Антитеза (протиставлення) - один з найважливіших літературних прийомів. Протиставлятися можуть об’єкти, що мають хоча б одну загальну рису. Однак прийом антитези вживається автором винятково по його волі. І кожний випадок уживання цього прийому має свої особливі причини

Автор вкладає в антитезу у своєму добутку різний зміст. Корисно було б розділити застосування прийому антитези на два типи. Перший вид - антитеза, що переслідує в основному художню мету; другий вид - протиставлення, що виражає спосіб мислення даного автора, особливості плину його думки

Можливо й сполучення обох цих цілей, переслідуваних використанням антитези; але, як правило, ми завжди зможемо побачити, яка функція цього прийому переважає в цьому випадку. Ми розглянемо застосування антитези на прикладі «Війни й миру» Толстого й «Злочину й покарання» Достоєвського. Уже на перших сторінках свого роману Толстой використовує прийом протиставлення. Протиставлення охоплює all so ch. ru 2001 2005 усе більше предметів. Мало того, прийом антитези використовується на різних рівнях описуваного миру

Так живаючи, жвава й товариська Шерер протиставляється ледачому й повільному князеві Василю, і в той же час протиставляється те, що говорять ці герої, і те, що мається на увазі, іншими словами, підтекст. Протиставляється щире й помилкове, теперішнє й фальшиве. Таку картину протиставлень в епізоді ламає персонаж, що з’явився ззовні, - Пьер. Несвітський і, отже, нефальшивий молодий Безухов контрастує з усіма іншими гістьми салону Шерер.

Таке положення речей зберігається доти, поки не з’явиться новий герой - Андрій Болконский. З появою князя Андрія протиставлення Пьера іншому світському салонному колу втрачає актуальність. Авторові це необхідно тепер для того, щоб сфокусувати увага читачів на двох героях, Пьере й Андрію

Вони будуть діючими особами вже іншого епізоду. Нам здається, що герої, що займали в попередньому епізоді одну сторону в протиставленні, ніяк не можуть бути протипоставленими один одному надалі. Однак і вони протиставляються, тільки вже по зовсім інших критеріях: досвідченість, духовний стан, психологічні можливості й т.д. Таким чином, перед нами з’являється досить цікавий спосіб протиставлення. Знайомий нам діалектичний хід думки: теза, антитеза, синтез, потім - антитеза, теза, новий синтез Толстої приводить як би у зворотний рух, тобто синтез розкладається на тезу й антитезу, на наступному етапі теза й антитеза народжують новий, іншого якості, чим колись, синтез. Ця система, зрозуміло, ненескінченна, у неї є нижню межу - людські почуття, у розвитку яких ми простежуємо подібну динаміку

Щиросердечні рухи однієї людини дають діалектичному поділу об’єктів зворотний хід. Тому ми не зустріли в Толстого просто залежності. У матеріальному світі все обумовлено причинно-наслідковим зв’язком, а в людській свідомості - слідчо-причинної: «Для людського розуму недоступна сукупність причин явищ. Але потреба відшукувати причини вкладена в душу людини». Всі речі в художньому світі Толстого взаємозалежні. А систему цієї взаємозалежності в рух приводить прийом антитези

Ми вправі назвати антитезу основним художнім прийомом Толстого. Весь хід роману - рух від однієї протиставлюваної сторони до іншої; наприклад, щирий і помилковий патріотизм, народ і особистість, розрахунок і інтуїція, кар’єризм і бажання слави (князь Андрій) і т.д. Важливою особливістю толстовської антитези є те, що протиставлювані сторони не дані одночасно. Існує певне положення речей і тільки передбачувана цьому протилежність. Тому герої Толстого не можуть вибирати, вони шукають (улюблені герої, розуміє).

Пошук, шукання для князя Андрія Болконского, Пьера Безухова й, у меншому ступені, Миколи Ростова - поняття визначальні. Отже, антитеза для Толстого - це основний спосіб філософської, історичної, психологічної думки. Велике також значення антитези й для Достоєвського, але місце вона займає абсолютно інше й система на її основі будується відмінна від толстовської. Тої всеосяжної антитези, що є в «Війні й світі», читач «Злочину й покарання» не виявляє

До пори до часу вхідні в роман діючі особи не протиставляються, хоча в наявності явні передумови таких протиставлень; наприклад, Розкольників і Разумихин. Навпаки, герої не тільки не протиставляються, але й зближаються, зливаються. З’являється відомий феномен двойничества. А причиною тому служить особливе положення антитези в романі. Найважливіше протиставлення в романі - це протиставлення почуттів у душі людини, почуттів і думок

У голові Раскольникова не може з’явитися одна думка, вона існує в його свідомості тільки в парі із протилежною думкою. І, на відміну від Толстого, Достоєвський «дозволяє» своєму героєві мати дві протилежні думки одночасно. Знову ж на відміну від Толстого, протиставлювані сторони несуть яскраво виражений знак: добро або зло. На цьому одному протиставленні Достоєвський будує весь добуток, тому що від кожної конфронтуючої сторони бере свій початок ланцюжок героїв, образів, просторових символів, подій. Так, за злою стороною душі Раскольникова коштують його двійники Свидригайлов і Лужин, сцени, з ними зв’язані, Петербург, убогість (не бідність!) і, нарешті, убивство

Отже, протиставлення в душі Раскольникова, глибинне протиріччя в ньому служить центром усього роману. Розглянутий нами прийом антитези - підстава добутку. Але ця система не має часу, вона, у буквальному значенні слова, моментальна. Повинна бути першопричина, що приводить цю систему в дію, дарующая їй категорію часу

Таким перводвигателем, що керує сюжетом і композицією, в «Злочині й покаранні» є вибір, що робить головний герой. Як тільки Розкольників вибирає між добром і злом, Богом і дияволом, знову з’являється необхідність вибору, вибору, заснованого на моральності. Моральність для Достоєвського визначається тим, який вибір робить герой

У той час як у Толстого аморальним зізнається відсутність прагнення до іншого, до протилежного порядку речей. По Толстому, безморальний людина, що не прагне себе змінити до кращого, людина без руху, людина в застої. Стає зрозуміло, що антитеза не тільки літературний прийом, що наочно демонструє читачеві відмінні сторони об’єктів, що зіставляються, але й організуючий елемент мислення художника