Крім заповіту Димитрия Донського й з інших звісток ми знаємо, що бояри як і раніше були думцями князя, князь думав, радився з ними про справи. Починаючи із Симеона Гордого, бояри є свідками в князівських духовних грамотах. Рязанський великий князь Олег Іванович в одній своїй жалуваній грамоті говорить: "Порадившись (сгадав) з батьком своїм, владикою Василем, і зі своїми боярами (випливають імена їх), дав я" і проч., але ми повинні помітити, що в грамотах моськовських князів ми цього вираження не знаходимо. Бачимо бояр, які користуються особенною доверенностию деяких князів і чрез це виявляють великий вплив на справи: такий був Семен Тонилиевич при князі Андрію Олександровичі, бояри Федір Андрійович і син його Іван Федорович Кішка при Василеві Димитриевиче, Морозов при князі Юрію Димитриевиче; ми бачили, як вплив, переданий старим Кошкою молодому (відносно) синові своєму, викликало обурення старших, що відбилося й у літописі.

Поділ дружини на старш і молодшу зберігається й в описуваний час, тільки з переменою деяких назв. Старша дружина як і раніше зветься бояр, або боляр. Право бояр на вільний від’їзд від одного князя до іншого, від великого до питомого й навпаки, також від великого до великого ж, від моськовського, наприклад, до тверському або рязанського й навпаки, підтверджується у всіх договорах князівських. Князі зобов’язувалися в договорах своїх не гніватися на отъехавших від них бояр, не захоплювати їхніх сіл і будинків, що залишилися у володіннях колишнього князя.

Внаслідок цього права бояр зберігати свої нерухомі майна після від’їзду в князівських долях постійно могли перебувати волості чужих бояр, незважаючи на те що князі не дозволяли чужим боярам купувати сіл у своїх долях; волості чужих бояр могли перебувати в князівських долях ще й тому, що відоме князівство, наприклад Серпуховськое, належало спочатку одному князеві, Володимирові Андрійовичу, і бояри його могли вільно купувати села по всьому князівству, але по смерті Володимира Андрійовича його володіння розділилися між синами його на кілька особливих доль, бояри його також розійшлися по синах, причому легко могло трапитися, що боярин залишився служити старшому братові, серпуховському князеві, а сіло його, по новому розділі, опинилося в долі князя боровського. Ця обставина змусила князів вносити у свої договори умова, що бояри щодо суду й данини подведомственни тому князеві, у володіннях якого живуть, де в них нерухома власність: князі зобов’язуються відати таких бояр судом і даниною як своїх; але у воєнний час бояри повинні були йти в похід з тим князем, якому служили, у випадку ж облоги міста, у якому або біля якого вони жили, вони повинні були залишатися й захищати цей місто. У випадку спірної справи між одним князем і боярином іншого обоє князя відсилали від себе по боярині для рішення цієї справи; якщо ж послані бояри не могли між собою погодитися, то обирали третього суддю; але всяка справа боярина зі своїм князем судить останній.

За службу свою бояри одержували від князів відомі волості й села в годівлю: Іоанн Калита в заповіті своєму згадує про сель Богородицьком, що він купив і віддав Борисові Воркову. "Якщо цей Ворков,- говорить великий князь, буде служити якому-нибудь із моїх синів, те сіло залишиться за ним; якщо ж перестане служити дітям моїм, те сіло віднімуть". Відносно користування доходами з годівель Симеон Гордий розпоряджається так у своєму заповіті: "Якщо хто-небудь із бояр моїх стане служити моїй княгині й буде відати волості, те зобов’язаний віддавати княгині моєї половину доходу (прибитка)". Димитрий Донськой із двоюрідним братом своїм Володимиром Андрійовичем умовилися так щодо боярських годівель: "Якщо боярин поїде з кормленья від тебе чи до мене, від мене чи до тебе, не отслужив служби, то дати йому кормленье по исправе, тобто зате тільки час, яке він перебував у службі, або він зобов’язаний отслужить службу". До нас дійшли ввізні, або слухняні, грамоти, що давалися при даруванні годівлею: у них наказувалося жителям волості, що віддається в годівлю, шанувати й слухатися посланого до них на годівлю останній відає їх і судить, і тіунам своїм ходити в них велить, а дохід повинен брати по наказному спиську; волості ськаржилися в годівлю з митами, перевозами, з усіма наместничьими доходами в з пошлиною.

Між самими старшими членами дружини, між боярами, зустрічаємо розходження: зустрічаємо назву більших бояр. Літописець говорить, що після вбивства тисяцкого Олексія Петровича Хвоста більші моськовські бояри від’їхали в Рязань. Димитрий Донськой жадає від двоюрідного брата свого Володимира Андрійовича, що у випадку якщо він, великий князь, візьме данина на своїх боярах, на більших і на путніх, те й питомий князь повинен також взяти данина на своїх боярах дивлячись по годівлі й по шляхах і віддати її великому князеві. Великий князь Василь Васильович домовляється із Шемякою, що якщо загальні судді їх не погодяться те беруть собі третього суддю, для чого беруть спершу з бояр великокнязівських двох так з бояр Шемяки одного великого. Крім згаданої умови Донського з Володимиром Андрійовичем, ми не зустрічаємо більше назви більших бояр разом з путніми; але разом з путніми боярами, або подорожанами, зустрічаємо на першому місці бояр уведених. Щодо цих уведених і путніх бояр ми постійно зустрічаємо умову, що коли у випадку городовий облоги бояри зобов’язані сідати в облогу або захищати те місто, у якому живуть, бояри уведені й подорожани позбуваються від цього обов’язку. Крім того, про путніх бояр у договорі великого князя Василя Димитриевича з Володимиром Андрійовичем серпуховським зустрічаємо умову: "Якщо нам взяти (данина) на своїх боярах на путніх, то тобі взяти на своїх боярах на десяти". У жалуваній грамоті великого князя Василя Васильовича Троицкому Сергиеву монастирю в 1453 році читаємо: "Якщо хто стане чого шукати на игуменськом прикажчику, то звужу його я, князь великий, або мій боярин уведений". У родоводу Кикиних говориться, що Логгин Михайлович Кикин був у великого князя Димитрия Иоанновича боярин уведений, або горододержавец, тримав міста Волок і Торжок без отнимки; син Логгина, Тимофій, називається також боярином уведеним.

Пояснити значення цих назв: боярин уведений і путній - ми можемо тільки по міркуванню з іншими подібними ж назвами. Ми бачили, що в одній грамоті на місці бояр уведених перебувають більші, із чого маємо підставу містити, що обоє цих назви були равнозначащи. Після зустрічаємо назву дяків уведених. Що ж стосується розходження між боярами уведеними, або більшими, і путніми, те його можна доглянути в наведеному місці з договору Димитрия Донського з Володимиром Андрійовичем: "Якщо великий князь візьме данину на своїх боярах, на більших і на путніх, те й питомий князь повинен також взяти данина на своїх боярах дивлячись по годівлі й по шляхах". Виходить, великий боярин, або уведений, був саме горододержавец, що одержував міста, волості в годівлю; путній же боярин одержувала зміст із відомих дохідних статей князівських, або так званих шляхів. Боярин путній повинен був мати тому яку-небудь придворну посаду: конюший боярин, наприклад, користувався доходами з волостей, певних на конюший шлях. Стародавнє слово: шлях і сьогодення наше дохід (від доходити) виражають те саме подання.

Pages: 1 2 3 4 5 6