Стану пильнування відповідає так звана динамічна (рухлива) «мозаїка» вогнищ порушення й вогнищ гальмування в корі мозкових півкуль. Просторовий розподіл цих вогнищ постійно міняється залежно від здійснюваної в цей момент діяльності, від пережитого психічного стану. Коли читають лекцію, вогнища стійкого порушення перебувають у тих відділах кори, які відають функцією мови, здійснюють акт мислення; всі інші частини кори перебувають у стані більш-менш глибокого гальмування. Але коли переходять до іншого роду діяльності, наприклад, починають грати на роялі, і коркова «мозаїка» негайно міняється: колишні вогнища в інших групах коркових кліток. У корі більших півкуль у людини налічується 14 - 15 мільярдів нервових кліток (нейронів) . Число можливих просторових комбінацій збуджених і загальмованих вогнищ у корі воістину незмірно. Але ж кожна така комбінація відбиває ті або інші моменти різних психічних станів.

Що ж відбувається із цією корковою «мозаїкою» пильнування, коли ми засипаємо? У якому-небудь пункті кори виникає особливо стійке вогнище гальмування. Слабкі, одноманітні подразники - колиськова пісня, заколисування, цокання годин та ін. - можуть сприяти утворенню такого вогнища. З нього, як із центра, гальмування починає «иррадиировать» поширяться на сусідні групи нейронів, потім усе далі й далі, гасить вогнища, що зустрічаються на шляху, порушення, захоплює, нарешті, всю кору, всі коркові нейрони. Наступає глибокий сон без сновидінь, без яких-небудь проявів психічної діяльності. Мозкова кора - «орган психіки» - повністю відпочиває.

Отже, сон виникає як результат переваги в корі головного мозку гальмового процесу. Таке гальмування, указував И. П. Павлов. Має «охоронне» значення для організму, сприяє його відпочинку в цілому й особливо найбільше тонко організованого його апарата - кори головного мозку.

Можна, таким чином, ськазати, що сонне гальмування, що поширилося по корі, грає для мозку й усього організму роль « ангела-хоронителя» . Але й більше того: воно виступає іноді в ролі «чудесного зцілителя» , що робить приськорене відновлення в мозкових клітках тих необхідних для нормальних відправлень мозку й психіки сложнейших хімічних сполук, які розтрачуються під час денної напруженої діяльності. Недостатнє день у день поповнення цих з’єднань приводить до захворювань не тільки самого мозку, але й керованих їм органів тіла. Зрозуміло, чому такі хвороби виліковують штучно продовженим сном - так званою сонною терапією, уведеної в медичну практику И. П. Павловим і його послідовниками. Буває, однак, так, що яка-небудь тривожна або творча думка або бурхливе почуття заважають нам заснути. У таких випадках у мозковій корі діють вогнища особливо сильного й стійкого порушення; вони-те й перешкоджають іррадіації гальмування, настанню сну. Якщо ж сон все-таки наступить, він буде неповним, частковим. У корі збережеться «сторожовий пункт порушення» , подібно самотньому стрімчаку серед моря, що розлилося, гальмування. Через нього сплячий мозок може підтримувати зв’язок з навколишнім. Так, стомлений важким походом воїн глибоко спить, але при найменшій тривозі він уже на ногах і шукає зброю.

Сон зі сновидіннями - інший різновид неповного гальмування кори більших півкуль. Якщо сон глибокий, то кора глибоко загальмована й імпульси порушення, що приходять у неї від органів почуттів, відразу стихнуть. Сновидінь не буде. Ближче до ранку, коли клітки кори досить відпочинуть, охоронне гальмування слабшає, і проникаючі в неї імпульси починають пролагать собі шлях у лабіринті нейронів, що сплітаються своїми відростками. Подібно блукаючому вогнику, порушення перебігає від однієї групи кліток до інший і, розгальмовуючи їх, пожвавлює ту примхливу низку образів, переважно зорового характеру, що ми називаємо сновидінням. Разюча яськравість, життєвість виникаючих при цьому образів! У стані пильнування ніяка уява не може намалювати нічого подібного. Саме яськравість образів сновидіння й грала, очевидно, важливу роль у виникненні марновірних подань про загробне життя.

ЖИТТЯ В СНІ.

«Небувала комбінація колишніх вражень» Що ж це таке?

