Глибокі зміни, які відбувалися в російському житті на рубежі 50-60-х років, підсилили інтерес драматурга до історії рідної країни, особливо до тих її періодам, які також виявлялися переломними. У п’єсах «Козьма Захарьич Минин-Сухорук» (855-862), «Воєвода» («Сон на Волзі», 964), «Дмитро Самозванець і Василь Шуйский» (866), «Тушино» (866) підкреслена найважливіша роль масових рухів в історичному процесі. Разом з тим переважна увага Островського до історичної проблематики, можливо, пояснювалося й деякими творчими труднощами, що встали перед ним у перші післяреформені роки

Швидке ламання економічних відносин, зміни в суспільній свідомості, поява нових «героїв часу» вимагали ретельного вивчення й осмислення. П’єси Островського про сучасність, створені в цей час, були певною мірою вторинними, вони повертали читачів і глядачів до тем, мотивам, образам, які були вже знайомі по колишніх п’єсах драматурга, хоча й у нових добутках були художні відкриття (така, наприклад, трилогія про Бальзаминове й «Безодня»),

Повернення Островського до соціальної проблематики, до конфліктів, що отражали самі животрепетні й актуальні питання післяреформеного розвитку, зв’язано до відомого ступеня з його постійною участю в журналі «Вітчизняні записки», що в 868 р. перейшов до Некрасова й Салтикову-Щедринуа. Співробітництво з найвизначнішими представниками революційно-демократичної літератури благотворно відбилося на творчості драматурга, що тепер створює п’єси переважно соціального плану (за винятком віршованої комедії «Комік XVII сторіччя», 872, написаної до 200-річчю виникнення російського театру, і казки «Снігурка», 873, заснованої на; народної міфології).

У драматургії Островського 70-80-х років охоплення російської дійсності стає більше широким, а соціальний склад діючих осіб більше різноманітним. Початок цього нового періоду покладено двома п’єсами: «На всякого мудреця досить простоти» і «Гаряче серце», створеними в 1868 р. Герой першої комедії Глумів - типовий представник епохи, що Некрасов у своїй сатиричній поемі «Сучасники» (1875) позначив словами; «Бували гірше часи, Але не було підлий». Глумів свідомо вирішує побудувати кар’єру на лицемірстві й підлості. Це комедія не побутова, а політична. Островський користується гострими сатиричними прийомами при створенні образів реакціонера Крутицкого, що складає «Трактат про шкоду реформ взагалі», ліберального базіки Городулина й самого Глумова. Не випадково Салтиков-Щедрин зробив його одним з діючих осіб власних сатиричних добутків

Викриття «підлого часу» триває й в інших п’єсах драматурга— «Скажені гроші» (1870), «Вовки й вівці» (1875), «Остання жертва» (1877). На зміну колишнім самодурам з їхнім неуцтвом і тупістю приходять? нові хазяї життя — більше утворені, зовні культурні, I провідної справи з Лондоном і Парижем. Колись купці в гоголівському «Ревізорі» повинні були подобострастно догоджати будь-яким бажанням городничего. Тепер часи змінилися, і в «Гарячому; серце» миллионщик Хлинов поблажливо пояснює городничему, що він, завдяки своєму багатству, із самим губернато-; ром «у близьких стосунках» і з губернаторшею «чай і кава пив,; і досить равнодушно». Змінилося також положення дворянства, змушеного йти на виучку до представників нової буржуазії, до «вовків», перед якими недавні «хазяї життя» : виявляються лише «вівцями» («Вовки й вівці»). Дворянська дочка Лідія Чебоксарова, що не знала ніколи рахунку грошам, змушена, скрепя серце, стать «економкою» у ділка нового штибу Василькова («Скажені гроші»), для якого основний життєвий принцип полягає в словах: «З бюджету не вийду». І як би Васильків не наполягав на своїй простоті й доброті серцевої, він - типовий «ділова людина» із числа тих, які й достатку з’явилися в післяреформений час і для яких холод -т.ш розрахунок заміняє щиросердечні прихильності й людські відносини

У зв’язку з 35-летием діяльності Островського Гончарів писав йому: «Ви один добудували будинок, у підставу якого поклали наріжні камені Фонвізін, Грибоєдов, Гоголь. Але тільки після вас ми, росіяни, можемо з гордістю сказати: «У нас є свій росіянин, національний театр». Він, по справедливості, повинен називатися «Театр Островського».

