Руссо прославляв золоте століття людської історії. Його романтичний герой, ідучи від культурного життя, від "неоли задушливих міст", прагнув повернутися до природи, зблизитися з нею, тому що, на думку Руссо, людина міг знайти щастя й спокій тільки живучи вільної, простій, близької до природи життям. Такий сюжет був дуже популярний серед романтиків пушкінського часу й часто зустрічався в їхніх добутках. Також молоде покоління того часу всюди випробовувало "байронічне" розчарування. Романтичний герой Байрона втрачає інтерес до життя й відчуває самітність. Він відправляється в подорож, насолоджується красою далеких країв і радується власній самоті. І лише природа відроджує людину до життя. Він не може бути щасливий серед "веселии міських", тільки природа здатна дати йому щире щастя. Пушкіна ж у своїй поемі "Цыганы" спростовує теорію Руссо й романтичні ілюзії Байрона. Людина може знайти щастя не тільки зблизившись із природою, але й у тім середовищі, де він вихований, у місті, серед людей і їхніх забав, аби тільки тільки він мав особисту волю. Герой Пушкіна біжить від культурного суспільства, від суєтної городсткой життя. Він спрямовується до вільний, живучий простій, близької до природи життям, циганам. І там він, здається знаходить те, чого він так жагуче жадав і шукав абсолютну, нічим не обмежену волю. Але отут виявляється, що Алеко, що вимагає волі для себе, не визнає неї для інших. Він не допускає необмеженості волі для кого-небудь, якщо вона зачіпає його інтереси і якогось його права: "…я не сперечаючись від прав моїх не відмовлюся". Тугий Пушкін показує справжню сутність романтичного героя егоїст, тим самим викриваючи його идеализованный образ. В "Циганах" розвінчується також і романтичний ідеал необмеженої волі. Пушкіна показує, що повна свобода дій, відсутність зобов’язань у житті властива тільки людям’ провідний примітивний спосіб життя, вони ледачі й дозвільні, боязкі й добродушні: "…ми боязкі й добрі душою, ти зол і смів залиш же Пушкіна підкреслює, що повна воля у вчинках зовсім не дає "вільним" циганам щастя. Старий циган так само нещасливий, як і Алеко, але тільки він упокорюється перед своїм нещастям, говорячи, що "чередою всім дається радість, що було, то не буде Новина". Далі сам Пушкін затверджує: Але щастя немає й між вами, Природи бідні сини!… Розвінчуючи ідеал волі у своїй поемі, Пушкін сам уже давно розчарувався в ньому. Уже не визнаючи романтичних ілюзій Байрона й Руссо, заперечуючи образ романтичного героя й ідеал волі поет ще як би не знає, чим їх можна замінити. Напевно, тому Пушкін так трагічно й безнадійно закінчує свою поему: И всюди страсті фатальні, И від доль захисту немає.