Тема: Роман П. Зюскінда “Запахи. Історія одного вбивці” — класичний взірець постмодерністськоі прози.

Мета: розкрити образну систему роману, підґрунтям якої є метафора запаху з прихованим значенням духовного стану суспільства; символічний зміст детективної лінії сюжету, пов’язаний з мистецьким “генієм” Гренуя, який здатний створити дивопарфуми, надіючись цей “сморідний” світ перетворити на запашне царство краси та гармонії.

Обладнання: портрет П. Зюскінда.

Літературознавчий термін: метафора.

Метафора (гр. — перенесення, уподібнення) — вживання слів у переносному значенні на підставі подібності ознак зображуваних предметів чи явищ.

Метафора запаху — приховане значення. У метафорі запаху проглядається приховане значення духовного життя, тобто морального стану суспільства.

Епіграф: “Злетіти — з цим проблем не було. Проте як можна було спуститися додолу?”

П. Зюскінд

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності Вступне слово вчителя. Вивчаючи творчість Й. Бродського, Е. Йонеско, ми ознайомилися з таким літературознавчим терміном, як постмодернізм. Для постмодерністськоі’ літератури характерне відображення розриву моральних, духовних і культурних зв’язків у суспільстві. Як Е. Йонеско, У. Еко, Гарсіа Маркес, Патрік Зюскінд створив постмодерністський роман “Запахи. Історія одного вбивці”, який теж тяжіє до фантастичного перетворення реальності, яка несподівано вибухає абсурдом, до сюжетів, що ґрунтуються на екзистенційних запитаннях. Художній світ Зюскінда зведений на підвалинах постмодерністськоі естетики.

Постмодерним є головний герой роману Жан-Батіст Гренуй — одинак, чужинець, маргінал, який перебуває у стані непоборної ізоляції від світу. А відсутність власного запаху є ознакою приреченості і його прагнень, і самого героя. Гренуй прагне влаштовувати своє життя незалежно від людської спільності, змінити її за власним мистецьким витвором, який докорінно відрізняється від загальноприйнятих життєвих цінностей. Його приваблює ідея опанувати світом і мистецтвом, яка набуває хворобливоабсурдних форм через створення дивопарфумів, запах яких мав би знищити цей “сморідний” світ (за висловом Гренуя) і перетворити на запашне царство краси і гармонії. Через свою модерністську ідею Гренуй бажає досягти “абсолютного стану” чи то у мистецтві, чи то у житті. Патрік Зюскінд у своєму романі критично досліджує це явище духовного життя і демонструє його катастрофічні наслідки.

Коли питання етики, естетики, філософії вступають у протиріччя одне до одного, людина приречена на загибель. За допомогою іронії, підкресленої театральності, метафоричності світу, елементів детективного жанру, фантастики Зюскінд розкриває трагізм становища постмодерного героя, стверджуючи прописні істини, які проголошують, що людина не може існувати без інших людей, що головною рушійною силою мистецтва є любов, що досягнути “абсолютного стану” через ідею створення дивопарфумів на основі запахів вбитих двадцяти п’яти красунь є абсурдною і неможливою. У постмодерністському романі Зюскінда порушується зовсім нова тема: тема духовних розчарувань і пошуків ізольованої від суспільства особистості, тобто, Гренуй прагне стати “надлюдиною” — “по той бік добра і зла”, інакомовність роману розкривається через метафору запаху, яка має приховане значення — це моральний стан суспільства. іі. Робота з текстом

1.Як характеризується головний герой у перших рядках роману, щойно народившись? (Ненажерливе, ссе за двох, забирає молоко у решти дітей.)

2.Чим дивує читача опис Парижа? Чому, на вашу думку, автор обрав саме такий ракурс зображення міста? Здивовує своєю мерзенністю і огидністю. Саме в такому сморідному місті мав народитися Гренуй, який своєю з’явою уXVIII ст. повинен був запитати цивілізований світXXст.: чи стали ви кращими, благороднішими, чи стали ваші міста і села більш чистими і запашними? (Згадаємо Неаполь в Італії, перетворений на сміттєзвалище, не менш смердючий, ніж ПарижXVIII ст.). Чи вирішені у вас питання духовності, моральності в XX ст. ?Описуючи Париж, у якому “вулиці смерділи гноєм, задвірки — сечею, коридори — гнилим деревом і щурами, кухні — затхлою пилюкою” (далі за текстом), автор намагається через такий ракурс зображення міста зосередитись на подіях, які розгортатимуться перед читачем, задумуючись, чи все гаразд з нами, якщо з ‘являються злі генії, щоб змінити посвоєму наше життя.

