Цілком, можливо, що правила, що стосуються іноземних фабричних знаків, неухильно проводилися б у життя, якби не дві обставини, зв’язаних зі спортом: чергові азіатські ігри 1986 року й Олімпіада 1988 року. Смакуючи величезний наплив закордонних гостей, влади моментально послабили заборона на використання закордонних фабричних знаків. Як наслідок цього число фірм, що користуються іноземними торговельними марками за період з 1978 по 1983 рік збільшилося в 32,3 рази. Також помітно зріс приплив ультрасучасної технології в електронну промисловість і машинобудування. Протягом 1982 року кількість угод по передачі електронних технологій південнокорейським фірмам перевищило рівень 1981 року на 28,7%.

Поступовий уряд робило все більшу ставку на залучення самих доконаних технологій. Президент наполягав на тому, щоб всі приватні фірми в обов’язковому порядку обмінювалися наявними в їхньому розпорядженні закордонними технологіями. У свою чергу Міністерство торгівлі й промисловості оголосило, що воно буде заохочувати впровадження дрібними й середніми фірмами нових закордонних технологій. Система заохочення набула чинності з 1984 року й у першу чергу поширилася на фірми, зайняті випуском електронних виробів. Був створений фонд фінансової й технічної допомоги підприємствам, які наважитися розгортати діяльність на престижному, але поки незвіданому поприщі електроніки. В 1988 році сума фонду становила 400 мільйонів доларів

З 12 серпня 1983 року Міністерство фінансів поставило за обов’язок банкам інтенсивно підтримувати приватні фірми, які звернуться за позиками з метою впровадження іноземних технологій. Спеціальні позики підтримки надавалися на п’ятирічний строк, при дворічному пільговому періоді, з розрахунку 10% річних

У світлі викладених даних, доцільно виділити черговий, четвертий період, що характеризується помітним креном убік США й провідних країн Західної Європи в області запозичення технологій. Подібний крен можна пояснити тим, що США й Західна Європа, не бачачи в Південній Кореї потенційного конкурента, поставляли найсучасніші технології. Тоді як Японія, стурбована швидкими темпами розвитку сусіда, поставляла в Корею далеко не найсучаснішої технології

Досить численні угоди по передачі “know how” в 1983 році ділилися на 3 категорії. Завдання угод першої категорії: освоїти за допомогою закордонної технології випуск якого-небудь виду продукції, що не изготовлялись раніше в Кореї, з метою монополізувати їхнє виробництво й збут на внутрішньому ринку

Другу категорію становлять угоди, у яких корейські фірми ставили перед собою завдання, пов’язані з розширенням експорту - освоїти власний випуск нових високоякісних виробів і вийти з ними на зовнішній ринок

Угоди третьої категорії, у яких з корейської сторони брали участь лише найбільші фірми, переслідувалася мета підняти окремі галузі вітчизняної промисловості на якісно новий щабель. Прикладом такої угоди може служити технічна угода між корейською фірмою “Самсунг”, американською компанією “Мікронів технолоджи”, і з японською корпорацією “Шарп”. За умовами угоди корейська сторона заручилася правом експортувати в США кристалики для запам’ятовувальних пристроїв. Для цього недалеко від Сеула був побудований завод для виготовлення напівпровідників. За перші п’ять років експлуатації заводу сума експорту склала 650 мільйонів доларів. Зачувши, що справа, почата цією фірмою приносить величезний прибуток до виробництва напівпровідників підключилися такі фірми, як “Деу” і “Голд Старий”.

Можна послатися й на південнокорейське суднобудування. Запозичаючи технології (по початку з Японії, а потім з Англії, Франції, Норвегії й Голландії), Південна Корея по обсязі одержуваних замовлень на судна вийшла на друге місце вмире.

Оснащення південнокорейської промисловості новими видами встаткування відбувалося по різних каналах. Промислове встаткування надходило й по лінії комерційних позик, але аж ніяк не завжди разом з ними надавалася технологічна допомога, тому турбота про підготовку відповідних технічних кадрів лягала на плечі корейців

Інша картина складалася при передачі “know how”. У відповідність із технічними угодами закордонна фірма брала на себе зобов’язання або направляти в Південну Корею технічних консультантів, або підготувати місцевих фахівців. У підготовці місцевих кадрів і складалася особлива цінність закордонної технологічної допомоги, за умови, якщо вона перебувала на рівні останніх досягнень НТР.

Як відзначалося вище, що по сумарній вартості запозичення технологій не йшло ні в яке порівняння ні із прямими інвестиціями, ні тим більше з комерційними позиками. Однак, уступаючи їм у зазначеному плані, іноземна технологічна допомога в багатьох випадках приносила більше позитивні результати, а іноді й більше швидку віддачу, ніж комерційні позики й прямі інвестиції. От чому останнім часом Південна Корея стала приділяти підвищену увагу запозиченню передової технології й залученню в змішані підприємства прямих інвестицій, якщо іноземні капіталовкладення обіцяють їй підвищення технічного рівня вітчизняної промисловості

Pages: 1 2 3