І. Котляревський дуже багато робив для становлення українського театру, був директором професійного театру в Полтаві. Його п’єса «Наталка Полтавца» - перший драматичний твір нової української літератури, у якому реалістично змальовано життя народу, його побут, мрії і прагнення. «Наталка Полтавка» — це драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Серед позитивних персонажів п’єси — образи Петра й Миколи. Петро — коханий Наталки, сирота без роду, покохав Наталку й пішов у заробітчани, щоб заробити грошей і посвататися до Наталки як рівний з нею. Один з чотирьох роки заробітчанства змінили життя і Миколи, і Наталки.

І. Котляревський наділив Петра своєрідним характером. Петро — чуйний, вразливий, але не спроможний боротися за своє щастя тому, що боїться завдати коханій людині ще більших неприємностей. Петро — релігійна людина, і це також накладає відбиток на його характер і поведінку. Вихований на кращих традиціях патріархальної сім’ї, він не хоче, щоб дівчина йшла за нього проти волі матері. Це образ людини покірної долі. Петро — це образ, що оповитий мінорною гамою почуття кохання у різноманітних його виявах — вірності, стражданні та самопожертві. В його характері домінують доброта, християнське змирення та всепрощення.

Неординарним персонажем є і Микола. Він, як Петро, «сирота — без ролу, без племені, без талану і без приюту». Має незалежний, безкорисливий хариктер. Він добре розуміється на людях, розсудливий, розумний, дотепний, веселий, здатний і на гостре слово, і на жарт. Познайомившись із Петром, дізнавшись про його кохання до Наталки, Микола відразу береться допомогти Петрові. Микола — активний герой, він заохочує закоханих боротися за своє щастя, і коли Наталка виявляє рішучість у цій боротьбі, він щиро радіє за них. Микола подобається мені й тим, що він сповнений національної гордості за славних предків-козаків, які охороняли рідну землю від ворогів, тим, що він вірний товариш.

І хоч в образах Петра й Миколи є певні відмінності (Микола — активніший, він більш веселий і дотепний, менш релігійний, ніж Петро), обидва персонажі вносять у п’єсу свіжий струмінь.