Нарешті Наполеон залишає Моськву 7-го жовтня (ст. ст.), як місто, де йому не можна вже було залишатися, хоча вихід звідти, як він передбачав, був сполучений зі значними утрудненнями. Тоді перебувало під його начальством біля ста двадцяти тисяч чоловік. Армія його помножена була до цього числа приєднанням до неї видужалих бурлак і команд, що прибули з резервів. Він дав бій марне, хоча й із честю витримане, при Малоярославце; не встиг пробити собі дороги до Калуги й Тули й примушений був бігти чрез Бородіно по розграбованій і спустошеній Смоленській дорозі. На цьому шляху він дав бій під Вязьмою, у якому втрата французів була досить значна; його колони були безупинно тревожими козаками, і він втратився багатьох тисяч полоненими. Два бої, настільки кровопролитні, не вважаючи притім розбиття Мюрата й безупинно поновлюваних сутичок, коштували французам убитими й пораненими - тому що кожний поранений був уже загиблим для Наполеона, - принаймні двадцяти п’яти тисяч чоловік. Нарешті наступило 25-е жовтня. До того дня ще не видали жмута снігу, що справді пішов тоді вже, коли Наполеон випробував більшу частину нещасть, тому що в той час фланги його й резерв уже витримували жорстокі бої й понесли більші урони, не одержавши ніякої істотної вигоди. Таким чином, майже три чверті армії, що він привів у Росію, були зруйновані, а інша четверта частина наведена була в жалюгідне безладдя ще до випадання снігу, якому він потім за благо розсудив приписати невдачу свою.
Звичайно, коли наступила надмірна холоднеча, тоді потреби й втрати французької армії ще помножилися; але зима була тільки союзницею росіян, а не як тоді думали, единственною їх защитницею: відступ Наполеоновой армії відбулося під вістрями козачих пік колись, ніж морози Півночі спонукали неї до відступу".
Із всіх цих виписок можна укласти наступне: Ворожа армія, виступивши з Моськви 7-го жовтня ст. ст., ішла гарнішаю погодою, за словами м. Шамбре й м. Жомини, до 28-го жовтня, тобто двадцять одні доба, а за словами Гурго - до 25-го жовтня, тобто 60-сімнадцять доби. Але від цього числа армія протягом трьох доби, за словами Шамбре, Жомини й самого Наполеона, або протягом п’яти доби, за словами Гурго, перетерпіла холоднечу, що, за термометричним спостереженням Шамбре, простиралася від дванадцяти до сімнадцяти градусів, а за словами Жомини, від трьох до восьми градусів. Далі всі письменники погоджуються вже в тім, що під час переходів французької армії від Смоленська до Орши холоднеча досить зменшилася, і якщо дозволено мені вдатися до моєї власної пам’яті, те сміло можу запевнити, що тоді морози простиралися від двох до чотирьох градусів. Нарешті, Шамбре, Гурго й Жомини погоджуються в тім, що від Орши до Березини тривала відлига. Останній згадує навіть про небезпеку, що представлялася при переправі через Дніпро під Оршею 8-го [листопада]; а ми пам’ятаємо, що, при переході чрез цю ріку корпуса Нея, при Гусинове, більша частина його ваг і деяка частина війська цього загону обрушилася під лід і загинула.
Отже, в усі час ходу французької армії від Моськви до Березини, тобто протягом двадцяти шести днів, холоднеча, хоча й не надзвичайна (від дванадцяти до сімнадцяти градусів), тривала не більше трьох доби, за словами Шамбре, Жомини й Наполеона, або п’яти доби, за словами Гурго.
Тим часом французька армія при виступі своєму з Моськви ськладалася, за списьком французького головного штабу, відбитому нами під час переслідування, зі ста десяти тисяч чоловік свіжого війська, а за словами всіх істориків кампанії, представляла тільки сорок п’ять тисяч після прибуття своєму до берегів Березини. Як же подумати, щоб стодесятитисячная армія могла втратитися шістдесятьох п’яти тисяч чоловік єдино від трьох - або пятисуточних морозів, тоді як набагато найсильніші морози в 1795 році в Голландії, в 1807 році під час Ейлавськой кампанії, що тривали біля двох місяців сряду, і в 1808 році в Іспанії серед Кастильських гір, протягом всієї зимової кампанії, ськовзали, так ськазати, по поверхні французької армії, не проникаючи в середину її, і відстали від їй, не зруйнувавши ні її єдності, ні пристрою?
