Ранні вірші Шиллера - найменш значна частина його ліричної спадщини. У цей період Шиллер перебуває під впливом «Бури й натиску», німецького літературного напрямку XVIII століття, що повстало проти дворянського суспільства і його культури. Але якщо в знаменитих юнацьких драмах Шиллера - «Розбійники», «Підступництво й любов» - яскраво відбилися прогресивні сторони цього руху - викриття феодального режиму, дух боротьби й збурювання, то у віршах його, навпроти, позначилися інші риси «Бури й натиску» - перебільшений культ почуття, відвернена мрійність, що були наслідком слабості буржуазного визвольного руху в Німеччині, відсутності реальної революційної перспективи

В «Тріумфі любові» (1781) Шиллер говорить про сумну долю міфічних кам’яних людей, кремінні душі яких не відали почуття, і призиває мудрість схилитися перед любов’ю. «Лише любов згідно водить сфери, плани миру дихають їй однієї», - говорить він в «Фантазії до Лаури» (1781).

Набагато більше значення має лірика Шиллера того періоду, коли він стає завзятим шанувальником античного мистецтва. Велике місце тут займають філософські вірші; у них Шиллер викладає в поетичній формі ті висновки, до яких він прийшов у своїх морально-філософські й естетических статтях. Не менш значні вірші на античні теми: саме в лірику найкраще виразився елегійний характер шиллеровского оспівування Древньої Греції, скорбота поета про безповоротне «дитинстві людства». До цього ж часу ставляться знамениті шиллеровские балади

Драма «Мессинская наречена» була для Шиллера спробою написати такий драматичний добуток, що і по змісту й за формою з’явилося б відтворенням грецької трагедії. Щось подібне Шиллер пробує здійснити й у лірику. Наприклад, у вірші «Вечір» (1795), написаному античним розміром, він у міфологічних образах малює захід сонця: втомлені коні медленней везуть по небу колісницю Феба, у моря він сходить із колісниці, коні п’ють прохолодну воду, а Феб відпочиває в обіймах морської богині Фетиди; так наступає ніч

Сама вдала зі спроб Шиллера пожвавити в поезії класичну Грецію - вірш «Торжество переможців» (1803). «Я напав на розкішні жнива «Илиади» і відніс із її, що міг», - писав Шиллер друзям про цей добуток. У ньому зображується момент, про яке ще не говорить «Илиада» і який мається на увазі вже відомим в «Одиссее»: Троя остаточно розбита, греки бенкетують на її руїнах, готуючись відплисти на батьківщину. Вони поминають загиблих героїв, яким випав кращий жереб - слава, що обезсмертила в піснях їхні імена; великодушні до переможених, вони прославляють доблесть свого полеглого ворога Гектора й подають кубок розради його матері Гекубе. Загибель Трої наводить їх на думку про тлінність усього земного, але й це не затьмарює їх ясного, оптимістичного погляду на життя:

Сплячий у труні, мирно спи; Життям користуйся, що живе. (Переклад В. А. Жуковського)

Відомий захоплене відкликання Бєлінського про цей вірш: «Торжество переможців», - говорить він, - є одне з найбільших і благороднейших створень Шиллера… Ця п’єса є апофеозу всього життя, усього духу Греції… Велич і важливість грецької трагедії злиті в цій п’єсі Шиллера з возвишенною й кроткою скорботою грецької елегії… Не можна ширше, глибше й вірніше відтворити моральної фізіономії народу, що вже не існує стільки тисячоріч!» ‘

Шиллер, однак, розуміє, що в сучасній йому життя, у буржуазній дійсності немає умов для справжнього відродження духу Греції і її мистецтв. У вірші «Співаки минулого» (1795) він заздрить долі древніх поетів, які в самому житті, навколо себе бачили великі справи й пісні яких проносилися від племен до племен:

.. .Щасливець, хто голос народу Чув і в ньому розрізняв відзвуки пісні своєї… Не така доля сучасних поетів: .. .зникли подвиги, ліру Звавшие до пісні, зник - ах! восприемлющий слух. (Переклад А. Кочеткова)