СПР називаються такі речення, пред. частини якого пов’язані підрядним зв’язком за доп. підр. сполучників і сполучн. слів. Частини СПР хар-зуються синт. нерівноправністю (одна підпорядк. іншій) = підрядна/головна. Основні засоби зв’язку в СПР: 1. інтонація 2. сполучники підрядності (належать підр. частині), є спів виразниками різноманітн. відношень між частинами: з’ясувальних, умовних, допустових, причиново-наслідкових 3. сполучні слова (належать підр. частині + є в ній певними членами речення), виражені відн. займенниками (хто, що, який, чий, котрий), прислівниками (де, куди, звідки, як, чому). 4. співвідносні вказівні слова, які містяться в головній частині і розкриваються підрядною, виражаються вказ. займ. той, такий, означальн. весь, кожний, прислівниками займ. походження там, туди, тоді, так 5. порядок розміщення пред. частин: причинові і означальні в постпозиції до головного, інші – будь-як. 6. співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків головної і підр. частини.

Сполучники: 1. семантичні - більш-менш точно вказують на відношення: причинові (бо, тому що, через те що), допустові (оскільки, хоч, хоча, незважаючи на, дарма що), наслідкові (так що), умовні (якщо), здебільшого функц. у підр. реч. розчленованого типу. 2. асемантичні – вказують на різні відношення між частинами, ф-нують у різних СПР: що, як (з’яс., порівн.), щоб (з’яс., мети), коли (з’яс, час, умова). Сполучні слова, які ніколи не бувають сполучниками: займ. хто, який, чий, котрий, присл. де, куди, звідки, числ. скільки. Сполучник він не відповідає на питання і не є членом речення.

80. Структурно-семантична класифікація СПР.

Три принципи класиф. СПР: логіко-граматичний, формально-граматичний, структурно-семантичний (Богородицький у 1935 висуває такі критерії: зв’язок з гол. частиною, засоби зв’язку, смислові відтінки підр. частин). Комплексний принцип. Шахматов, Поспєлов – речення може стосуватися одного слова чи всієї головної частини (одночлени, двочлени). Білошапкова запропон. терміни розчленованої та нерозчленованої стр-ри та розвивала далі цю клас.

Далі за таблицею.

Підр. з’ясувальні – такі синт. констр. (СПР нерозчл. стр-ри), в яких гол. частина відзн. стр. та сем. неповнотою, а підр. розкриває певне слово гол. частини. /Я вірю, що отримаю гарну оцінку/. Залежать найчастіше від дієсл. з такою семантикою 1. зі значенням мовлення (говорити, повідомляти, зауважувати, питати і т. п.) 2. зі значенням мислення (думати, гадати, припускати, пам’ятати та ін.) 3. сприймання, відчуття (бачати, чути, спостерігати ті ін.) 4. волевиявлення, спонукання (хотіти, дозволяти, наполягати, радити та ін.) 5. психічні процеси, почуття (радіти, жалкувати, боятися, соромитися тощо) 6. сподівання, віри (сподіватися, вірити, чекати) 7. позначають висновок (визначати, стверджувати, підкреслювати) 8. зі значенням буття, виявлення (статися, траплятися, виявлятися) 9. турботи, пошани (дбати, піклуватися, шанувати, турбуватися) 10. різної дії (роздобути, знайти, дописати та ін.). Зрідка підр. з’яс. відносяться до сталих сполук з семантикою дієслів вище: дати знати, спасти на думку, звернути увагу. Семантика слів категорії стану, які потребують підр. з’яс: 1. мислення (відомо, зрозуміло) 2. хар-ка чи оцінка явища (правильно, добре, важливо, дарма, однаково) 3.сприйняття, відчуття (чутно, видно, приємно, помітно) 4. психічного стану чи почуття (радісно, сумно, дивно, цікаво, прикро). Також можуть відноситися до деяких прикм. та дієприкм. (радий, щасливий, переконаний, впевнений тощо) та ім. (думка, гадка, сумнів, радість, біда, сподівання і т. п.) NB! Але якщо при цих опорних частинах маємо не сполучник, а сполучне слово, то це присубст.-озн. підр. /Була надія, що віддячусь потім/ - з’яс; /Є в світі надія, що всіх огріва/ - присубст.-озн.

Підр. з’яс. приєднуються такими сполучниками: що, чи, щоб, якщо, коли, як, мов, ніби, наче; та сполучними словами: хто, що, де, куди, звідки, який, чий, котрий, чому, як.

83. Типи обставин. та способи їх вираження.

Обставина − другорядний член реч-ня групи присуд., що виражає х-ку дії, стану, ознаки з т. з. їх якості, кількості, інтенсивності, місця, часу, мети, причини, умови. За знач. є 8 груп О.

