У статті здійснено аналіз Кулішевого перекладу поеми Дж. Байрона «Чайльд Гарольдова мандрівка». Розглядаються чинники звернення П. Куліша до відтворення спадщини британського поета рідною мовою, історія створення та видання перекладy; на рівні форми і змісту досліджуються художні особливості першої україномовної версії поеми, визначається її місце та роль в історії розвитку вітчизняного письменства.

В історії української байроніани П. Кулішу належить одне із вагомих місць. Він переклав поему «Паломництво Чайльд Гарольда» під назвою «Чайльд Гарольдова мандрівка», роман у віршах «Дон Жуан» (декілька пісень), а також зробив переспів близько двадцяти ліричних творів, що увійшли до збірки «Позичена кобза» поруч із поезіями Й. Ґете, Г. Гейне, Ф. Шиллера. Переклади цих творів письменник здійснював у цьому порядку упродовж останнього десятиріччя свого життя, маючи на той час уже вагомий досвід як

Перекладач драм Шекспіра (13 п’єс). На жаль, указаній ділянці творчої діяльності Куліша на сьогодні не присвячено жодної спеціальної студії, за винятком окремих згадок та критичних зауважень, які стосувалися здебільшого переспівів лірики британського поета. Переклад поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» залишився поза увагою дослідників, хоча це була перша і понад сто років єдина повна україномовна версія відомого твору (2004 р. у видавництві «Дух і літера» вийшла друком збірка поетичних творів Дж. Байрона у перекладі Валерії Богуславської, серед них – поема «Паломництво Чайльд Гарольда»). Виникає потреба глибшого підходу до вивчення і переосмислення художньої своєрідності Кулішевої інтерпретації поеми Байрона, її актуальності та значення для становлення й розвитку української мови загалом і перекладознавства зокрема.

До відтворення спадщини Байрона рідною мовою Куліш узявся у другій половині 50-х років – у період наполегливої діяльності на ниві відродження національної культури, зокрема мови й літератури. Перекладам митець надає особливого значення, бачить у них найкращу пробу мови, можливість перед усім світом продемонструвати її багатство та гнучкість. Він активно читає твори британця в оригіналі, занотовує окремі цитати, робить спроби творчого втілення образів та мотивів Байрона у власній творчості. Знаходячи у поезії англійського барда почуття та емоції, співзвучні із власними, часто ототожнює себе з поетом чи його героями. У цей час він здійснює переклад першої пісні «Мандрівки», має намір узятися за «Гамлета» Шекспіра, «Вільгельма Телля» Шиллера. Проте ці плани Кулішу судилося здійснити значно пізніше. Знову за переклад «Чайльд Гарольда» митець узявся лише наприкінці 80-х років, проживаючи на своєму хуторі Мотронівка. Як засвідчують дати на титулі одного з повних автографів, робота над поемою тривала від 24 травня до 3 серпня 1888 р. [4]. Численні виправлення у ньому переконують, що Куліш і надалі працював над твором. Переклад був остаточно завершений лише 1 лютого 1894 р. [5].

За життя Кулішеві не вдалося видати поему. «Чайльд Гарольдова мандрівка» з передмовою І. Франка за останньою авторською редакцією була видрукувана у Львові 1905 р. Українсько-руською видавничою спілкою за рахунок Шекспірового фонду. Редактором та рецензентом «Мандрівки» був І. Франко. У книжці, крім передмови редактора,

Вміщені два прозові звернення Куліша: «До новомовньої нашої Руси» (російською мовою) та «А се до нашої старомовньої Руси» (українською). Під «новомовньою Руссю» письменник, очевидно, мав на увазі Росію, а також частину України, що їй належала, тобто Лівобережну. «Старомовня Русь», відповідно, – Галичина, де спілкування велося в основному українською мовою. Наявність двох передмов пов’язана, передусім, із проблемою щодо видання поеми. Незважаючи на існуючі в той час після Емського указу цензурні заборони, Куліш усе ж сподівався, що йому дозволять видрукувати твір у Росії і Східній Україні. Тому й склав перше звернення російською мовою, де виражав своє ставлення до Байрона, його творчості загалом і поеми зокрема. Окрім того, у досить лояльній формі, не принижуючи гідності російського слова, письменник доводив самобутність рідної мови, яка, завдяки своєму давньому походженню, мала більшу гнучкість і здатність до віршування. Саме тому, перекладаючи Шекспіра, а також «другого великого поета Англії, Лорда Байрона», Куліш для «можливо ближчого до першотвору віршованого перекладу» віддав перевагу українській мові перед великоруською [1, VІІІ-ІХ].