Вчитель. Як ви гадаєте, ми зобов’язані відгукнутися на виклик, який кидає нам Гренуй?

(Так, зобов’язані, якщо письменник створює образ злого “генія” в романі, який прагне змінити наше суспільство дивопарфумами, це говорить про тривожні тенденції у суспільстві, закликає нас, щоб ми своєю байдужістю не допустили народження “надлюдини”, якій вдасться здійснити злі наміри).

Вчитель. “Злі генії” просто не з’являються. Згадаймо новелу австрійського письменника Ф.Кафки “Перевтілення”, написану на початку XX ст., в якій порушена тема дегуманізованого суспільства. Розкриваючи образ Грегора Замзи, автор підкреслює відчуженість його від суспільства, приреченість на самотність, і врештірешт герой гине. Характерною ознакою дегуманізованого суспільства є відсутність любові, доброти, милосердя. Тема конформізму звучить у п’єсі французького письменника Є. Йонеско “Носороги”, написаній після Другої світової війни. Автор загострює увагу на тому, що байдужість, віддаленість від духовних, моральних, релігійних цінностей, небажання щось змінити на краще у суспільстві приводить людей на шлях “оносороження” (омасовлення). Французький письменник Альбер Камю в романі “Чума” засуджує таку деградацію суспільства, заявляючи, що “всяка байдужість злочинна”. Своїм романом Зюскінд запитує у людства: чи віддамо свій світ злим “геніям”, які будуть вирішувати за нас, як нам жити? Самогубство Гренуя — це добрий знак для суспільства, але чи зрозуміє людство, що само винно у народженні таких злих геніїв, як Гренуй? Отже, з цих позицій знову повертаємося до тексту, щоб проаналізувати образ злого “генія” і зробити належні висновки.

За яких обставин Гренуй з’явився на світ? (… у найсмердючішому місці всього королівства, 17 липня 1738 року народився Жан-Батіст Гренуй. То був один із найспекотніших днів року. Спека, мов олово, висіла над цвинтарем…, тлінний чад, що віддавав гнилими кавунами та обвугленими ратицями. Коли почалися перейми, Гренуєва мати стояла біля рибної ятки… і чистила рибу… але вона смерділа так, що її запах перевершував трупний… Гренуєва мати присіла під своїм складаним столом і народила тамтаки…”

Вчитель. Те, що Гренуй народжується серед смороду, не випадковість. Таке народження провіщає перегляд непорушних постулатів на питання становлення громадянського суспільства, європейської історії та культури, одне слово, чи не дали визнані загальнолюдські цінності, які проголосила Велика французька революція, тріщини. Може, вже настав час відкрито обговорювати філософські, моральноетичні, естетичні питання, які набувають глобального характеру. І якщо в Європі з’являється роман П. Зюскінда “Запахи, історія одного вбивці”, то я думаю, що цей час настав. Добре було б, щоб, крім гуманітаріїв, на семінари збиралися політики, депутати, впливові люди країни, на яких фахівці б доносили думку про удосконалення системи виховання в сім’ях, школах, навчальних закладах, про тривожні тенденції в системі загальнолюдських цінностей. Насамперед хочу звернути увагу, що в образі Гренуя викристалізовується злий “геній”: зростаючи у смороді при певній відсутності у нього власного запаху, він поступово перетворюється в одинака, маргінала, чужинця, відокремленого від “духу” людського життя, щоб розпочати вбивати невинних дівчат. Вони йому потрібні для висмоктування із їхніх тіл запахів для виготовлення дивопарфумів і з їх допомогою позбутися смороду і наповнити світ найкращими пахощами.

Тут не йдеться про звичайний злочин, наприклад, між Сальєрі та Моцартом. Ці речі у Зюскінда несумісні: саме Гренуй виконує роль злого “генія”, а не метр Бальдіні, який був дилетантом у галузі парфумерії. Зюскінд загострює нашу увагу на тому, що потрібно чітко осмислювати поняття “геній”. Адже за “геніальністю” Гренуя приховується філософія “надлюдини”: своїми чарівними пахощами змінити “сморідний” світ на запашне царство краси і гармонії. А відтак встановити своє особисте панування над людством.

1.Яке ключове слово виділяємо в романі? Пояснити його метафоричне значення.

(Запах. Це слово має приховане метафоричне значення; у ньому проглядається духовний стан суспільства. “Сморід” навколишнього світу є символом катастрофічного духовного стану суспільства нашого часу.)

Хто в романі прагне змінити “сморідний” світ на запашне царство краси і гармонії?

Pages: 1 2

Збережи - » Система уроків з вивчення роману П. Зюскінда «Запахи. Історія одного вбивці» . З'явився готовий твір.