Все це приводить нас до того запевнення, що не холоднеча, а інша обставина - причиною руйнування гігантського ополчення.
Читаючи представлені мною виписьки, можна ясно бачити згода всіх істориків кампанії щодо причин події. Вони думають, що ці причини ськладаються: по-перше, у голоді, претерпенном французької армиею; по-друге, у безперервних посилених переходах і, по-третє, у кочовище під відкритим небом.
Погоджуючись почасти з ними, я пропоную питання: що звичайно робить голод в арміях? Действование або хід армії по безлюдному або спустошеному краї без обозів, наповнених їстівними припасами, або, як технічно їх називають, без рухливих магазинів?
Здавалося, що це подвійне нещастя не повинне було загрожувати французької армії, тому що, при виступі її з Моськви, вона, за словами самого Наполеона, несла на собі й везла із собою на двадцять днів провіанту[70]. Поверх того, як всім відомо, вона мала намір і напружувала всі зусилля, щоб, прибувши раніше нас через Малоярославец у Калугу, іти звідти на Юхнов і Рославль до Дніпра, по краї непошкодженим і багатим їстівним припасами, і бути переслідуваної нашої армиею з тилу, а не збоку, як це трапилося.
Таким чином, французька армія ніколи б не мала недоліку в їжі; переходи її могли б бути вироблені без поспішності, тому що ніхто не загрожував би припиненням шляху її відступу, і вироблені під прикриттям сильного ар’єргарду, якого війська перемінялися б чрез кожні кілька днів свіжими військами; вона була б у можливості безперешкодно розташовувати на квартири якщо не всі свої корпуси, то принаймні більшу частину їх, що доставило б спокій її військам на нічлігах і вкрило б їх від холоднечі. Малого бракувало, щоб не вдалося це підприємство. Уже постачена, як я вище ськазав, на двадцять днів провіантом, обігнувши потаенно край лівого флангу нашої армії, що займала тарутинськую позицію, французька армія майже стосувалася до тої крапки, від якої можна було їй відступати в постачанні всього й ніким не тревожимой. Раптом партизан Сеславин вихоплює солдата з колон головної французької армії, дає про тім знати Ермолову, що находились із корпусом Дохтурова в Аристове; той негайно сповіщає Кутузова й сам поспішає зайняти Малоярославец до його прибуття; Кутузов зі своєї армиею летить від Тарутиного туди ж і заслоняє Наполеонові Калузький шлях, відбиває його від рясного краю, по якому він мав намір випливати, і примушує його почати відступ по шляху спустошеному. Ще при французькій армії перебувало на двадцять днів їжі, але й цей допоміжний засіб незабаром зникає. Кутузов кидає слідом за нею всі свої легкі кінноти, і в троє діб не залишається у ворога жодної підводи із провіантом. Нарешті представляється останній спосіб до прогодування цієї армії: у деякій відстані від спустошеного шляху, по якому пройшла вона влітку, перебували ще села, не зовсім пограбовані; вони могли б постачити її хоч малою кількістю їжі. Але й на фуражування в цих селах не можна було їй зважитися з тих пор, як численні легкі кінноти наша оточила її своїми юрбами, винищуючи все, що насмілювалося відділятися на один крок від великої дороги. І от французька армія йде по спустошеному шляху, без обозів, наповнених пищею, і не сміє посилати фуражирів у пришляхові села. Що ж цьому причиною? Крапка, вибрана для табору при Тарутиному, заслонение Калузької дороги при Малоярославце, відсторонення ворожої армії від краю, що буяє їстівними припасами, примус його йти по Смоленському розореному шляху, узяття нашої легкою конницею ворожих обозів з пищею, оточення нею французьких колон від Малоярославца до Німану, що не дозволило жодному солдатові відлучатися від великої дороги для відшукання собі їжі й притулку.
Pages: 1 2
Збережи - » ЧИ МОРОЗ ВИНИЩИВ ФРАНЦУЗЬКУ АРМІЮ В 1812 РОЦІ? I . З'явився готовий твір.