Психологічний аналіз став одним з головних способів художнього дослідження людини у творчості Толстого, зробивши величезний вплив на світову літературу. У романі “Війна й мир” щиросердечні процеси героїв, їхнього почуття й прагнення позначаються як побічно - через жести, міміку, дії, так і прямо - за допомогою самохарактеристик персонажів, у їх внутрішні (міркування Пьера, Андрія, Наталії, Марьи й ін.) і зовнішніх монологах. Портретні, пейзажні замальовки служать ключем до розуміння не тільки внутрішнього миру героя, але й змісту всього добутку. Так, наприклад, Кутузов, напередодні Бородінської битви читаючого листа madamme de Stael, просто займається “звичним виконанням і підпорядкуванням життя”, тому що “йому одному дано було знати, зрозуміти значення події, що відбувалося,”, тому що він “знав не розумом або наукою, а всім росіянином істотою своїм, що французи переможені й вороги біжать”. Ця незначна дія характеризує світогляд Кутузова, близьке й зрозуміле народу. “Незмінна” посмішка Элен, “мармурові плечі й груди” підкреслюють її мертву, порожню сутність

“Прекрасні променисті” очі князівни Марьи показують нам глибину її щиросердечного миру, де “відбувалася титанічна робота самовдосконалення”. Непевність у собі, боротьбу між бажанням щастя й усвідомленням необхідності страждання показує письменник у тій сцені, коли героїня, готуючись до зустрічі з Анатолем, “нерухомо сиділа перед дзеркалом, дивлячись на свою особу, і в дзеркалі побачила, що в очах її коштують сльози й рот її тремтить, приготовляясь до ридань”. Війна 1812 року розставила все по місцях. Улюблені герої Толстого злилися з народом у єдине ціле, порожні й егоїстичні люди лише надягли на себе “маски патріотизму”. Так, наприклад, князь Василь під патріотизмом розумів “уміння голосно, співучо, між розпачливим завиванням і ніжним ремством переливати слова маніфесту, зовсім незалежно від його значення”, у салоні Элен - вимовляти мовлення, що гудять Кутузова, а в Ганни Павлівни - оправдывающие його! Життя світла духовно мертва, і це ми бачимо, коли Ганна Павлівна “починає розмову в салоні, подібно веретену”, і “стежить, щоб нитка не обірвалася”.

Ганна Михайлівна “робить скорботне й християнське вираження” особи, “діючи” із прийомами ділової петербурзької дами”, Білібін, розповідаючи про втрати в битві, “збирає шкіру із чола й готується сказати чергове тої”. “Мертвим” героям Толстої протиставляє духовно богатых, що шукають сенс життя, які в мінуту народного нещастя беруть всю відповідальність за його долю на себе. Наташа вивозить із Москви поранених. Вона близька народу, згадаємо її танець, коли вона показана “ щовміє зрозуміти все те, що було й в Онисії, і в батьку Онисії, і в тітці, і у всякій російській людині!”. Умів зрозуміти “усе, що було у всякому російському”, копіювання заборонене © 2005 і князь Андрій, напередодні Бородінської битви що розмовляв Спьером.

Проїжджаючи через ріку, де купалися солдати, він випробовує біль, властивий усякому росіянинові людині, коли замість “здорових тіл” бачить “здорове гарматне м’ясо”. “Звуки собачого гавкоту”, які видає Денисов, що довідався про смерть Пети, показують нам щиросердність і золоте серце старого воїна. “Захоплена радість”, що сіяє в особі приреченого Каратаева, “таємничий зміст її, що наповнив душу Пьера радістю”, передвіщає перемогу народного морального почуття над егоїстичною сваволею Наполеона. Зображенням людей з народу в ці тяжкі мінути письменник показує, що перемога, що так дорого коштувала Росії, не траплялася сама по собі, а визріла в глибинах народного характеру

“На лінії зміцнення було всі як у сім’ї, усюди відчувалася схована теплота морального почуття”. Внутрішні монологи героїв в “Війні й світі” носять розгорнутий характер, мають складну синтаксичну конструкцію. Вони показують “плинність” характерів, сам щиросердечний процес, адже психологізм Толстого - психологізм що стає, що розвивається принципово-незавершеної людини

Одне почуття переходить в інше під впливом спогадів і асоціацій. Такі внутрішні монологи князя Андрія й Пьера, їхня розмова у Втішному: “Коли я бачу, ясно бачу ці сходи, що веде від рослини до людини… отчого ж я не можу припустити, що ці сходи не перериваються із мною, а веде усе далі й далі, до вищих істот…” “Діалектика душі”, якість щедрих і чуйних до живого життя людей, здобуває в романі епічні властивості

Тонка майстерність психологізму, велич задуманої ідеї роману, розмах оповідання поставили “Війну й мир” в один ряд із шедеврами світової літератури