«Небувала комбінація колишніх вражень» - так назвав колись знаменитий російський фізіолог Іван Михайлович Сєченов наші сновидіння. Цей образ добре відбиває одну важливу особливість сновидінь. Не можна побачити в сні те, що не було колись сприйняте нашим мозком. Під час сну в нашім мозку може ожити, спливти у свідомості у вигляді яськравої картини тільки те, що колись залишило свій, нехай ськороминущий, слід у нервових клітках мозку. Образно говорячи, під час сну свідомість може вийняти з комори пам’яті те, що туди коли-або покладено. Взяти із цієї комори те, чого там ні, - неможливо. Добре відомо, що сліпим від народження не сняться зорові образи.

Так, у сні можна побачити тільки те, що було. Але в якому виді? Людина бачить часом зовсім казкові, неймовірні сновидіння. Чого тільки не буває в сні! Ми бачимо себе в далекому дитинстві, подорожуємо по різних країнах, боремося, без подиву зустрічаємося з померлими людьми, говоримо із тваринами, як у казках, літаємо по повітрю.

У мозку сплячого, як у кіно, за короткий час проходить часом все людське життя. І які би фантастичні картини не розгорталися в сні, вони здаються справжніми, реальними.

Так що ж таке сам сон?

Колись у наших далеких предків на цей рахунок існувало тверде переконання: під час сну душу людини тимчасово залишає його тіло, щоб побродити по світлу; нам сниться те, що вона бачить у своїх подорожах.

У багатьох первісних племен існував строгий звичай: не можна будити заснулу людину. Він-Те прокинеться, а його душу може не встигнути вернеться назад. В американських індіанців уважається смертельно небезпечним прикрашати особа людини, коли він спить. Чому? Вертаючись, душу може не довідатися свого місце перебування, пролетить мимо й людина, не прокинувшись, умре. Наука про сон не може похвастати своїм віком. По суті, дослідженнями роботи мозку вчені зайнялися тільки останні сто років.

Що таке сон? Ще недавно відповідь науки була таким: сон - це відпочинок нервових кліток кори головного мозку. Говорячи точніше, це процес охоронного гальмування, що захоплює клітки - нейрони кори й поступово поширюється на більше глибокі ділянки мозку.

При цьому нейрони перестають відповідати на прихожі до них сигнали подразнення. Таким чином, відповідальними за сон (і за сновидіння) визнавалися клітки кори головного мозку. І тільки. Нові дослідження вчених розкрили більше ськладну картину.

Ще в 30 - х роках відомий радянський учений П. К. Анохін, досліджуючи роботу мозку, висловив думку: у механізмі сну беруть участь поряд із клітками кори й підкіркові відділи головного мозку. Дослідження показали, що так воно і є. Це було відкрито, коли вчені прийнялися детально вивчити роботу окремих частин головного мозку, у тому числі й тих, які перебувають під більшими півкулями.

Особливо зацікавило дослідників так зване сітчасте утворення, або ретикулярна формація в стовбурі головного мозку. Був установлено: як тільки стовбур мозку відокремлюють від більших півкуль, тварина (досвіди проводилися на вищих тваринах) поринає в безпросипний сон. Стало ясно, що саме отут, у стовбурі мозку, діє якийсь механізм, що організує наш сон.

Але який? Відповідь допомогли знайти електрометоди дослідження, що раніше не робилося (учені стали досліджувати біоелектричні струми мозку) . Виявилося, що ретикулярна формація будемо називати її простіше, РФ, - дає енергію нейронам кори головного мозку, що й дозволяє організму бодрствовать.

Подібно електростанції, РФ забезпечує енергією нейронне місто - мозок. Вимикається рубильник, і в місті гаснуть вогні, місто спить. Були знайдені й джерела харчування самої РФ. Ними виявилися органи почуттів і деякі речовини: вуглекислий газ, гормони, кров, позбавлена живильних речовин. Знайшли вчені й такі речовини, які придушують діяльність кліток РФ, а виходить, і викликають сон. Як і можна було очікувати, до них ставляться також багато наркотиків.

Здавалося б, усе прояснилося. Однак ученим були відомі інші факти. Швейцарський фізіолог В. Р. Гесс ще до цього встановив, що "центром сну" є зовсім не РФ, а інше підкіркове утворення гіпоталамус.

Дослідження тривали. З’ясувалося, що взаємини кліток кори й кліток РФ більше ськладні. Підкірка постачає кору енергією, але це постачання перебуває під контролем коркових нейронів. Вони самі регулюють, коли й ськільки їм потрібно енергії, вирішують, чи належна працювати РФ на повну силу або її треба на час виключити. Впливають коркові нейрони й на роботу гіпоталамуса.

Pages: 1 2 3 4 5 6