1.О. спос. дії. Виражається: якісними прикм.(ласкаво, ніжно, люто, голосно), прислівн. спос. дії (поодинці, разом, вкупі, оптом, по-нашому, вдвох), прислівн. спос. дії «так», «як»;Ім. з прийм: а)Р. в. + без;б)З. в. + у/в, на, крізь;в)О. в. + з/із;в)М. в. + на, у/в.; О. в. без прийм.;Порівняльн. звор. зі словами як, наче, ніби, мов.; Фраз. зворотами (одна одну, нога за ногою тощо.)/Одне одному світ, як зав’язали./; Будь-яким ін. слсп.

2.О. причини. Виражаються: прислів. причини (згарячу, здуру, знехотя, знічев’я, зопалу, зосліпу, зозла, спересердя, сп’яну, спросоння);ім. у Р. в.+ прийм. від, з.; ім. у З. в. + прийм. через; О. в.+ за./ за роботою ніколи…/;дієприсл., дієприсл. звор.

3.О. міри і ступеня. Вираж.: означ.-кільк. прислів. зі знач. межі дії (впень, вщерть, вщент, вкрай, вволю, доволі, дотла, догола); прислів. зі знач. послаблення чи посилення дії, ознаки (дуже, надто, надзвичайно, винятково, трохи, ледве); ім. у Р. в. + прийм. до; З. в. + по, на; прислів. міри і ступ. як, так.

4.О. мети. Вираж.: прислів. мети (нащо, навіщо, зумисне, навмисно), інф. при дієсл. руху, ім. у непрям. відм. з прийм., ім. у Р. в. + для, якщо ім. має абстракт. знач./Одежу бережи для холоду./, З. в. + на./ Рушник на щастя дала./, З. в. + по, якщо ім. назва істоти, то це дод., ім. з прийм. заради, з метою, в інтересах, на честь, на предмет., дієприс. та дієприсл. зворотами.

5.О. умови. Вираж.: Р. в. + без./Без лічби грошей не видно./, М. в. + при (при лихій нагоді, при добрій годині), М. в. +у/в, ім. з прийм. уразі (чого), на випадок (чого), дієприсл. або дієприсл. зворотами.

6.О. допустовості. Вираж.: дієприсл. чи дієприсл. звор. /І одстраждавши, знов, мабуть, страждав./, ім. з прийм. усупереч, наперекір, незважаючи на.

86. Перекази і твори в системі письмових робіт з української мови, методика їх проведення.

Мета переказу – перевірити орфогрефічні, пунктуаційні, мовленнєві навички. Уміння учнів при переказі:

- слухати і розуміти текст, усвідомлювати тему, основну думку, тип і стиль мовлення

- запамятовувати конкретні факти, послідовність викладу

- усвідомлювати взаємозумовленість мікротем, індивідуальний стиль автора

- відтворювати почуте

- оформлювати текст у вигляді автономного висловлювання

- удосконалювати переказ відповідно до завдання первинного тексту (докладні і стислі)

Методика проведення переказів:

1) вступна бесіда, мета якої – підготовка учнів до сприйняття тексту

2) прийоми: читання тексту вчителем, читання тексту учнями мовчки, паралельний (прослуховування і читання тексту). Аудіювання передбачає 3 види сприймання тексту:

А) глобальне – основна думка, що головне в тексті

Б) докладне – усвідомлення основних смислових блоків в тексті

В) критичне – відпрацювання свого погляду на те, про що йдеться

3) бесіда за смислом, що готує до сприймання змісту, розвиває їх мислительні здібності; 4) аналіз структури тексту; 5) складання плану; 6) складання робочого матеріалу (виписують слова); 7) мовний і стилістичний розбори тексту; усний переказ; 9) редагування.

Творчі завдання можуть бути: поширення авторського тексту( введення опису, роздуму), зміна особи оповідача, перестановка частин тексту для більшої логічності і компактності, надання оцінки подіям, висловлювання свого ставлення до подій і явищ. Ці завдання поступово ускладнюються.

Сприймання тексту починається з першого слухання тексту. Повторне слухання (створюються нотатки, повідомлюється завдання первинного тексту і творчого продовження). Необхідність у третьому прочитанні залежить від складності тексту, але на екзамені цього робити не можна. Обсяг переказу 1-1,5 стор. Важливий компонент – робота з чернеткою. Так як це комплексна робота, то ставиться 1 оцінка.

Твори – це вид тренувальних вправ, що передбачає самостійний виклад учнями їх думок і суджень. Робота над творами передбачає:

- вироблення умінь послідовно викладати думки на певну тему, розкривати тему і основну думку;

- збирати і систематизувати матеріал, що забезпечує оптимальну якість твору за змістом і формою;

- будувати твори у певному композиційній формі

- правильно, якісно, виразно висловлювати свої думки;

- удосконалювати написане.

За змістом твори поділяються на 2 типи: на літературну тему і на вільні теми. За метою проведення: навчальні, контрольні. За формою передачі матеріалу: усні, письмові. За способом викладу думок:

- твір-розповідь – учнівський твір, в якому з настановою на образність розповідається про подію, що розгортається у часі;

Pages: 1 2

Збережи - » Поняття про СПР. Засоби зв’язку між його предикативними частинами . З'явився готовий твір.