Творчість Ш. — особливе явище як в історії укр. л-ри, духовної культури взагалі, так і літ. мови. Розвинувши у своїй поезії важливі сусп. ідеї — рівності й братерства суверенних народів, створення гуманного сусп-ва, в якому розкриваються найкращі людські якості, привернувши увагу народу України до сучасного й минулого своєї батьківщини, поет майстерно втілив їх у худож. текстах. ТШ – реформатор СУЛМ. Романтично-слов’янофільська позиція була для Ш теор. базою для обгрунування права УМ на рівний із іншими мовами розвиток. Ш набаг. глибше розумів значення УМ для укр. нроду порівняно з сучасниками та попередниками. Одним із перших почав послуговуватися укр. мовою в усіх сферах свого життя, це не мода, а питання нац. та людської гідності. Порушував питання про побутово-ділове вживання УМ (листи, що збереглися – на 70%УМ). Джерела мови Ш (ті самі, що й в попередників, але розвинув по-новому) – розмовна мова, фольклор (пісенні засоби, прислів’я, слова, тільки казку не використ.) (Т. Шевченко, на відміну від своїх попередників — поетів-романтиків — не стилізував свої твори під фольклор: він або трансформував його, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності.) стара книжна мова (церковнослов’янізми (більше в кінці тв-ті (Давидові псалми і т. п.))), іншомовна лексика (дуже поширена, особл. в описах неукр. життя). Майже відсутні новотвори. Тв-ть Ш закріпила сердньонаддніпрянські говори як основу УЛМ. Відкидав пасивний підхід до мови: слово повинно викликати думки і почуття; заклик до боротьби. Структурний феномен мови Шевченка полягає насамперед у тому, що вона, на відміну від мови Квітки-Основ’яненка чи навіть Котляревського, була зорієнтована на весь україномовний територіальний та історичний обшир. У ній, як і в мові Котляревського, ліричний струмінь злився з сатиричним, але горизонти лірики й сатири в Шевченка були набагато ширші, ніж у будь-кого з його попередників. 1860 – «Южнорусский буквар», думка про запровадження УМ у школі. Кобзар – став підручником з лексикологі, граматики для багатьох поколінь, кодифікаторське значення тв-ті. Закріпив ті норми, якими ми користуємося.

У 90-х роках 19ст. відбулась мовна дискусія, сутність якої полягала у порушенні діалектної основи УЛМ. Було кілька передумов винкнення цієї дискусії: 1) політична роз’єднаність у\м, неоднакове становище(дозволяли або ж не дозволяли у/м) у/м на різних територіях. Так, були несприятливими умови щодо друкування укр. слова на Галичині. 2)у др. п.19ст активізувалася думка, що в літ-ій мові мають бути відбиті вс діалекти у\м. Цю дискусію розпочав Б. Грінченко у статті «Галицькі вірші». Зі східного боку його підтримував А. Кримський. З зах боку–І. Франко, Кокорудз(робота«Причинок до спору язикового»). Позиція східних письменників і культурних діячів: 1. Галичина не може претендувати на творення УЛМ, бо вона є тільки невеликою частиною України. 2. Витворена в Галичині книжна мова–це макаронічне язичіє, яке не зрозуміле більшості укр.-ого народу. 3. Ця мова [галицька] відійшла від мови перших творців УЛМ, насамперед, Котляревського, Кв.-Основ’яненка, Шевченка. Висновок: творення УЛМ має бути зорієнтоване на мову Сх. Укр. Позиція Зах(галицьких) авторів: 1. стара теза про те, що всі укр. говори мають право на використання їх в літ-ій мові. 2. тільки Галичина(в др. п.19ст) має всі сусп-ні умови для творення літ мови. На сьогодні по-різному оцінена ця дискусія. В. Чапленко підтримує східну позицію. Ю. Шевельов зайняв проміжну позицію щодо цієї полеміки і стверджував, що треба говорити про мішаний хар-р, а саме – східно-західний. Результат полеміки: вона розв’язалася в цілому на користь східної позиції. Велике значення мало те, що змінив свою думку І. Франко, який почав закликати галичан спиратися на мову Шевченка. Значення дискусії: це був сигнал про небезпеку укр.-ої культури. Були знайдені відповіді на всі запитання, як були порушені в цій полеміці. Основний наслідок полеміки: літературно-мовний укр.-ий процес було зорієнтовано на одне наріччя у/м. В суч мовознавстві ніхто не порушує пит про те, що укр.-ий літ-но-мовний процес має західний і східний хар-р. Всі говорять про єдиний літ-но-мовний процес, але з певними особливостями. Не можна применшувати роль Галичини у розвиткові нової УЛМ.