Знаменитий паризький психіатр і невропатолог Шарко ( 1825-1893) , що працював у лікарні Сальпетриер, розглядав гіпноз як патологічне явище в людей, схильних до істерії. Істерія є одним з видів неврозу, при якому хворі або впадають у стан, подібне до гіпнотичного трансу, або одержують паралічі, або в них порушується функція органів почуттів - все це є результатом самонавіяння й може бути вилікуване протягом одного сеансу психотерапії. Шарпо був прав, затверджуючи, що гіпнозу легше піддаються істерики, що між істеричними й гіпнотичними проявами багато загального. Дійсно, є багато здорових людей, яких важко ввести в стан гіпнозу, а те й взагалі неможливо це зробити у звичайних умовах. І все-таки відсутність сугестивності не патологічне явище. Відомі випадки, коли в несподіваних ситуаціях людин стає "як загіпнотизований". Наприклад, дитина вчиться їздити на велосипеді й раптом зненацька виявляється перед якоюсь перешкодою, і, замість того щоб його обігнути, він дивиться на перешкоду і їде прямо на нього. Таке "заціпеніння" у небезпечних ситуаціях наступає в дорослих. Воно аналогічно акінезії у тварин і повинне вважатися нормальним явищем.

Уже була згадана ідея И. П. Павлова про те, що гіпноз - це розлите позамежне гальмування кори головного мозку внаслідок сильного подразника. Звідси подібність гіпнотичного сну з нормальним сном, при якому також є розлите гальмування. Гальмування спостерігається й у випадках гіпнозу тварин. И. П. Павлов у своїх експериментах показав, що слабкі й повторювані індиферентні подразники через певний час також приведуть до гальмування й засипання. Класичним прикладом цього служать студенти, що дрімають під час нудної й монотонної лекції. Словесне вселяння розслаблення й сну також пов’язане з гальмуванням, при цьому залишаються зони підвищеної збудливості, що сприймають голос і накази гіпнотизера.

Пояснення, дані И. П. Павловим, відкрили дорогу до наукового вивчення гіпнозу. Не потрібна ніяка енергія "особливого виду" і обмін цією енергією між гіпнотизером і гипнотизируемим. Вся справа в співвідношенні процесів порушення й гальмування. Вивчаючи фази сну, И. П. Павлов відкрив, що в так званій зрівняльній фазі засипання, але ще не глибокого сну, легкі й сильні подразники діють однаково ефективно. Під час "парадоксальної" фази сну слабкі подразники (наприклад, слова) діють сильніше, а сильні (наприклад, біль) - слабкіше. Це пояснює, чому слова, вимовлені пошепки, роблять такий сильний ефект на гипнотизируемого.

Спостереження показують, що за допомогою гіпнозу можна змінювати ряд вегетативних функцій, таких, як частота пульсу, величина артеріального тиську й т. д. Японські вчені показали, що гіпноз може впливати на алергію. Є факти, коли під дією гіпнозу зникали болючі відчуття. Під час масового гіпнотичного трансу в деяких релігійних сектах частина віруючих наносить сама собі рани, не випробовуючи при цьому болі. У сучасній медицині гіпноз використовується для знеболювання пацієнтів, що не переносять наркозу. Послідовники йоги за допомогою самогіпнозу можуть привести себе в стан vita minima (мінімального життя) , при якому частота подиху становить один раз в одну або кілька мінут, знижений обмін речовин, температури тіла стає набагато нижче життєвої норми.

Література:

1. Л. Л. Васильєв “Таємничі явища людської психіки” 1984 р.

2. Максуелл Мольц “Я це я або як стати щасливим” 1994 р.

3. В. Рожнов, М. Рожнова “Гіпноз від стародавності до наших днів” 1987 р.

4. С. Байкушев “Серйозно про надприродний” 1991 р.

5. В. Мезенцев “Енциклопедія Чудес” 1989 р.

Pages: 1 2 3 4 5 6