Тепер відносно Тантри. Існують чотири класи тантр, У Китай і Японію потрапили переважно перші три класи й частково четвертий. Однак саме він із часом одержав найбільш повний розвиток в Індії. У четвертому класі тантр, Ануттара-Йозі, акцент на роботі з різними тонкими енергіями тіла для знаходження доступу до найбільш тонкого рівня свідомості, щоб потім використовувати його як інструмент збагнення реальності з метою дозволу власних проблем і знаходження здатності допомагати іншим найбільше ефективно.

Протягом цього часу Махаяна разом з тантрой поширилася з Індії, особливо з її східних районів, у країни Південно-Східної Азії. Як ми вже відзначали раніше, ці навчання потрапили в Шрі-Ланку (Цейлон) і Мьянмар (Бірма) , однак вони не стали пануючими, тому що раніше там затвердилася Тхеравада. У Кампучии (Камбоджа) і в північній частині Таїланду, починаючи з IV в., Махаяна була поширена поряд із Тхеравадой і індуїзмом. Згодом і там теж вона була витиснута Тхеравадой.

В Індонезії контакти з індійською культурою, і в тому числі з буддизмом у вигляді Тхеравади й Махаяни, почалися в II-III вв. н.е. на Суматрі, Яві й Сулавеси (Целебес) . Наприкінці V в. Махаяна, включаючи тантру, потрапила на Центральну Яву й дуже там підсилився: буддизм був офіційно прийнятий королевою. Раніше в цьому районі переважала Тхеравада. Як і в Кхмерском королівстві (Кампучия) тут, поряд з буддизмом процвітав індуїзм у формі шиваизма, найчастіше вони змішувалися, Для придбання могутності деякі віруючі використовували також елементи місцевих ритуалів і спіритизму. Наприкінці VII в. буддизм став офіційною релігією на Суматрі. На початку IX в. на Яві побудували великий комплекс ступ Боробудур. До середини IX в. яванские королі завоювали Суматру, а також Малайський півострів. На всій цій території процвітала Махаяна, включаючи всі чотири класи тантр. Наприкінці Х у. великий індійський майстер Атиша відвідав Сурварнадвипу, яку можна ідентифікувати як Суматру. Він їздив туди з метою повернення махаянской спадкоємної лінії вчень про Бодхичитте, про те, як розкрити серце всіх і стати буддою, щоб допомагати людям. Він повернув ці навчання не тільки в Індію, але й у Тибет, де сприяв відродженню буддизму після періоду переслідувань і занепаду. Атиша повідомив, що в цей час в Індонезії були поширені навчання Калачакра Тантри. Наприкінці XIII в. на Суматрі, Яві й у Малайзии поширився іслам, завіз нний сюди арабськими й індійськими купцями, що заснували на узбережжя торгові центри. До кінця XV в. тут панував іслам, а буддизм був втрачений. Тільки на Бали збереглася змішана форма індуїстського шиваизма й махаянского тантрического буддизму.

У цей період Махаяна й всі чотири класи тантр потрапили також у Непал, де із часу короля Ашоки існувала рання Хинаяна. Махаяна не тільки витиснула Хинаяну, але й збереглася в індійській санскритській формі до наших днів серед неварів у Центральному Непалі.

Першими тибетцями, що зробили перевага буддизму, був народ чианг. Це відбулося наприкінці IV в. н.е., коли вони керували частиною північного Китаю, що, однак, не зробило впливу на властиво Тибет. У першій половині VII в. відбулися перші контакти Тибету з буддизмом (його махаянской традицією) , що прийшла з Хотана, розташованого в південній частині басейну ріки Тарим у Східному Туркестані. Ці події мали місце під час правління короля Сонгцен гампо, що панував у центральному й східному Тибеті, у Шан-Шуне в Західному Тибеті, у північній частині Мьянмара (Бірма) і, протягом деякого часу, у Непалі. Він женився на китайській і непальській принцесах; обидві принцеси привезли із собою зображення Будди, а також астрологічні й медичні тексти тих традицій, яким вони випливали. Король направив у Кашмір місію з метою розробки більше доконаної системи тибетської писемності; існуюча в Тибеті писемність була запозичена із Шан-Шуна, вона також випробувала деякий вплив хотанской писемності. У цей час почали перекладати із санскриту буддійські тексти, однак роботи не мали великого масштабу.

