Зміст
Введення
Сон і сновидіння
Життя в сні “Небувала комбінація колишніх вражень” Що ж це таке?
Три фази життя
Сон у руку
Не квапитеся з висновками
Сни й медицина
Сновидіння на замовлення
Гіпноз
ВВЕДЕННЯ.
У древні часи сновидіння приймалися за одкровення богів. Люди вірили, що добрі й злі парфуми можуть вселятися в тіло сплячі й шляхом сновидінь повідомляти його різні відомості, схиляти його до тих або інших учинків, передвіщати події. Але й тоді вже було замічено, що в сновидіннях боги й парфуми воліють виражатися неясно, часом символічно, надаючи самим людям розгадувати таємний зміст сновидінь. Це вважалося нелегкою справою, доступним лише жерцям і професійним тлумачам снів.
Початок наукового підходу до вивчення сновидінь ставиться до кінця XVIII століття. Одне з перших більш-менш серйозних творів по цьому питанню - «Досвід побудови теорії сну» доктори Нудова з’явилося в 1791 році. Автор, між іншим, приводить коштовне спостереження, що послужило відправним пунктом для наступних досліджень у тім же напрямку: одному сплячому, що лежав на спині з відкритим ротом, влили в рот кілька крапель води; сплячий перевернувся на живіт і став робити руками й ногами плавальні рухи; йому приснилося, що він упав у воду й був змушений рятуватися вплав.
Спостереження такого роду показують, що сновидіння можуть виникати від випадкового подразнення під час сну тих або інших органів почуттів. У такий спосіб був відкритий шлях для експериментального вивчення сновидінь. Особливо багато потрудилися на цьому поприщі французький учений Мори й німецький учений Вейганд, що присвятили своє життя дослідженню причин, що викликають сновидіння. У Росії цим питанням займалися В. М. Аствацатуров; останній вивчив особливості змісту сновидінь при захворюваннях різних органів, і один з перших використовував цей прийом для розпізнавання хвороб.
Не підлягає сумніву, що наші думки й ідеї перебувають постійно у великій залежності від фізичного стану нашого організму. Від його загального стану, ськладу крові й стану нервів, залежать також наші похилості й страсті. Словом, наші поняття й погляди на речі залежать у сильному ступені від нашого темпераменту. Хворобливий стан організму кладе сумний і меланхолійний колорит на наші думки, і навпаки, відмінне здоров’я народжує жартівливі й веселі ідеї. До тому самому предмета і явища ми ставимося по-різному, дивлячись по тому, у якому стані перебуває наш організм, шлунок і нерви.
Темперамент, інстинкти й похилості нерозривно пов’язані з людиною, і під час пильнування.
Під час сну розум лише слабко протидіє впливу фізичної сторони нашої організації, і тоді темперамент панує, інстинкти переважають над логікою й розумом. Тому часто в людей високої моральності, цнотливих, бувають хтиві сновидіння, або дуже добрим людям сняться бої, кровопролиття та інші жорстокості.
Сон наближає людини до природного стану й будить дикі, первісні інстинкти. Під час сну людина віддаляється від засвоєних вихованням ідей і переконань.
Сон і сновидіння.
Цікавий той звичайний для сновидінь факт, що багаті змістом сновидіння, що здаються сплячий досить тривалими, насправді протікають дуже швидко - усього кілька секунд. Подання про час і простір у сні різко порушені. Описано, наприклад, такий випадок. Один відомий драматург, з’явившись на подання своєї п’єси, заснув від утоми й нездоров’я. У сні він бачив всю свою п’єсу від початку до кінця, стежив за розвитком дії й за тим, як приймає його добуток публіка. Нарешті завіса опуськається під оглушливі оплеськи, драматург прокидається й, до свого подиву, чує, що на сцені вимовляються ще тільки перші репліки першої сцени. Всі перипетії п’єси, що пройшли перед його очами під час сну, зайняли, таким чином, усього кілька секунд.
Про те, що й у бодрственном стані подання й спогаду можуть іноді проноситися з незвичайною швидкістю, свідчать показання людей, що пережили мить смертельної небезпеки. У таку мить нібито втрутяться спогади чи ледве не всього прожитого життя.
