Комедія А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» - один із самих чудових добутків російської літератури XIX століття. На жаль, автор не залишив точних вказівок про початок роботи над комедією. Деякі дослідники називають і 1816, і 1813, і 1821 роки. Документально відомо лише час, коли робота над добутком була закінчена: 1324 рік. Але точне датування п’єси важливе тільки дослідникам, а читачеві необхідно знати епоху створення добутку й історичну ситуацію в країні в той момент. А виходить, головним є те, що комедія створювалася в ті часи, коли молоді люди, типу А. А. Чацкого (головного героя добутку А. С. Грибоєдова «Горі від розуму»), несли в суспільство нові ідеї, настрої. У його монологах і репліках, у всіх його вчинках виразилося те, що важливіше всього було для майбутніх декабристів: дух вільності, вільного життя, відчуття, що «вольнее всякий дихає». Свобода особи - от мотив часу в комедії Грибоєдова. Тому тих людей, які прагнули до волі від ветхих подань про любов, шлюб, честі, службі, сенсі життя, можна по достоїнству назвати героями свого часу, адже вони вважали, що боротьба за справедливість - їх моральний борг

Комедія «Горі від розуму» побудована так, що про «століття нинішньому», про ідеї соціально-політичних перетворень говорить лише Чацкий. Він той «нова людина», що несе в собі «дух часу»; ідею життя, ціль якої - воля. Слід зазначити, що Чацкий самотно у своїй боротьбі. Але Грибоєдов дає зрозуміти читачеві, що в головного героя є однодумці, наприклад, двоюрідний брат Скалозуба, що зненацька залишив службу, коли «чин випливав йому». Чацкий і його сподвижники прагнуть до «мистецтв творч, високим і прекрасним», мріють вперить у науки «розум, що алчет пізнань», жадають «піднесеної любові». Прагнення Чацкого - служити батьківщині, справі, а не особам». Він ненавидить все вульгарне, у тому числі рабське преклоніння перед всім іноземним, догідництво, низькопоклонство. Переконання героя не завжди висловлюються їм прямо. З міркувань цензури Грибоєдов часто дозволяє героєві лише натякнути на найважливіші ідеї

В образі Чацкого відбиті риси декабриста епохи 1816-1818 років. У цей час російський громадянин передових переконань не прагнув до активної революційної діяльності, до скинення монархії й тому подібному. Насамперед, він бажав виконати свій борг перед Батьківщиною, бажав чесно служити йому. Саме тому, за три роки до описаних у комедії подій, Чацкий, «обливаючись слізьми», розстався із Софією й відправився в Петербург. Тому ж і обірвалася блискуче почата кар’єра: «Служити б рад - прислужуватися нудно». Але державі, виявляється, не потрібно самовіддане служіння, воно вимагає прислуговування. У тоталітарній державі питання: «Служити або не служити, жити в селі або подорожувати» - виходить за рамки проблеми особистої волі. Особисте життя громадянина невіддільне від його політичних переконань, і прагнення жити по-своєму, всупереч нормі, уже саме по собі є виклик

Що ж бачить навколо себе Чацкий. Масу людей, які шукають лише чинів, хрестів, «грошей, щоб пожити», не любові, а вигідного одруження. Їхній ідеал «помірність і акуратність», їхня мрія - «забрати всі книги б так спалити». Грибоєдов, вірний життєвій правді, показав тяжку долю молодої прогресивної людини в цьому суспільстві. Оточення мстить Чацкому за правду, що ока коле, за спробу порушити звичний уклад життя. Чацкий, наділений темпераментом борця, активно протистоїть фамусовскому суспільству. Але чи бачить він свого реального супротивника, коли викриває Фамусова, Скалозуба, бальну толпупока головний герой комедії Грибоєдова «Горі від розуму» подорожував три роки, суспільство не стояло на місці. Воно не просто з полегшенням верталося до турбот і радостей мирного життя, воно виробляло в сабо «опірність» тим змінам, що зріють, які загрожували розтрощити це мирне життя. І от у суспільстві з’являються й твердо прокладає собі дорогу Молчалин. Чацкий не здатний поставитися до нього і його «талантам» всерйоз. А тим часом, це «жалчайшее» созданье» не так вуж мізерно. За час відсутності Чацкого Молчалин зайняв його місце в серця Софії, саме він - щасливий суперник головного героя

Розум, хитрість, спритність Молчалина, уменье знайти «ключ» до кожної впливової людини, абсолютна безпринципність от визначальні якості цього героя, якості, що роблять його антигероєм комедії, головним супротивником Чацкого. Кинуті ним слова («Молчалини блаженствують на світі») виявилися пророцтвом. Молчалин став загальним позначенням вульгарності й лакейства. «Завжди навшпиньках і не багатий словами», він зумів завоювати прихильність сильних миру цього тим, що не смів вимовити свого судження вголос.

