Початок XX століття в українській літературі ознаменувався появою цілого сузір’я талановитих поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло слово П.Г.Тичини. Це самобутній, незвичайний, складний поет. Максим Рильський відзначив, що найкраща характеристика творчості Тичини у виразі — «музична ріка», що «Тичина і пісня — брат і сестра», що для нього слово «співець» — найприродніший епітет. Сьогодні ми говоримо про неоднорідність поезії Тичини — не завжди рівної, часто суперечливої, здушеної гнітючими силами тоталітаризму. Але все те краще, що створив поет, стало надбанням української культури. Особливе місце у творчості Тичини займає лірика 10-20 років нашого століття, його рання лірика. Перша збірка Тичини — «Сонячні кларнети». У ній поет не порушує якихось соціальних проблем, не змальовує картини тогочасної дійсності. Але все ж вона сповнена тривожного чекання й сподівань на краще майбутнє. Ноти тогочасного громадського життя відбиваються у його вірші «Арфами, арфами», що входить до збірки «Сонячні кларнети»:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде…

Перламутровий…

Подібні настрої і романтичні ідеали притаманні й поезії «Там тополі у полі…»:

Йду в простори я, чулий, тривожний

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі, і грози,

Й рокотання — ридання бандур…

Образ тополі, такий поширений у народнопоетичній творчості, у цьому вірші символізує високість людського духу, його поривання до щастя.

Гордо звучить патріотичний мотив у віршах Тичини «Україно моя, моя люба Вкраїно», «Не раз ти бував у наших краях». Саме з рідною землею пов’язані думи, мрії сподівання ліричного героя. Як син любить свою матір, так юнак любить свою Україну:

І сили свої всі я їй віддаю,

їй пісні складаю, веселі, сумні—

Інші настрої у циклі віршів Тичини «Скорбна мати», що відноситься до 1917 — 1918 років. Це уболівання патріота за долю України, її майбутнє, ідею національного відродження, сповнені обурення і відчаю від лицемірства, підступності й сваволі «партійноборчих породіль», трагічного пафосу, який, здається, неможливо втілити у словах, бо це — зойк, крик зраненої страшними картинами голоду і громадянської війни людської душі.

«Скорбна мати» відзначається особливим трагедійним звучанням. У його створенні важливу художню роль відіграє біблійний образ Божої матері. В уяві поета він багатоликий: це і реальна жінка (можливо, мати П.Г.Тичини), і велика страдниця — мати Ісуса, це й розтерзана мати-Україна.

Вражаючими деталями малює автор картину звиродніння, загибелі, пустки у краю, де не стихає братовбивча війна: «в могилах поле мріє», «буяє дике жито», Жито, що в народній творчості є символом життя, переосмислюється поетом і стає алегорією руїни, краху. Але страшніше за «дике жито» розрухи — моральний, духовний злам людини. Тому-то єство матері сповнене болем, сумом, скорботою, тому такою гіркотою наповнені її слова:

Не буть ніколи раю У

цім кривавім краю.

Поет, який щиро радів «золотому гомону» національного звільнення рідного народу, у таких же потужних регістрах відтворив його руїну.

Образ гаю, що був улюбленим образом поета у збірці «Сонячні кларнети», переосмислюється поетом. У гаю буяло життя, природа мінилась і переливалась звуками, кольорами, барвами. Все чекало на краще, «се було сповнене радості, життя. Та громадянська війна навіть цей символ поставила з іншим знаком. Гаї стали символом «кривавого часу»: «взялися кров’ю поле і гаї».

Та, попри всі страшні і криваві реалії того часу Тичина зумів зберегти віру у краще, у те, що країна не вмре:

Гей, народе! Будеш жити! А

я ж матір не забуду!

Україні, її люду Хочу вічно я

служити.

Я не можу сказати тепер, познайомившись із творами циклу «Скорбна мати», що поезія Тичини повністю оптимістична і життєрадісна. Йому, як і його улюбленій Україні, судилася нелегка доля. Та його, вірші люблять і цінують читачі, і не тільки в Україні, а й у всьому світі.

Збережи - » Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці Павла Тичини . З'явився готовий твір.