Як уже говорилося в попередньому випуску, для російської літератури першої третини ХХ в. характерне функціонування різних художніх систем і тенденцій. У їхньому ряді повинен бути розглянутий і творчий метод пролетарської літератури, що в 30-е г.г. одержав назву “соціалістичний реалізм”.

Потреба в новому визначенні відчувалося багатьма письменниками й критиками, про що свідчили пошуки варіантів: “новий реалізм” (А.Воронский), “нова реалістична школа” (А.Луначарский), “тенденційний реалізм” (В.Маяковський), “монументальний реалізм” (А.Толстой), а також “пролетарський реалізм”, “соціалістичний романтизм” і т.буд. Прийняте визначення - “соціалістичний реалізм” - було ретроспективно перенесене на характеристику горьковских “Міщан”, “Матері”, “Ворогів”. Тема “Горький - основоположник соціалістичного реалізму” стала провідної в радянському літературознавстві. До того ж напрямку відносили оповідання Серафімовича періоду першої російської революції, поезію Д.Бєдного, а також революційну літературу 20-х г.г.: “Залізний потік” Серафімовича, “Чапаєв” Фурманова й др.