Більш точний Куліш у відтворенні мовно-стильових особливостей оригіналу. Якщо у перекладі із Шекспіра він удавався до частих скорочень чи розширень тексту, нерідко доповнював його сентенціями, що були відсутні в оригіналі, іноді вилучав деякі фрази, а подекуди й цілі рядки, тобто поводився з ним дуже вільно, то в роботі над «Мандрівкою» прагне від нього не відступати. Навпаки, в цьому випадку властива схильність до більшої лексичної відповідності. Куліш не відходить від словесної фактури оригіналу і відтворює навіть «зайві» з функціонального погляду української мови елементи першотвору. Врахувавши, мабуть, недоліки своїх інтерпретацій із Шекспіра, митець зробив спробу адекватно передати мову і стиль поеми. Проте йому не вдалося уникнути буквалізму. Позначився також досвід Куліша як перекладача Біблії. Оскільки з часу адаптації Святого Письма в Україні склалася традиція дослівного відтворення біблійного тексту, то такий підхід П. Куліш застосував і в перекладі з Байрона.

Відтворити адекватно все лексичне розмаїття поеми було надзвичайно складним завданням для Куліша. Вбираючи все краще від знатних попередників – Шекспіра, Спенсера, Попа та інших, -

Англійський поет використовував нові слова, вирази, мовні засоби, які черпав із повсякденних розмов, газетних і журнальних статей, наукових публікацій. Кулішеві важко було справитися з такою кількістю неологізмів та термінологічних виразів, які в українській мові на той час залишалися слабовиробленими. А вдаючись до церковнослов’янізмів, архаїзмів (Руїники, потужники, бдіє), русизмів (Пищу, жизні, Чувство), віянь народнопоетичного стилю (Тоне-сідає, сокіл-орел, ясен-крилатий), він ще більше віддаляв переклад від оригіналу.

Слід зауважити, що поема Байрона також містить значну кількість архаїзмів та слів, узятих із живого народного мовлення, проте вжиті вони дуже обережно й тактовно. Поет не захаращує ними твір, а майстерно поєднує із сучасною мовою, тому стиль загалом легкий і невимушений. Прагнучи до виразності та логічності викладу, він уникав рідкісних форм; його архаїзми й неологізми не вражали незвичністю чи незрозумілістю. Крім того, застарілі слова у творі несли певне ідейно-художнє навантаження. Як зауважує К. Клименко, автор таким чином підкреслював різкий контраст між головним героєм і навколишньою дійсністю, з іншого боку - виражав іронічне ставлення до Чайльда Гарольда, що сам став «анахронізмом», оскільки не зміг знайти застосування своїм можливостям [3, 133].

У Куліша наявність архаїзмів поруч із неологізмами та народнорозмовними елементами викликане не так стильовими особливостями першотвору, як переконаннями митця щодо шляхів подальшого розвитку вітчизняного письменства, суть якого полягала у синтезованому підході до вироблення основ української літературної мови. Таким лексичним добором перекладач прагнув довести гнучкість староукраїнської мови та її здатність до віршування, на що звертав увагу в передмові. Проте йому часто не вдавалося витримати властиву Байрону гармонію, з якою останній здійснював поєднання слів різних стилістичних пластів. Так, у пісні третій (стр. ХХХVI) про Наполеона як людину крайностей Байрон говорить: «Whose Spirit, Antithetically Mixed». У Куліша: «О, духу, Созданий Антітезичним Робом!».

Таке «змішування» подекуди затруднювало й обтяжувало читання. Проте неодноразові виправлення в автографах засвідчують[4], що Куліш наполегливо працював у цьому напрямі. У переважній більшості

Його корекції були виправданими. Наведемо найбільш характерні з них (зліва – стара версія, справа – поліпшена):

Із темних думовин – із темного кутка [4, арк. 1];

Филястою тропою – по звивистої стежці [4, арк. 7];

У шутовській короні – в короні блазня-дурня [4, арк. 8];

Пастух – вівчар [4, арк. 10];

Пустковинні – запустілі [4, арк. 26];

Сутемну – влюблену [4, арк. 45];

Підбився молодик – ось місяць угорі [4, арк. 48];

В забвенні – в забутності [4, арк. 58];

Жорстоких харцизяк – безощадних убійць [4, арк. 96] та ін.