Не менш частим джерелом сновидінь є порушення, що приходять у мозок не із зовнішнього миру, а із внутрішніх органів тіла - шлунка, кишок, сечового міхура, легенів, серця та ін. Всі ці органи мають чутливість і зв’язані нервовими шляхами з «органом психіки» - корою більших півкуль головного мозку. Удень ми звичайно не зауважуємо «сигналів» , що йдуть із внутрішніх органів, тому що свідомість заповнена більше сильними враженнями зовнішнього миру. Уночі обстановка міняється: чим більше завмирає діяльність зовнішніх органів почуттів, тим отчетливее починають відчуватися подразнення, що виникають у внутрішніх органах, - особливо ці подразнення викликаються якими - або хворобливими процесами. Так виникають тяжкі, кошмарні сни, що лякають марновірних людей. Порушення під час сну нормальної серцевої діяльності або подихи - найбільш часте джерело таких сновидінь.
Сновидіння, викликувані подразненням внутрішніх органів, можуть мати діагностичне значення. По них досвідчений лікар іноді може розпізнати початок тої або іншої внутрішньої хвороби, що у стані пильнування ще не дасть про себе знати, не проявляється типовими для неї симптомами. Сновидіння - це часткова діяльність пригнобленої під час сну мозкової кори, викликувана різними подразненнями зовнішніх або внутрішніх органів почуттів. Такий зміст вищенаведених положень доктори Окса, висловлених сто років тому, але вже наближаються до сучасного вчення про сон і сновидіння, експериментально обґрунтованому Павловим і його співробітниками. Помилявся Окс тільки в розумінні причин, що приводять до гноблення мозкових кліток під час. Він (як майже всі його сучасники) думав, що такою причиною є самоотруєння мозкових кліток продуктами обміну речовин - «отрутами сну», які накопичуються в крові й у клітках під час пильнування й діють заколисливим образом, подібно наркотикам. Насправді ми засипаємо ще до того, як встигнуть нагромадитися отрутні продукти обміну. Ми можемо солодко здрімнути навіть ранком, після достатнього тривалого нічного сну, коли про «отрути сну» не може бути й мови. І тільки у виняткових випадках, коли пильнування, підтримуване штучними прийомами, триває кілька доби підряд, коли потреба в сні стає хворобливий, непереборної, - тільки тоді фактор самоотруєння починає відігравати головну роль.
Про це свідчать цікаві спостереження моськовського професора П. К. Анохіна, зроблені в 1939 році на рідкому об’єкті - двох зрослих людських близнюках. Ці близнюки мали загальний тулуб, одне серце й загальну кровоносну систему, але два голови, два мозки. І от нерідко траплялося, що одна голова засипала, у той час як інша продовжувала бодрствовать. Виходить, не гуморальний фактор (ськлад крові) відіграє головну роль при засипанні. Адже в цьому випадку обидва мозки, одержуючи однакову по ськладу кров, могли перебувати в різних функціональних станах: один мозок у стані гноблення, інший пильнування.
Який же благодійний фактор змушує нас вчасно засипати й тим самим охороняє наш мозок від перевтоми, від небезпеки самоотруєння? Павлов класичними досвідами, застосувавши метод утворення умовних рефлексів, довів, що фактором, що викликає сон, є гальмування нервових кліток, що становлять кору мозкових півкуль.
Ритмічні нервові імпульси, що надходять від органів почуттів до нервових кліток кори, можуть при різних умовах робити на них двояка дія: або приводити в діяльний, збуджений стан, або, навпроти, гальмувати цей діяльний стан, виключати нервові клітки з роботи. Порушення й гальмування - основні нервові процеси. Без них не може здійснитися жоден руховий акт, жодне психічне переживання.
Порушення й гальмування - дві сторони, два процеси, що здійснюють вищу нервову діяльність. Завдяки їхній взаємодії в корі відбувається аналіз і синтез зовнішніх подразнень відповідно до їх значення для життєдіяльності організму; динаміка порушень визначає при цьому й характер відповідної реакції організму на впливи його зовнішнього й внутрішнього середовища.
Збережи - » Сон і сновидіння . З'явився готовий твір.