми довідалися від рятувальників із цього ж пляжу, що маленька бабуся все своє життя присвятила тому, щоб підбирати із пляжів друзки скла, якими діти могли порізати собі ноги. І нам стало дуже соромно за своє поводження.