Над романом «Тихий Дон» Шолохов працював з 1928 по 1940 р. Цей роман написаний у жанрі епопеї (уперше після «Війни й миру» Л. Н. Толстого). Дейст-Вие цього добутку охоплює роки життя нашої країни, ознаменовані великими подіями всесвітньо-історичного значення. Перша світова війна, Лютнева, а потім Жовтнева революція, громадянська війна - от основні його віхи. «Тихий Дон» це одночасно історія становлення великого художника й торжество гуманістичної думки про Росію й революцію. Шолохов не просто ввів безліч нових фактів, вона переконував у найглибшому трагізмі революції, розколу народу на ворогуючі групи. Ніякого радісного свята угне-тенных у кипінні революції немає. Це дуже кривавий шлях відновлення, може бути, неминучий, але суперечливий і страшний для окремої людини, його родини, цілого роду й всієї країни

Не можна говорити про те, що народ тільки « очі-щается» у революціях від рабства й покірності. Він часто й дичавіє, з, по-просту звіріє від уседозволеності, ламає нерушиме, стає іграшкою злих сил. Згубний і страшна сила виявилася революція й для головного героя роману - Григорія Мелехова. Суперечлива й заплутана його доля. Намагаючись ра-зобраться в що відбувається, намагаючись усе зрозуміти, усе вмістити, не випадаючи із собы-тий, Григорій метається зі стана в стан, борючись те на стороні червоних, то на сто^-роні білих

Ця чесна, смілива, працьовита людина все своє життя про-водить у чужий і «далекій йому країні» ненависті, смерті. Озлобляючись, вдаючись у відчай, він з відразою виявляє, як весь його талант, всієї його сили вухо-дят у небезпечну майстерність створення смерті. Йому ніколи бути «будинку», у родині, серед люблячих його людей. А він прагне до праці на землі, до спокою, до дітей, але змушений бути вічно зверненою особою до війни, «до стихії жорстокості».

По^-чому все це відбувається? Григорій хоче дізнатися до самого головного в событи-ях. Він буквально одержимо спрагою зрозуміти ті сили, що «вступили в керування життям». У фіналі роману Григорій Мелехов, утомившись від марних метань, украй спустошений, вертається додому, на хутір Татарський. Була провесна 1922 року

Коли сходить сніг і підсихає торішня трава, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру в степу починаються «весняні пали» (пожежі). Навкруги зеленіє трава, пасуться пролітні гусаки, в’ють гнізда стрепета

А там, де пройшлися пали, чорніє мертва, обвугліла земля, «не гнездует на ній птах, стороною обходить її звір». Такий же чорної, ви-паленої як степ після пожеж, стало життя Григорія. Шолохов недарма при-водить таке порівняння. Усього втратився Григорій, усе відняла в нього, усе порушила смерть

Одна надія в нього залишилася - діти. Він ще не знає, що його чекає оче-редная втрата - восени вмерла Полечка. Осінь і зиму Григорій прожив у лісі з дезертирами. Поховавши Ксенію, він троє доби скитался по степу, а потім відправився в Слащевскую діброву, де, як він чув, оседло живуть дезертири. Довго бродив він по лісі, але вийти до ка-кого-нибудь житлу не вирішувався

Після смерті Ксенії Григорій втратив «розум і колишню сміливість». Змученого, охлялого знайшли його дезертири й привели до себе в землянку. З настанням холодів з «несподіваному силоміць» прокинулася в ньому туга за рідним будинком, по дітям. Удень Григорій намагався відволіктися від цих думок роботою: вирізав з дерева ложки, миски, фігурки

Але ночі були мучи-тельны, нестерпні. Не було більше сил чогось чекати, від когось ховатися, він не міг більше жити, як загнаний звір. Григорій вертається на хутір. Підійшовши до будинку, він кинув у воду гвинтів-ку, наган, патрони. Він не бажав більше воювати ні на чиїй стороні

Ще видали побачив він Мишатку. Нарешті збулося те деяке, про що мріяв Григорій біс-сонними ночами: «Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина…» Всі рухи героя в складному просторі роману - це шлях ходіння по борошнах з відкритим всьому, «розворушеним» серцем. Мир дробиться, а він шукає цілісності, істин, що не придушують цілі групи людей

Він помічає те, до чого інші байдужі. Григорій Мелехов аж до закінчення роману зберігає найвищий ступінь прозріння, інтуїтивного розходження добра й зла. Він куди бо-леї послідовний гуманіст, ніж застиглі у своїй «ясності» представи-тели обох ворогуючих таборів