На мій погляд, дуже цікаве порівняння Фамусова, Скалозуба, князя Тугоуховского й Молчалина. Який межа їх мечтанийдля Фамусова, мабуть, вдало видати дочку заміж, так пари орденів одержати не більше того. Скалозуб теж на багато чого не претендує: «Мені тільки б дісталося в генерали». Князь Тугоуховский давно на посилках у чоловік і жінка, йому хочеться, імовірно, тільки одного: залишили б його в спокої…

Молчалин малим не задовольниться. За три роки відсутності Чацкого він домігся блискучих успіхів. Безвісний, безрідний тверской міщанин, він став секретарем московського «туза», одержав три нагороди, чин асессора, що дає право на потомствене дворянство, став улюбленим і таємним нареченим Софії. Незамінний у фамусовском будинку, незамінний у суспільстві:

Там моську вчасно погладить,

Отут у пору картку втре…

Хіба зупиниться Молчалин на досягнутому. Зрозуміло, немає. Расчетливо й холодно набирає Молчалин силу. Уже той^-те-він-те не потерпить на своєму шляху Чацкого - божевільного мрійника, ниспровергателя основ! Молчалин страшний саме своєю найглибшою аморальністю: той, хто готовий винести будь-які приниження в боротьбі за владу, багатство, силу, дорвавшись до бажаних вершин, буде не тільки принижувати, але й знищуватися

Саме Молчалини, ідеал яких «і награжденья брати, і весело пожити», дійти «до ступенів відомих», стануть у найближчому майбутньому (після повстання декабристів) ідеалами суспільства. На них буде опиратися нова влада, тому що вони слухняні, тому що вище всього влада цінує саме їх «таланти» - «помірність і акуратність». Молчалин - людина структури, його заможне існування можливо лише в чітко налагодженому державному механізмі. І він зробить все можливе, щоб не допустити розладу цього механізму, тим більше його руйнування. Тому з такою легкістю навколишні підхопили плітку Софії про божевілля Чацкого. От парадокс: єдина розсудлива людина оголошена безумцем! Але це легко пояснити, тому що Чацкий - божевільний суспільству не страшний. Суспільству зручно списати всі доводи, що викривають, Чацкого його божевіллю. Чацкий і фамусовское суспільство несумісні. Вони живуть як би в різних вимірах, світло бачить у ньому божевільного, шануючи себе розумним, нормальним. Чацкий же, звичайно, свій мир, свої переконання вважає нормою й у навколишнім бачить лише зосередження пороків: …З вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям, одним, И в ньому розум уцелеет.

«Так! Протверезився я сповна!» викликує Чацкий наприкінці комедії. Що ж ця поразка або прозрениеда, кінець у цього добутку далеко не веселий, але прав Гончарів, що сказав про фінал так: «Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої».

У комедії, але, на мій погляд, його доля вирішена. Швидше за все, Чацкий виявився серед тих, хто вийшов 14 грудня на Сенатську площу. Потім разом з усіма, що приймали участь у змові, повернувся з посилання тільки після смерті Миколи в 1856 році, якщо, звичайно він не загинув у день повстання

Цікаво, що через піввіку після створення «Горі від розуму», в 80-і роки М. Е. Салтиков-Щедрин знову вивів Молчалина на сцену в нарисі «Добродії Молчалини». Соціально орієнтований художник не випадково звернувся до цього літературного героя. Він побачив у Молчалине одну з найстрашніших фігур російського суспільства. У нарисі Щедріна Молчалин з’являється вже вельможею, що домігся «ступенів відомих». Він зміг пристосуватися до російського життя й пройшов по ній, досягши наприкінці шляху бажаних вершин («Піднявся, принижуючись, - писав про нього К. Полевой).

Дивно, що й зараз неможливо читати без хвилювання про страждання Олександра Андріївна Чацкого. Грибоєдову, може бути, уперше в російській літературі вдалося створити дійсно реалістичний образ позитивного героя, героя. Свого часу. І важко представити, що стало б з нашим суспільством, якби в ньому не було б таких людей, як А. А. Чацкий, адже саме їм ми зобов’язані своїм утворенням, інтелектом, волі, загалом, всім, що ми досягли в процесі боротьби. Тому що саме Чацкий прагнув до кращого й вірив, що це кращі можна досягти, лише протестуючи проти застарілих, закостенілих принципів, установлених вобществе.

Pages: 1 2