Поема “Ганна Снегина” написана у віршованій формі, але її особливістю є злиття епічного й ліричного жанрів у єдине нероздільне ціле. У поемі немає наскрізної дії, немає послідовного оповідання про події. Вони дані окремими епізодами, автора цікавлять його власні враження й переживання від зіткнення із цими подіями. Ліричний герой поеми виступає і як оповідач, і як герой добутку, і як учасник подій передреволюційного й революційного часу. Поема починається й закінчується ліричним акордом -спогаду автора про ранню юність, про “дівчину в білій накидці”. Розвиток сюжету починається в першій частині поеми: герой вертається в рідні місця після трирічного отсетствия. Свершилась лютнева революція, але війна триває, землі селяни не одержали. Назревыют нові грізні події. Але герой хоче залишитися осторонь від них, відпочити в спілкуванні із природою, згадати юність. Але союытия самі уриваються в його життя. Він толко що прийшов з війни, кинув гвинтівку й “вирішив лише у віршах воювати”. “Війна мені всю душу изьела. За чийсь чужий інтерес Стріляв я в мені близьке тіло И грудьми на брата ліз”. Лютий 1917 року сколихнув село. Колишня ворожнеча між жителями села Радово й села Криуши спалахнуло з новою силою. З’явився в Криушей свій ватажок -Прон Оглобин. Приехавший з Питера колишній односелбчанин, герой поеми, зустрінутий ними й з радістю, і “із цікавістю”. Він тепер “важлива шишка”, столичний поет, але все-таки “свійський, мужицький, наш”. Від нього чекають відповіді на самі пекучі питання: “Скажи, чи відійдуть селянам без викупу ріллі панів?” … “За що ж тоді на фронті ми губили себе й інших?” Але й ці питання й для самого поета ще недостатньо ясні. Інші враження хвилюють цей романтичний образ до болю знайомій і рідній природі й не менш романтичний образ спогад про “дівчину в білій накидці”. Юнацька любов була безмовної, але спогаду про неї легені, радісні. Любов, молодість, природа, батьківщина все це для поета злилося в єдине ціле. Це все в минулому, а минуле прекрасно й поэтично. Від свого друга, старого мірошника, герой довідається, що Ганна, дочка сусідньої поміщиці Снегиной, пам’ятає його. Герой поеми не шукає з нею зустрічі. Усе змінилося, змінилися вони самі. Йому не хочеться тривожити allsoch. ru 2001-2005 той легкий поетичний образ, що залишився від ранніх юнацьких вражень. Так, тепер Ганна Снегина важлива дама, дружина бойового офіцера. Вона сама знаходить поета й майже прямо говорить, що любить його. Але минулий образ юної дівчини в білому йому миліше, він не хоче поміняти його на випадкову любовну інтригу. У ній немає поезії. Життя ще тісніше зближає поета з місцевими селянами. Він іде з ними до поміщиці Снегиной просити, що б вона віддала їм землю без викупу. Але в будинку Снегиных горе прийшло звістку про те, що на фронті загинув чоловік Ганни. Конфлікт між поетом і Ганною кінчається розривом. “Він умер… А от ви тут”,дорікає вона героя свого недовгого роману. Події жовтневих днів знову зіштовхують оповідача з Ганною. Майно поміщиці Снегиной конфісковано, мірошник привіз колишніх господарок до себе. Остання зустріч не зблизила колишніх закоханих. Ганна повна особистими, інтимними переживаннями, а герой охоплений бурою цивільних подій. Вона просить вибачити її за мимовільні образи, а він думає про переділ поміщицьких земель: ” Скажіть, вам боляче, Ганна, за ваш хутірський розор?” Так життя переплело, переплутала особист і суспільне, роз’єднала цих людей назавжди. Герой умчався в Питер, Ганна в Лондон. Остання частина поеми цей опис суворих часів громадянської війни. І на цьому тлі два листи. Одне від мірошника з повідомленням про те, що в Криушах розстріляний Оглоблин Прон. Інше з Лондона, від Ганни Снегиной. Його вручив героєві мірошник під час чергового його приїзду на батьківщину. Що ж залишилося від колишніх вражень і переживань? Все приходить, що як налетіла бура. І для тужної на чужині Ганни тепер спогаду про колишню любов зливаються зі спогадами про Батьківщину. Любов, Батьківщина, природа от щирі цінності, здатні зігріти й підніме душу людини