На сторінках роману И. С. Тургенєва “Батьки й діти” відбиті соціальні й політичні розбіжності в житті суспільства середини XIX століття. Час дії - 1853-1861 роки - складний для Росії період. Закінчилася “ганебна” для Росії війна з Туреччиною. Кінець 50 - початок 60-х років XIX століття - час підготовки селянської реформи. На зміну Миколі I прийшов Олександр II, у роки правління якого процвітала освіченість різних шарів суспільства. Інтелігенти-Різночинці, що стали реальною суспільною силою, вступали в дискусію з лібералами-дворянами, що втрачають свою передову роль

Суперечки йшли щодо всіх ключових аспектів сучасної дійсності: питання культури, літератури, мистецтва, утворення, аграрне питання, внаслідок обговорення якого з’ясувалася нездатність дворянської інтелігенції до подальшої боротьби. Представником поглядів різночинців-демократів, що вважали причиною всіх соціальних лих, що діються в Росії, неправильна облаштованість суспільства, є Євгеній Базарів. Його опонент і антагоніст у романі - ліберал, дворянин Павло Петрович Кірсанов. Павло Петрович - справжній антипод Базарова.

Це проявляється у всьому, починаючи від одягу й кінчаючи зовнішністю й напрямом думок. Павло Петрович був акуратний, робив манікюр, що особливо дратувало Базарова, усіляко стежив за своєю зовнішністю й одягом. Базарів був all so ch. ru 2001 2005 недбалий, він не надавав зовнішності особливого значення

Йому було однаково, як він виглядає. Соціальний стан в обох героїв по-різному. Павло Петрович - виходець зі старого аристократичного суспільства. Незважаючи на “энглизированность”, явище, типове у дворянському середовищі, у Павлові Петровичі постійно переглядає справжній російський пан: “Я эфтим хочу довести, вельмишановний пане…

” Базарів же пишається своїм простим походженням: “Мій дід землю орав…” Він єдиний син незнатного й небагатого відставного штаб-лікаря. Надійшовши в університет, Базарів сам починає заробляти гроші, щоб оплатити навчання: “Кожна людина повинен сам себе виховувати”. Базарів - талановитий лікар, учений, що займається природничими науками (для шістдесятих років дев’ятнадцятого століття було характерно захоплення природничими науками).

Павло Петрович учився в Пажеському корпусі, потім надійшов на військову службу, що протікала в столиці. “З дитинства Павло Петрович відрізнявся красотою, був небагато глузливий і якось забавно жовчний - він не міг не подобатися”. А Базарова важко назвати гарним. Особа його було “довге й худе, із широким чолом, догори плоским, донизу загостреним носом, з більшими зеленуватими очами”. При першій же зустрічі Євгеній Базарів і Павло Петрович відчули взаємну ворожість

Базарів заявляє, що дядько Аркадія чудакуватий, і класифікує його як “архаїчне явище”. Павло Петрович із перших мінут відчув “таємне роздратування” до Базарову. Саме роздратування стало причиною затіяного Павлом Петровичем непотрібного й не зовсім митецької суперечки. Павло Петрович у цій суперечці програє, заявляючи Базарову: “Що робити! Видно, молодь, точно, розумніше нас”. Базарів же із упевненістю вирікає Аркадію: “Ти говориш, що твій дядько нещасливий; тобі краще знати, але дурниця в нього не вся ще вийшла

Я впевнений, він не жартуючи уявляє себе діловою людиною, тому що читає Га-Линьяшку й раз на місяць позбавить мужика від екзекуції”. Чим більше Павло Петрович спілкується з Базаровым, тим більше в ньому накипають моторошна ненависть і ворожість до останнього. Павло Петрович уважав, що Базарів з неповагою ставиться до його аристократичній особі

Він “всіма силами душі зненавидів лекаришку, уважав його нахабою, гордієм, циніком, плебеєм; підозрював, що чи Базарів не нехтує його - його, Павла Кірсанова”. Павло Петрович зізнається братові, що вважає Базарова “шарлатаном”, він бажає провчити “самовпевненого вискочку”. Але йому особливо й протиставити нема чого базаровскому “запереченню”. По своєму світогляді Базарів - нігіліст, людина, що не визнає ніяких авторитетів, не поважаючі будь-які порядки й соціальні норми. Він ставиться до всього з погляду корисності й цінності людини, тому вважає, що “природа не храм, а майстерня, і людина в ній - працівник”.