Бачимо намагання перекладача уникати надмірної «націоналізації» тексту і використовувати нейтральні форми. Хоча слів незвичайних та застарілих у поемі чимало, усе ж їх менше, ніж у шекспірівських інтерпретаціях.

Засобами української мови досить управно відтворює складні й виразні алітерації, якими буквально насичена поема Байрона. Вони надавали твору мелодійності та ритмічності, як це можна спостерігати на прикладах:

And The Bleak Battlements Shall Bear No Future Blow [2, 167]; На башти щилясті ніхто вже більш не вдарить [1, 91]; Midst A Contentious World, Striving Where None Are Strong [2, 175]; Серед людей сварливих, І там силкуємось, де всі кругом безсильні [1, 99]. Не обминає увагою перекладач такого частого прийому Байрона, як уживання одного й того ж слова в різних функціях або різних слів одного кореня, що підсилювало провідні ідеї поеми.

Зневагою сповнені слова поета до людей, котрі прагнуть влади і слави [3, XLIII]:

This makes the madmen who have made men mad [2, 165].

Хоч і не з такою точністю, Куліш передає зміст сентенції:

Від нього постають ті божевільні люди,

Що божевільними на світі й інших роблять [1, 89].

У пісні другій (стр. XCIII) ідеться про Грецію, її славне героїчне минуле: …

- let no busy hand

Deface the scenes, already how defaced! Not for such purpose were these altars placed: Revere the remnants Nations once revered… [2, 120]. У Куліша читаємо: І більше не псують попсованих святилищ.

Храми сі не про те збудовано велишні. Шануй, що нації колись ушанували! [1, 70].

Як бачимо, Куліш знаходить лексичні відповідники в українській мові, хоча йому і не вдається передати стрімкий ритм оригіналу. Перекладач також опускає тут уособлення слова «Nations», що в Байрона вжито у значенні «Греції».

Слід зауважити, що запозичений у стародавніх англійських поетів стилістичний засіб персоніфікації явищ природи, суспільного життя, людських пристрастей був одним з улюблених у Байрона. Він надавав поемі емоційності, розширював її образну систему. Якщо в першій пісні у Куліша трапляються поодинокі приклади уособлень, то в подальших їх зовсім немає. Можливо, перекладач вважав, що в українській інтерпретації виділення окремих понять не зовсім доречне, оскільки в результаті перекладу ці слова дещо втрачають вкладені у них автором пафос та емоційність. Зате цей засіб використаний письменником у його власних творах, зокрема поемах останніх десятиліть. Так, у примітці до рукопису другої редакції поеми «Грицько Сковорода» автор, пояснюючи особливості правопису, зауважив, що слова, на яких «опинялась думка писацька, красуються прописними літерами». Тут-таки Куліш додає: «тай англічане (читай Байрона) любили це в письменстві своєму» [6, 153].

Отже, персоніфікація була йому добре відома, він розумів її ідейно-художнє призначення у творі. Не без впливу Байрона цей прийом увійшов у художньо-образну систему українського митця.

Прагнучи до адекватності у відтворенні оригіналу, Куліш широко вживає такі притаманні Байрону стилістичні засоби, як анафори, риторичні звертання, короткі синтаксичні конструкції, окличні речення, переноси, які ритмізують текст, увиразнюють ту чи іншу думку, як це можна спостерігати у відтворенні поетом ревіння водоспаду:

The roar of waters! – From the headlong height

Velino cleaves the wave-worn precipice. The fall of waters! rapid as the light The flАShing mass foams shaking the abyss; The Hell of Waters! where they howl and hiss, And boil in endless torture [2, 229].

За допомогою аналогічних стилістичних прийомів перекладачеві вдається відтворити виразну картину, близьку до тієї, яку зобразив Байрон; викликати в українського читача адекватні асоціації. Можна лишень подивуватися майстерності перекладача, його тонкому чуттю мови і стилю:

Аж ось реве вода! З крутої високости Велично падає сторч у свою безодню. І що за Водопад! Летить, шумує море; Безодня вся тремтить… Пекельно бурні води! І скиглення, і свист, і муки у тортурах, В кипінні без кінця! [1, 39].

Pages: 1 2 3

Збережи - » Поема «паломництво Чайльд Гарольда» у перекладі Пантелеймона Куліша . З'явився готовий твір.