Найбільше труднощів у Куліша викликали місця в поемі, де Байрон удавався до лаконічних афоризмів та сатиричних антитез. Це, зокрема, заключні рядки, в які Байрон укладав основний задум поеми: ті висновки, до яких приходив під час свого подорожування [3, 123]. Обуренням сповнені його слова щодо ганебної угоди в Сінтрі, де англійці зрадили своїх спільників-іспанців:

Woe to the conquering, not the conquered host,

Since baffled Triumph droops on Lisutania’s coasts [2, 58].

Куліш перекладає:

У нас біда тому, хто побіждає,

А не тому, хто впав побитий в прах, на полі: Бо нас осміяно у нашому тріумфу [1, 11].

Через втрати на ритміко-інтонаційному рівні, відсутність рими думка передана не зовсім виразно, переклад позбавлений лапі-дарності, стрімкості, а в результаті – й епіграмної загостреності.

Безумовно, що Куліш добре розумів функціональну значимість останніх рядків строф і прагнув до адекватного їх відтворення. Так, гнівне звернення Байрона до монархів, через амбітні прагнення яких народ утратив мир і щастя, перекладач відтворює ближче до оригіналу:

Ah, Monarchs! could you taste the mirth ye mar,

Not in the toils of Glory would ye fret;

The hoarse dull drum would sleep, and Man be happy yet! [2, 65].

Переклад Куліша:

Ах, монархи! Коли-б ви вміли смакувати

В тому, що псуєте, ви певно б занедбали

Війну з її трудом, поснули б тулумбаси

З їх торохтом різким – і знали б люди щастя! [1, 18].

Як уже відзначалось, І. Франко, котрий був першим рецензентом поеми, у передмові до видання 1905 р. критично підійшов до роботи Куліша, особливо негативно відгукуючись щодо ідеї «староукраїнської мови». Він зауважував, зокрема: «Гнучка і багата Кулішева мова не лише не вистарчила на те, щоб передати Байронову поему римованими строфами, і відкидаючи рим, позбавила Байронів текст половини його краси; їй занадто тісно було і в байроновім розмірі…» [1, VI]. Проте не всі тоді погоджувалися з думкою відомого письменника і літературознавця.

Так, у рецензії на переклад «Мандрівки», що вийшла 1906 р. в газеті «Світ», її автор В. Щурат (псевдонім І. Хмарин) загалом дав позитивну оцінку інтерпретації [7]. Він торкнувся не лише діяльності Куліша за останні роки, що викликала в сучасників негативну реакцію, а й праці всього життя. Високо ставлячи заслуги Куліша як повістяра, поета, новеліста, етнографа, критика, перекладача, автор підкреслював: «Куліш – аристократ духа, хотів народ і життє народне, його ідеї і стремління піднести до висоти аристократизму духа, а не хотів гнути своєї гордої голови вниз, до поглядів загалу…». Він не погоджувався із критичними зауваженнями І. Франка, вважав їх несправедливими й упередженими. Що ж до художніх особливостей перекладу, зокрема наявності в ньому чужомовних і незвичних слів, то, на думку рецензента, «їх не так надто багато і сю аномалію стрічаємо у інших авторів». При цьому І. Хмарин зауважив, що прочитав поему в перекладі Куліша з великим задоволенням. Наприкінці відзначив, що писав рецензію «не на те, щоб суворо позирнути на шановного д. Франка, ані на те, щоб боронити пошани належної Кулішеви», а лише прагнув довести необхідність зваженого

Та об’єктивного підходу до діяльності перекладача, зі «спокійною справедливістю» [7, 110-111].

Думаємо, що лише зважений підхід сучасних літературознавців до спадщини Куліша визначить його місце в історії розвитку української літератури загалом і вітчизняного перекладознавства зокрема.

Таким чином, незважаючи на низку недоліків, які трапляються і в сучасних перекладачів, Кулішева версія «Паломництва Чайльд Гарольда» не позбавлена оригінальності та художньої цінності, особливо це стосується мовного аспекту перекладу. Велика кількість архаїзмів, фольклоризмів, незвичних слів продиктована бажанням Куліша ввести їх у вжиток, збагатити рідну мову не лише новими, а й забутими формами. Переклад Куліша, у якому поєднано лексику різних пластів, з одного боку, відображає тогочасний стан української літературної мови, з іншого - є джерелом її збагачення на сучасному етапі. Тому до нього не лише можна, а й необхідно звертатись як літераторам, так і пересічним читачам, яким не байдужа українська мова, її майбутнє.

Іванна Девдюк, Галина Проців

Література

1. Байрон Дж. Чайльд Гарольдова мандрівка / Пер. з англ. П. Куліша; Видано з передм. і поясненням І. Франка.- Л., 1905.- 178 с.

2. Byron G. G. Childe Harold’s Pilgrimage.- Moscow, 1956.- 329 p.

3. Клименко Е. И. Стиль ранних произведений Байрона // Ученые зап. ЛГУ. Сер.: Филол. науки.- Вып. 22: Зарубеж. лит.- Л., 1955.- С. 113-148.

4. Куліш П. Чайльд Гарольдова мандрівка. Переспів з поеми Байрона. Автограф // Нац. б-ка України, ф. 1, № 28315, арк. 1-127.

5. Куліш П. Чайльд Гарольдова мандрівка. Переспів з поеми Байрона. Переспів українсько-руський Куліша. Автограф // Нац. б-ка України, ф. 1, № 28314, арк. 1-131.

6. Сочинения и письма П. А. Кулиша: В 5 т. Т. 3 / Изд. А. М. Кулиш; Под ред. И. Каманина.– К., 1908-1910.

7. Щурат В. (псевдонім І. Хмарин). Рецензія на переклад поеми Дж. Байрона «Чайльд-Гарольдова мандрівка» у виконанні П. Куліша // Світ.– 1906.– Ч. 7.– С. 110-111.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Поема «паломництво Чайльд Гарольда» у перекладі Пантелеймона Куліша . З'явився готовий твір.