Сюжет роману заснований на пригодах головного героя - Симплиция, сільського «простака». Його ім’я вигадане й означає «Простій з найпростіших». Хронологія роману, як відзначає А. А. Морозов, - це хронологія героя, його сюжетний час, а не історичних подій самих по собі. Дійсно, автор пропонує глянути на мир очами Симплиция. Він проводить свого героя по дорогах Тридцятирічної війни, відправляє його на шабаш відьом і до центра Землі. Всі пригоди Симплиция дані з однією метою - довести читачам, що мир повний божевілля, головним з яких автор уважає війну. Зіштовхуючи героя з різними людьми, Гриммельсгаузен знайомить читача з жахами війни, для чого нерідко з натуралістичною точністю описує страти, катування, мародерство, насильство. Антивоєнні мотиви пронизують весь роман. Зустріч із Юпітером, діалог персонажів свідчать про серйозні філософські міркування письменника над долями німецького суспільства. Маска божевільного, надягнута на його героїв, дозволяє говорити не тільки правду, але й малювати мрію про світле майбутнє. Саме таку гарну мрію розкриває Симплиций. Але соціальна утопія так і залишається нездійсненною мрією. Гриммельсгаузен сміється над її творцями й послідовниками, завершуючи діалог сценою, у якій Юпітер при всіх знімає із себе штани й витрушує бліх

Композиція книги досить проста, тому що зв’язано вона з постійним рухом Симплиция по дорогах війни. Однак у структурі роману переплелися багато традицій і тенденції, характерні для німецької літератури барокко. Величезний шар становить фольклорна традиція - казки, фабліо, шванки, різні легенди й сказання, у тому числі про примар, про скарби, і багато чого іншого. Крім того, при створенні роману Гриммельсгаузеном широко використалися збірники «апофегм» - сентенцій і афоризмів, «звичайно прикріплених до історичних осіб (традиційна форма жанру). Вони служили для прикраси усного й письмового мовлення, проповіді й застільній бесіди»[20]. Про зв’язок із цією традицією свідчать численні епізоди роману, у яких описуються різні «співбесіди», а також деякі особливості оповідання, що розкривають мир Симплиция, точніше, різні рівні «зрілості» героя в той або інший період його життя

Особливе місце в романі займає алегорія. «Вона виникає в романі як «сновидіння» або аллегоризированная притча й супроводжує розвиток сюжету на його переломних етапах»[21]. Так, один раз Симплицию в сні з’являється картина миру. У цей мир він вступає після смерті свого вчителя - пустельника. У сні Симплиций бачить своєрідне генеалогічне древо, що розкриває розуміння героєм і самим автором громадського життя і її законів. Така картина миру сильніше будь-яких відкритих виступів проти війни й беззаконня: «На кожній вершині сиділо по кавалері, а суки замісце листів прибрані були молодцями всякого звання, деякі з них тримали довгі списи, інші мушкети, пищалі, протазани, прапори, а також барабани й труби… Корінь же був з незначних людишек, ремісників, поденників, а большею частию селян і подібних таким, які проте повідомляли тому древу силу й давали йому її знову, як тільки воно втрачало неї; і вони навіть заміняли собою відсутні опалі листи, собі самим ще на більшу пагубу!» Це дерево опиралося всією своєю масою на корінь, що давила «їх такою мерою, що витягала з їхнього гаманця все золото, будь воно хоч за сімома печатками. А коли воно перестало источаться, те чистили їхні комісари скребцами, що прозивають военною экзекуциею, так так, що викидали в них із грудей стогони, з очей сльози, з-під нігтів кров, а з костей мозок».

У наступних двох главах Гриммельсгаузен уточнює картини «сновидіння», показуючи розбещеність суспільства й армії. Він сміється над щасливими й невдачливими ландскнехтами, які будь-якими шляхами прагнуть досягти просування по службі: «Над ними піднімалися ще інші, які й більше піднесене мали уяву, понеже начальствовали над нижніми; їх прозивали Обломайдубинами, тому що биттям, плювками й лайкою начищали вони копейщикам спини й голови, а мушкетерам заливали масло за шкіру, щоб було чим змазувати мушкети. Вище на стовбурі цього древа йшло гладке місце або колінце без суків, обмазане дивовижними матеріями й дивним милом заздрості, так що жоден молодець, будь він навіть дворянин, ні мужністю, ні спритністю, ні наукою не зуміє піднятися по стовбурі, як би він там - упаси бог! - не карабкался, тому що відполіровано той стовбур ровнее, ніж мармурову колону або сталеве дзеркало. Над цим місцем сиділи ті, що із прапорами; одні минулого юні, а інші в похилих літах; молодиків витягнули наверх сваха так брати, а старі частию піднялися самі або по срібній драбинці, яку прозвали Подмазалия, або на іншому якому снаряді, сплетеному для них Фортуною із чужої невдачі». У якийсь момент почудилось Симплицию, що над древом, «простершим суки свої над всею Європою…на вершині його сидів бог війни Марс»:

Могутній дуб від бури надломився И, суки втративши, до погибелі схилився. Коли в усобице на брата брат піде, Все світло в сум’ятті нагору дном переверне.

