Не менш тверда держава в Південній Кореї контролює іноземний капітал. Важливо відзначити, що прямі іноземні капіталовкладення з 1967-1986гг. становлять менш 2% від сукупних валових інвестицій. Південна Корея прагне залучити не всякі іноземні інвестиції, а тільки ті, які вписуються в загальну стратегію її розвитку. Тому не менш 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування й електроніка

У такий спосіб ми маємо “тристоронній альянс”: держава місцевий капітал - іноземний капітал. Але при безсумнівному дотриманні інтересів всіх трьох сторін, держава є єдиним повністю самостійним учасником, рішення якого обов’язкові для всіх інших

Також заслугою держави є централізоване планування з використанням середньо-і-довгострокових планів і цільових програм, із установленням часом конкретних виробничих завдань і строків їхнього виконання, зі строгою системою контролю господарської діяльності й безжалісним економічним знищенням невдах. У сутності економіка Південної Кореї представляє найбільш гармонічне сполучення планового й ринкового способів ведення господарств

Якщо дуже коротко говорити, то саме формування й уміле використання такого механізму й дозволило Південній Кореї у відносно стислий термін перебороти бар’єр слаборазвитости й зайняти гідне місце у світовій цивілізації

Імпорт технологій

Поряд із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років економічна політика Південної Кореї була спрямована на залучення з-за кордону сучасних технологій. хоча в силу різних причин обсяги запозичень в області технологій були не настільки значними, як у сферах позикових засобів і прямих капіталовкладень, її роль у перекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки й у прилученні країни до досягнень НТР була проте досить висока

Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів необхідно було й здобувати відповідну техніку

Серед закуповуваної техніки, безпосередньо не пов’язаної з виробничими процесами, що переважає місце займали транспортне встаткування й рухомий склад, електроприлади й апаратура. За умовами контрактів подібного роду, що містяться, поставки фінансувалися кредитами з розрахунку 3% річних з погашенням заборгованості в трирічний строк

Крім зазначеного Південна Корея була змушена здобувати й машинне встаткування, безпосередньо використовуване у виробничих процесах. Як правило, закупівлі верстатів і агрегатів супроводжувалися придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба в них збільшувалася з кожним роком. Відповідно росли й відрахування на оплату як самої техніки, так і технології “know how”. Усього за 1962-1982гг. між Південною Кореєю й розвиненими капіталістичними країнами була зафіксована 2281 угода на придбання технічних “know how” на загальну суму 681 млн. $, що склало 47,7% суми прямих інвестицій за той же період

Левова частина угод, пов’язаних із придбанням виробничого встаткування й пов’язаних з ним “know how”, полягало з японськими бізнесменами (56,4%), хоча до співробітництва з південнокорейськими фірмами на цьому поприщі вони приступилися на 4 роки пізніше чим американські та інші ділові кола

Домінуючої була й питома вага Японії в сумах південнокорейських відрахувань за використовувану техніку й технології. Усього за 10 років ( 1967-1977) японські підприємці одержали 52 млн. $ (59%), тоді як за 15-літній строк ( 1962-1977) Америці й Західній Німеччині дісталося відповідно 24.3 млн. $(27.7%) і 4.4 млн. $(5%).

В 1975р. 64.1% всіх відрахувань за використання іноземної техніки й технологій падало на частку США і Японії 4796 і 7074 млн. $. Відзначаючи винятково високий ступінь залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976р. виступила із закликом негайно диверсифицировать джерела, з яких запозичаться й впроваджуються техніка й технології. Однак спонукальним мотивом цього заклику служили не тільки кількісні розрахунки

По оцінках Національного Інституту Науки й техніки виходило, що тільки 30% “know how”(запозичених і США й країн Західної Європи) можна було віднести до передових технологічних процесів, а що залишилися 70%( щовпроваджувалися за посередництвом Японії) оцінювалися як відсталі й застарілі

Після проведеного дослідження в Південній Кореї був створений Консультаційний Центр по залученню технології, що давав (при консультації іноземних фахівців) випереди тельние оцінки ” know-how”, намічених до впровадження, з метою усунення негативних факторів

У світлі викладених даних хотілося б відзначити й те, що бували випадки (причому, далеко не одиничні), коли японські фірми продавали яке-небудь устаткування за спекулятивними цінами при тім, що продукція, що випускається на цьому встаткуванні, не відповідала прийнятим стандартам

Про подібний рід казусах південнокорейська преса повідомляла неодноразово, і, видимо, аж ніяк не випадково в середині 70-х років Сеульские влади прийняли ряд мір, спрямованих на диверсифікованість джерел не тільки позик, але й технічної допомоги

Однак на практиці відбулася диверсифікованість не джерел позик, а диверсифікованість технологічних процесів у сфері розподілі по окремих галузях південнокорейської промисловості

Розглянувши в цілому положення із запозиченням ззовні сучасної технології на тривалому відрізку часу, простежимо тепер динаміку цього процесу

Запозичення іноземної техніки й технології розпадається на три періоди. Протягом першого періоду ( 1962-1966) число угод і їхня вартість виражалася мінімальними величинами. Це пояснювалося з одного боку, обмеженістю завдань, а з іншого боку - нестабільністю політичної обстановки в Південній Кореї й почасти, що виникає звідси невір’ям, ділових кіл з розвинених капіталістичних країн, що їхнє встаткування й технології потраплять у надійні руки. Під час другого періоду Південна Корея по-справжньому приступилася до реалізації програми індустріалізації. Створення абсолютно нових для країни галузей виробництва обумовило різке зростання потреб у сучасній технології, що привело до рясного припливу закордонних “know how”.

Протягом другого періоду спостерігається швидкий ріст як числа укладених угод (в 9,6 рази), так і сум корейських відрахувань за запозичену техніку й технологію (в 35,5 рази). Очевидна перевага другої з названих цифр є свідченням того, що в Південну Корею стали надходити складна техніка й дорога технологія

Характерні риси третього періоду ( 1977-1988) визначаються переходом до “нової стадії індустріалізації”, основні завдання якої зводилися до того, щоб здійснити поступовий перехід від виробництва трудомісткого до виробництва капіталомісткому й техноемкому.

Як відзначалося вище, за переглянутими правилами влади могли без коливання відкинути заявку, якщо пропонованим контрактом передбачалося лише просте використання південнокорейськими фірмами іноземних торговельних марок і фабричних знаків. Спонукальним мотивом для корейських бізнесменів служила в цьому випадку тяга місцевих споживачів до придбання товарів із закордонною фабричною маркою, оскільки якість виробів, що випускаються для реалізації на внутрішньому ринку, залишало бажати кращого. Крім того, південнокорейські фірми намагалися таким шляхом розширити свої зовнішні ринки, збуваючи на них вітчизняні вироби, прикрашені якою-небудь прославленою іноземною маркою. Влади як і тепер осудливо ставилися до подібного до непатріотичності споживачів і не зовсім чистим устремлінням бізнесменів. В 1978р.у Кореї було зареєстровано всього лише близько 15 фірм, які використовували закордонні торговельні марки

Pages: 1 2 3

Збережи - » Південна Корея: економічне чудо . З'явився готовий твір.