Роль, зіграна Островським у розвитку російського театру й драматургії, цілком може бути зіставлена з тим значенням, що мали Шекспір для англійської культури, а Мольер - для французької. Островський змінив характер репертуару російського театру, підбив підсумок усьому, що було зроблено до нього, і відкрив для драматургії нові шляхи. Його вплив на театральне мистецтво було винятково велике. Особливо це ставиться до московського Малого театру, що традиційно називається також Будинком Островського. Завдяки численним п’єсам великого драматурга, що затверджував традиції реалізму на сцені, одержала подальший розвиток національна школа акторської гри. Ціла плеяда чудових російських акторів на матеріалі п’єс Островського змогла яскраво виявити свій неповторний талант, затвердити своєрідність російського театрального мистецтва

У центрі драматургії Островського - проблема, що пройшла через всю російську класичну літературу: конфлікт людини з конфронтуючими йому несприятливими умовами життя, різноманітними силами зла; твердження права особистості на вільний і всебічний розвиток. Перед читачами й глядачами п’єс великого драматурга розкривається широка панорама російського життя. Це по суті енциклопедія побуту й вдач цілої історичної епохи. Купці, чиновники, поміщики, селяни, генерали, актори, комерсанти, свахи, ділки, студенти, акті ри - кілька сотень діючих осіб, створених Островським, давали в цілому подання про російську дійсність 40-80-х років у всій її складності, різноманітті й проти воречивости.

Островський, що намалював целую галерею чудових дружин ских образів, продовжив ту шляхетну традицію, що вже визначилася в російській класиці. Драматург звеличує сильні, цільні натури, що виявляються в ряді випадків нравственг. але вище слабкого, невпевненого в собі героя. Це Катерина («Гро за»), Надя («Вихованка»), Кручинина («Безвинно винова тие»), Наталя («Трудовий хліб») і др.

Міркуючи про своєрідність російського драматичного мистецтва, про його демократичну основу, Островський писав: «Народні письменники бажають пробувати свої сили перед свіжою публікою, у якої нерви не дуже податливі, для якої потрібно силь ний драматизм, великий комізм, що викликає відвертий, голосний сміх, гарячі, щирі почуття, живі й сильні характери». По суті це характеристика творчих принципів самого Островського

Драматургія автора «Грози» відрізняється жанровою розмаїтістю, сполученням елементів трагічних і комічних, побутових і гротескних, фарсових і ліричних. Його п’єси порию працю але віднести до одного певного жанру. Він писав не стільки драми або комедії, скільки «п’єси життя», по влучному опре розподілі Добролюбова Не випадкова дія його добутків часто не_ виноситься на широкий життєвий простір. Шум і говір життя уриваються в дію, стають Одним з факторів, що визначають масштаб подій. Сімейні конфлікти переростають у суспільні. Майстерність драматурга проявляється в точності соціальних і психологічних характеристик, мистецтві діалогу, у міткою, живого народного мовлення. Мова героїв стає в нього одним з головних засобів створення образа, найважливішим знаряддям реалисти ческой типізації. Чудовий знавець усної народної творчості, Островський широко використав фольклорні традиції, найбагатшу скарбницю народної мудрості. Пісня може замінити монолог, прислів’я або приказка стати назвою п’єси,

Творчий досвід Островського зробив величезний вплив на подальший розвиток російської драматургії й театрального мистецтва. В. И. Немирович-Данченко й К. С. Станіславський, засновники Московського Художнього театру, прагнули створити «народний театр приблизно з тими ж завданнями й у тих планах, як мріяв Островський». Драматургічне новаторство Чехова й Горького було б неможливо без освоєння ними кращих традицій їхнього чудового попередника. Островський став союзником і соратником драматургів, режисерів, акторів у їхній боротьбі за народності й високу ідейність радянського мистецтва

Pages: 1 2