З давніх часів прийшло до нас повір’я про те, що життя всіх людей на Землі - минулих і сучасних поколінь - утворює велетенське Дерево Роду. Усім нам відома біблійна розповідь про те, як створив Господь перших людей на землі. Наші предки вірили, що Дерево людського роду також початок розростатися від перших людей - Адама й Евы. Вони стали його першим паростками. І так само, як з маленької стеблинки починає рости деревце в лісі, так і Дерево людського роду стає усе більше більшим і більшим. Адже з народженням кожної нової людини на ньому додаються й нові гілочки

У нашім загальному людському родовідному дереві першими втечами стали спочатку діти, а потім онуки Адама й Евы, правнуки й праправнуки. Так і доросло це дерево до нашого часу. Отже, якщо вірити цій легенді, то можна вважати, що кожний з нас є далеким-предалеким нащадком Адама й Евы, які й почали людський рід. Велике й могутнє тепер це дерево. Немає такого народу або роду, який би не мав на Дереві Роду своєї галузі або гілочки. Свій маленький листочок на ньому має кожний з нас. Напевно, сьогодні дуже важко було б зобразити дерево всього роду людського так, що згадати на ньому всіх людей, всі покоління

Але дерево своєї сім’ї, роду, сім’ї можна створити. Завдяки йому ми збережемо пам’ять про своїх предків, довідаємося більше про покоління, які жили до нас

Широке й крислате дерево в тих сімей, де таку пам’ять здавна поважають, де з покоління в покоління передаються сімейні реліквії, оповідання про життя й учинки дідів і прадідів, старі, пожовтілі від часу, фотознімки. Такі речі мають особливе значення. Всі вони - матеріальні свідки існування людини

Є народне вираження: пам’ятати до сьомого коліна. Коліно - це одне покоління роду. Про те, хто пам’ятає про своїх предків до сьомого коліна, можна сказати, що він знає свій рід дуже добре. Адже кожна людина - це перше коліно, його батьки - друге коліно, дідусь і бабуся - третє коліно, прадіди й прабаби - четверте… Знати рід до сьомого коліна, виходить, знати далеких своїх предків, з яких починається родовідне дерево

Досить кожному з нас поглибитися в історичну пам’ять своєї сім’ї, щоб зрозуміти - дерево роду крислате й велике. У ньому поєднуються представники різних сімей, переплітаються живими галузями, щоб продовжити свій рід

Нова сім’я створюється, коли зустрічаються й одружуються двоє людей. Так поєднуються в одній галузі двох різних сімей зі своїми традиціями, звичками, пам’яттю про своїх предків. Потім народжуються діти. Вони стають новими гілочками на загальних галузях двох пологів

Досліджувати дерево свого роду цікаво. Адже більше довідаєшся про те, чим займалися твої предки, скільки дітей мали, які вчинки здійснювали, як їх кликали

Найчастіше зображують дерево роду або сім’ї у вигляді дуба. Це також не випадково. Про те, що дуб - всім деревам дерево, різні народи знали із глибокої давнини. Первісні племена вірили, що саме на дубі живуть найсильніші їх - володарі неба, дощу, грому, блискавки. У греків дуб уважався святим деревом Зевса, у римлян - Юпітера. Наші предки-слов’яни не сумнівалися, що дуб - це дерево бога грому Перуна, якому приносили жертву саме з дуба

Залишилися письмові свідчення давніх істориків про те, що на острові Хорті ріс великий дуб, якому поклонялися й приносили жертви жителі Русі. Отож з давніх часів дуб - ознака сили, святості, найвищої пошани. З народних переказів і легенд також можна довідатися, що дуб взагалі вважається священним деревом слов’ян, що дає силу, мудрість, уважається опорою всього світла

И так само, як старі дуби бережуть пам’ять про минуле, так і дерево роду теж оберігає її, стає опорою для виховання в пошані до дідів, прадідам прийдешніх поколінь

На кожному родовідному дереві, що ще іноді називають генеалогічним, можна прочитати не тільки долю однієї сім’ї, а теперішню книгу життя, історію цілої націй. Тому що кожна сім’я - це часточка суспільства, що відображає всі процеси, які в ньому відбуваються

На жаль, були часи, коли до пам’яті роду ставилися не шанобливо в нашій країні. Тому сьогодні багато хто не знає й не пам’ятає ні імен своїх прадідів і прабабів, ні того, як вони жили, ким були. Чимало гірких віх нашої історії також позначилися на родовідних деревах сімей України. Одним довелося пережити втрату близьких у часи сталінських репресій. В інших викосив рідних голод 1932-1933 років. Для третіх гірким часом втрат стала війна. Коли траплялося таке лихо, гинули люди, щораз засихали гілочки на чих-те родоводів деревах. Не могли вони дати більше зелених втеч, які б розросталися й розросталися, робили дерево більше багатим і більше сильним

Сьогодні є люди, які вважають модн і престижним розповідати з екранів телевізорів про своїх чотириногих друзів. Вони гордо демонструють документи про родовідну свою кішку або собаку, хизуються цим. Це, звичайно, їхня справа. Але про те, що ми «люди, не собаки» писав ще Тарас Шевченко. І в першу чергу пишатися ми повинні власним родом, сім’єю, країною