Базарів бере від природи всі, уважаючи це моральним, тому що, на його думку, морально те, що корисно. Він предвзято Ставиться до літератури, уважає, що будь-який математик краще поета, “Рафаель - дурень”, а “Пушкін гроша ламаного не коштує”. Але його вища мета - служити прогресу суспільства й знищувати й спростовувати все, що заважає його розвитку, - чиста й моральна

И проте всі сили Базарова спрямовані на знищення й руйнування вульгарних підвалин і правил аристократичного суспільства. У розмові з Павлом Петровичем він все критикує, заперечує, але нічого не пропонує замість: “Спершу потрібно місце розчистити, а будувати - будуть інші”. Хоч він і з неповагою ставиться до порядків у будинку Кірсанових: дозволяє собі не приходити вчасно до сніданку, відкидає основи дворянського суспільства, - проте бачить у Павлові Петровичі гідного суперника. Павло Петрович не був нігілістом - опровергателем устояних поглядів. У нього інші погляди на життя

Він любить ораторствувати, багатослівний, сибаритствує, що не може не дратувати великого трудівника Базарова. Соціальні погляди відносно народу, заради якого й уживали всі спроби суспільної перебудови, в обох героїв різні. Базарів не в захваті від свого народу: “Росіянин людина тим і гарний, що він про себе препоганої думки”. У суперечці з Павлом Петровичем Базарів чи ледве не нехтує народ і заявляє, що воля навряд чи піде йому взапас, тому що “російський мужик готовий сам себе обкрасти, аби тільки тільки напитися дурману в шинку”. І проте Базарів працює на людей і заради людей

Незважаючи на різкість своїх суджень, він демократичний, уміє знайти загальну мову з народом і “має особливе вміння збуджувати до себе довіра в людях нижчих”. Незалежність Базарова й здатність 1авла Петровича попадати під вплив інших людей раскры-ается в їхньому відношенні до жінки. Євгеній тримається з Один-довой гордо й зарозуміло, а Павло Петрович, один раз закохавшись у княгиню, уже не може подолати зі своїми чувст-ами. Коли ж княгиня охолонула до нього, він ледве “з розуму не эшел”. Ніщо вже, крім своєї любові, не цікавило його. нігілістів любов - фізіологічний потяг самців самок. Репліки Базарова про любов цинічні й грубі

Коли эн уперше побачив Одинцову, то висловив свою думку про неї: “На інших бабів не схожа”. Ставши свідком поцілунку Базарова Фенечкой, Павло Петрович викликає його на дуель. На всьому протязі дуелі Павло Петрович поводиться гідно, якщо не вважати легкої непритомності, що приключились у нього в результаті поранення. Але сам Павло Петрович собою незадоволений. Він “намагався не дивитися на Базарова; він соромився своєї зарозумілості, своєї невдачі, соромився всього затіяного їм справи”.

Але все-таки “стара гвардія” усе ще була здатна протистояти молодому поколінню. Хоч Павло Петрович і нехтує Базарова, він випробовує до нього дивне “потяг, рід недуги”. Він не раз просить у Базарова дозволу бути присутнім при його досвідах. Але він ні в якій мері не хотів бути ні в чому залежним від “лекаришки”.

Павло Петрович всю ніч промучився, але жодного разу не вдався до “мистецтва Базарова”. По теорії Лева Гумилева (хоча конкретно про Базарове він не пише), в окремі історичні періоди з’являються люди, здатні повісті за собою інших людей. Пассионарий - найбільш вичерпна характеристика Євгенія Базарова.

А шістдесяті роки дев’ятнадцятого сторіччя були саме таким історичним періодом, коли на арені політичної діяльності могли з’явитися особистості, подібні до нашого героя. Павло Петрович же був звичайною, нормальною людиною, дворянином. Він міг дозволити собі захоплюватися, захоплюватися чимсь новим, незнайомим на якийсь час

Він міг дозволити собі неодноразово помилятися й прожити довгу й у загальному-те спокійне життя. Життя Євгенія - яскрава, як спалах блискавки, його смерть - подвиг. Так чому ж така неабияка й незвичайна людина, як Євгеній Базарів, занедужує й умирає? Смерть, хвороба, любов - це екстремальні ситуації в житті кожного людини

И с найбільшою повнотою характер Базарова розкривається під час хвороби. Ми бачимо, який він насправді. Базарів умирає

Не збулися пророцтва Аркадія про його велике й славне майбутнє. Автор не знає, яке майбутнє в його героя, час Базаровых у Росії ще не прийшло. На закінчення необхідно відзначити самітність Базарова.

Pages: 1 2