Так завершується це алегоричне сновидіння Симплиция. Алегорія відбивала не тільки події Тридцятирічної війни, але й була наповнена достовірними подробицями громадського життя Німеччини і Європи того часу

Протягом усього роману Симплиций бачить виворіт життя. Але він не здається. Навпроти, він постійно бореться за свою долю, пручається обману, підступництву. Письменник вкладає у свого героя, у його думки й учинки барочне подання про світ, що підкріплюється жахами реальної дійсності. Симплиций намагається піти від цих жахів у мир природи, намагається забутися в лісі після похорону Херцбрудера. Він зізнається: «Я - м’яч минущого щастя, образ мінливості й зерцало мінливості життя людської».

Однак роман Гриммельсгаузена відбиває не тільки трагічне відчуття миру головним героєм. Він показує й те, як після багатьох втрат, принижень і образ Симплиций не перестав вірити в життя. Він як і раніше залишався доброю, щедрою, довірливою людиною. Звичайно, в образі Симплиция немає ніякої ідеалізації. Він грішить, як багато звичайних людей, наприклад, любить прихвастнуть, розповідаючи про свою доблесть. Але головне, що дійсно залучає в Симплиции, - його доброта й безкорисливість, наївність і безпосередність. На думку А. А. Морозова, Симплициссимус - це пикаро, що став пустельником. Але всі його пригоди й пригоди, його взаємини з людьми, з якими його зіштовхувала життя, свідчать, що на відміну від пикаро Симплиций не байдужий до людей, до їхніх страждань. Він, навпаки, думає про селян, тому що на селянському дворі зложилася його особистість. У результаті, як помітив Б. И. Пуришев, «епос більших доріг перетворюється в літопис всенародних нещасть, породжених егоїзмом пануючих станів»[22].

Наприкінці роману Симплиций знову відчув себе пустельником. Отшельничество він почав усвідомлювати як ще один вид паразитизму. Герой зізнається: «Спочатку, коли я був у тих місцях ще внове, бродив я від будинку до будинку в ближніх долинах і снискивал собі їжа милостинью, однак ж не брав нічого поверх того, у чому в мене був нестаток, особливо ж нехтував я гроші, що всі околишні сусіди почитали превеликим чудом і як би свого роду апостольською святістю. Але як тільки довідалися, де я живу, то хто б не відправлявся в ліс за своєю справою, завжди приносив мені що-небудь їстівне… Так що в мене не тільки не було недоліку в хлібі, маслі, солі, сирі, салі, яйцях і інших подібних припасах, а скоріше достаток, від чого я не ставав благочестивее, а, навпроти, чим далі, тим нерадивее, леностнее й гірше, так що мене вже майже можна було назвати лицеміром або продувним святенником».

Незважаючи на глибокий інтерес до життя, Симплиций все-таки «іде в пустелю». Їм рухає відраза до суспільства, у якому немає добра. «Тут мир - там війна; тут невідомі мені гординя, скнарість, гнів, заздрість, ревнощі, лицемірство, обман, усякі турботи про їжу й одяг, а нижче про честь і репутацію; тут тиха самота без досади, сварки, свари, притулок від марнолюбних помислів, твердиня противу всяких неприборканих бажань, захист від многоразличних підступу миру, нерушимий спокій…» - говорить він голландському капітанові, що запропонував йому повернутися до людей. Симплиций виражає своєрідний протест проти їхнього суспільства

Відсутність індивідуально-психологічної характеристики Симплиция не позбавило цілісності його образ. Особистість героя складається з різноманіття самого життя. «Симплициссимус - умовний літературний образ, що здобуває в романі сатирико-алегоричну функцію. Але разом з тим він залишається людиною з народу, що прошли по важких дорогах війни й миру. Він прагне знайти й відстояти свою особистість. Він приймає на себе роль блазня, що «сміючись говорить правду»[23].

Pages: 1 2