Між цим періодом і відомим диспутом монастирі Самье наприкінці VIII в., коли під час правління короля Тризонг-Детцена було ухвалене рішення, що в Тибеті буде прийнята не китайська, а індійська форма буддизму, відбулися контакти з іншими буддійськими традиціями. У цей час панування Тибету поширювалося на держави-оазиси пустель Східного Туркестані, контакти з буддизмом у Західному Туркестані простиралися до Самарканда. Саме король Тризонг-Детцен завоював і протягом короткого часу втримував китайську столицю Чанъянь. Хоча на цьому диспуті китайський буддизм був відкинутий, деякий вплив традиції чань можна виявити в тих школах тибетського буддизму, які говорять про два типи віруючих: про тих, хто досягає всього відразу ж, і про тих, хто проходить шлях поступово. Перша школа нагадує навчання чань про стрімке просвітління (про нього було сказано вище) , однак у Тибеті воно інтерпретується зовсім по-іншому.

У Киргизії були виявлені руїни буддійських монастирів, датируемие VI-Х вв. Неясно, чи належать вони традиції західних тюрків або уйгурів, а також як велике був тут вплив Тибету. У долинах рік Або й Чу, розташованих на схід або на захід озера Іссик-Куль, знайдена безліч наскальних буддійських написів тибетською мовою, датируемих саме цим і більше пізнім періодами, що свідчить про присутність тибетської буддійської культури в цих районах.

Добуддийская тибетська традиція бон досягла розквіту в королівстві Шан-Шун, самий західний район її поширення - Тазик. Важко сказати, чи розташований Тазик на території сучасного Таджикистану. Цю традицію варто ототожнювати з розповсюдженим у Центральній Азії шаманизмом, хоча вони й мають загальні риси. У тибетському буддизмі присутній деякий вплив шаманизма, переважно в таких ритуалах, як прив’язування до дерев молитовних прапорів, виконання всіляких обрядів із цілий умилостивити парфумів, хоронителів гірських перевалів і т.д. Традиція бон існує й у наші дні, але вона настільки тісно злилася з буддизмом, що практично є ще однієї його лінією. У цій традиції використовується інша термінологія й інші назви священних образів, однак основні техніки мають дуже багато загального з тибетськими буддійськими техніками, що розвилися на основі першої хвилі поширення буддизму в Тибеті.

Перша хвиля буддизму прийшла в Тибет переважно завдяки зусиллям Падмасамбхави, або Гуру Ринпоче, як він став відомий серед тибетців. Він поклав початок традиції Ньингма, або “старих (перекладів) “. У середині IX в. мали місце сильні гоніння на буддизм, і традиція Ньингма продовжувала існувати в основному таємно, багато текстів були заховані в печерах і виявлені знову через кілька сторіч.

Після настання більше сприятливого часу, починаючи приблизно з Х у., з Індії запросили нових учителів і в Тибет прийшла інша хвиля буддизму. Вона відома як період “нових (перекладів) “, коли одержали розвиток три головні традиції: Сакья, Кагью й Кадам. В XIV в. традиція Кадам була перетворена в Нову Кадам, або Гелуг. У традиції Кагью існують дві головні лінії. Дагпо Кагью розвилася з лінії Тилопи, Наропи, Марпи, Миларепи й Гампопи. Вона підрозділяється на 12 різних ліній, одна з них Карма Кагью, главою якої традиційно є Кармапа. Найбільш важливими із цих 12 ліній є Другпа, Дрикунг і Таг-Лунг Кагью. Друга головна лінія Кагью, Шангпа, веде своє походження від індійського майстра Кхьюнгпо Налжор. Традиція Сакья йде від великого індійського майстра Вирупи, а Кадам - від індійського майстра Атиши, що, перш ніж відправитися в Тибет, зробив подорож в Індонезію з метою відродження деяких ліній Махаяни, що потрапили туди, як уже згадувалося, з Індії. Традиція Нова Кадам, або Гелуг, була заснована Тзонкапой.

Однієї з найбільших фігур у тибетському буддизмі є Далай-лама; Далай-лама 1 був учнем Тзонкхапи, коли 3-й його “переродженець” прибув у Монголію, йому дали ім’я “Далай”, по-монгольски “океан”, а попередні його переродження після смерті були визнані як Далай-лами 1 і II. Далай-лама IV народився в Монголії; Далай-лама V об’єднав весь Тибет і став не тільки духовним, але й політичним лідером. Невірно думати, що Далай-лама є главою традиції Гелуг; її очолює Ганден Три Ринпоче. Далай-лама коштує вище будь-якого глави кожної із традицій, будучи заступником усього тибетського буддизму. Панчен-лама 1 був одним із учителів Далай-лами V. На відміну від Далай-лами Панчен-лама займається винятково духовними справами. Коли вік Далай-лами й Панчен-лами був підходящої, тоді один з них міг стати вчителем іншого.

Pages: 1 2 3