Такі думки митець висловлював у першій передмові. Коли ж зрозумів, що прийдеться друкувати поему в Західній Україні, написав невеличке звернення до галичан, у якому виражав надії, що силою всесвітнього прогресу в «політиці єстествознання» неможливість видати переклади рідним словом, «яко противна природі духа людського», у найближчому майбутньому зникне. Тому й залишив обидві передмови [1, VІІІ–ХІІ].

У російськомовному зверненні автор торкнувся деяких проблем перекладознавчого плану. Він, зокрема, писав, що ставився до поеми, «як і слід було, знакомлячи з таким впливовим письменником слов’янсько-руську аудиторію, яка не читала першотвору», тому дотримувався всіх релігійних, політичних і суспільних поглядів, які були властиві англійцям тієї епохи [1, ІХ]. Таким чином, свідомо відмовляючись від травестійних засад, Куліш говорив про свій намір іти за одним із важливих принципів адекватного перекладу, котрий полягав у передачі інтерпретатором національного колориту першотвору, побуту та звичаїв народу, котрому належить оригінал.

Видання 1905 р. містить також вірш-посвяту «До Михайленка Василя Білозірця, подаючи йому переспів Чайльда Гарольда і Дон Жуана» [1, ХІІ-ХІV]. Спочатку письменник мав намір присвятити переклад Надії Білозерській, проте пізніше змінив думку та присвятив його В. Білозерському, брату Ганни Барвінок. Йому й адресував вірш, у якому давав зрозуміти, що до перекладу творчого набутку Байрона його спонукала передусім бентежна й безкомпромісна постать англійського поета, а також його ніжне і «палюче» слово, через яке він передавав у спадок «самобутним умам» те, що збагнув своєю «глибокою природою». Очевидно, до «самобутних умів» Куліш відносив і себе. Адже поезія Байрона була близька і зрозуміла митцеві, у ній він знаходив думки, котрі його зворушували до глибини, надіявся за допомогою мудрого й віщого слова Байрона вплинути на свідомість своїх земляків (як це робив британський поет), навчити їх, як уберегтися від підступного духу, що «звик Наукою Лукавство прикривать» [1, ХIV].

Беручись за переклад «Чайльд Гарольдової мандрівки», Куліш ставив перед собою нелегке завдання, адже цей твір – один із кращих у творчому доробку Байрона. Він приніс письменникові славу не лише у себе на батьківщині, але й у всій Європі, став справжньою енциклопедією мовних засобів. Для цільної передачі всіх композиційних моментів Байроном вибрана особлива віршована форма – спенсерова строфа, яка, на думку поета, «admits of every variety» (допускає вираження найрізноманітніших почуттів і думок) [2, 42]. Вона відзначається гнучкістю, здатністю передавати найтонші інтонаційні відтінки. Куліш один із перших серед українських письменників користувався цією поетичною формою в оригінальній творчості (поема «Магомет і Хадиза»), проте у перекладі «Чайльд Гарольда» не зберіг її. Перекладач збільшив кожну строфу на один рядок, ужив замість 10-стопного ямба 13-стопний, також упустив рими (майже вся поема написана білим віршем), що розтягнуло твір, позбавило його властивої ритмомелодики. На ці недоліки як досить суттєві, зокрема, вказував І. Франко у передмові до перекладу. Проте тут слід врахувати, з одного боку, недостатню опрацьованість теорії перекладу на той час, а з іншого - лексичну особливість англійської мови, в якій значно більше односкладових слів, ніж в українській. Віддавши перевагу лексичній відповідності перед поетичною формою, Куліш

Утратив на ритміко-інтонаційному рівні, що негативно позначилося на ідейному наповненні твору. Проте бажання зберегти ритм першотвору в перекладах Куліша відчувається, особливо там, де він несе різко виражене смислове навантаження. Так, у першій пісні (стр. II) вірш плавний і традиційний:

Whilome in Albion’s isle there dwelt a youth; Who ne in VІRtue’s ways did take delight… [2, 47].

Подібний ритм, хоч і більш розтягнутий, у Куліша:

Колись на острові, на славнім Альбіоні,

Жив молодик, що був байдужен на все добре [1, 1].

У строфі 37 вірш звучить, як бойовий заклик:

Awake? ye Sons of Spain! awake! advance!

Lo! Chivalry, your ancient Goddess, cries [2, 62].

Цей ритм збережено і в українському перекладі:

Прокиньтеся, сини гішпанські, о, прокиньтесь! Ударте!.. Чуєте? вас рицарство скликає… [1, 15].

Pages: 1 2 3

Збережи - » Поема «паломництво Чайльд Гарольда» у перекладі Пантелеймона Куліша . З'явився готовий твір.