Бій іде святий і правий, Смертний бій Не Заради слави, Заради життя на землі. А. Твардовский Закінчилася найстрашніша й кривава друга світова війна, але хтось allsoch. ru 2001-2005 виношував плани нової. Письменник-Гуманіст Михайло Олександрович Шолохов виступив з жагучим закликом до миру. В 1957 році в газеті “Правда” був опублікований його розповідь “Доля людини”, що вразив мир своєю художньою силою. Головний герой розповіді - Андрій Соколов - ровесник століття, його життя увібрало в себе історію країни

Він мирний трудівник, що ненавидить війну. Із серцевим трепетом згадує Соколов довоєнне життя, коли мав родину, був щасливий. Про дружину він говорить: “И не було для мене красивей і желанней її, не було на світі й не буде!” Ремствує Андрій Соколов, що будинок його був біля авіазаводу: “Будь моя халупка в іншому місці, може, і життя зложилося інакше…” І ще не забути, як при розставанні відіпхнув дружину, вцепившуюся в нього: “Навіщо я її тоді відіпхнув?

Серце дотепер, як згадаю, начебто тупим ножем ріжуть…” Ця людина з безприкладною стійкістю винесла всі випали на його долю випробування: важке розставання з родиною при відході на фронт, поранення, фашистський полон, катування й знущання гітлерівців, загибель родини, що залишилася в тилу, і, нарешті, трагічну смерть улюбленого сина Анатолія в останній день війни - дев’ятого травня. “Мужайся, батько! Твій син, капітан Соколов, убитий сьогодні на батареї

Поїдемо із мною!” Витримав Андрій Соколов і це тяжке випробування, ні однієї сльозинки не проронив, видно, “на серці засохли. Може, тому воно так і болить?” Пережиті страждання не пройшли даром, вони присипали попелом ока й душу Андрія Соколова, але не вбили в ньому людини. Як ні велике було особисте горе Соколова, але у всіх випробуваннях його підтримувала любов до Батьківщини, почуття відповідальності за неї долю

Хоробро виконував він на фронті свій військовий борг. Під Лозовеньками йому доручили підвезти снаряди до батареї. “Треба було сильно поспішати, тому що бій наближався до нас: ліворуч чиїсь танки гримлять, праворуч стрілянина йде, спереду стрілянина, і вже початок попахивать смаженим… Командир нашої автороти запитує: “Проскочиш, Соколов?

” А отут і запитувати нема чого було. Там товариші мої, може, гинуть, а я отут чухаться буду? Я повинен проскочити, і баста!

” Приголомшений розривом снаряда, опам’ятався вже в полоні. З болем і неспроможною люттю дивиться Соколов, як ідуть на схід наступаючі німецькі війська. Почувши вночі, що поруч із ним боягуз хоче видати командира, Соколов прийняв рішення не допустити цього й на світанку своимиу руками задушив зрадника. Не упустив Андрій достоїнства радянської людини ні в німецькому полоні, ні на фронті, куди він знову повернувся, бежав з полону, прихопивши із собою майора, якого возив на легковій машині. “Я підхопився в цей лісочок, дверцята відкрив, упав на землю й цілу її, і дихати мені нема чим”.

Залишившись один на всьому білому віті, ця людина зберегла у своєму пораненому серці теплоту й віддала сироті Ванюші, замінивши йому батька. Джерелом життя стала для Соколова любов до хлоп’яти-сироти. “Спати я ліг разом з ним і в перший раз за довгий час заснув спокійно. Однак уночі разу чотири вставав

Прокинуся, а він у мене під пахвою притулився, як горобець під застрехой, тихенько посапує, і до того мені стає радісно на душі, що й словами не скажеш… запалиш сірник і любуєшся на нього…” Письменник закінчує розповідь “Доля людини” упевненістю в тім, що “цей росіянин людина, людина непохитної волі, выдюжит, і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витерпіти, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”. Форма розповіді “Доля людини” проста й геніальна одночасно-“розповідь у розповіді”. Учасник подій сам оповідає осебе.

Це дозволяє створити особливу довірчість, правдиву картину оповідання. “Доля людини” - самий короткий твір Михайла Олександровича Шолохова, але по своєму емоційному впливі воно не уступає іншим його утворам. Узагальнений образ героя підкреслять назвою. Це, дійсно, доля багатьох радянських людей, що розділили із країною всі тяготи й труднощі, але, що зберегли в собі людяність, доброту, любов до всього живому

На таких людях тримається мир!