Протягом трьох останніх десятиліть людство мало можливість спостерігати за деякими країнами, що розвиваються, що демонстрували миру “економічні чудеса”. Звичайно ж, мова йде про молоді найбільш розвинених державах, які в 60-70 гг. виділилися й відокремилися в окрему групу, що одержала назву “Нові індустріальні країни” (New industrializing countries). Ця група постійно поповнюється, і в цей час у неї входять біля півтора десятків країн і територій. Міцне місце серед них займає Південна Корея

Про швидкий економічний ріст Республіки Корея говорилося чимало. Цю “історію успіху” зв’язують із високими темпами росту ВНП, які склали 8,6% у період з 1962-1988г і перетворенням країни із традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більше 5000$ і 13 місце в списку провідних торговельних держав мира

На стрімке зростання економіки Південної Кореї робили й впливають всілякі фактори - об’єктивні й суб’єктивні, економічні й політичні, внутрішні й зовнішні, такі як:

орієнтована на експорт, на взаємодію із зовнішнім миром стратегія розвитку;

сприятливий міжнародний економічний клімат х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів;

сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні й політичні перетворення на користь економічного розвитку;

відносно малі витрати на зміст військово-промислового комплексу ( 2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат);

залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, так і технологічних: промислове встаткування й “now how”;

етнічна й культурна однорідність, а також конфуцианская традиція, особливу цінність придающая працьовитості, утворенню, життєвому успіху й відданості своїх націй

Ці й багато інших факторів багато в чому визначили швидкі темпи розвитку економіки Республіки Корея

На жаль, питання, що стосуються економічного розвитку Південної Кореї в цей час недостатно широко освітлені в Росії. Через відсутність сучасних статистичних даних у роботі фігурують цифрові дані до 1994р. Але незважаючи на те, що цифри трохи застаріли, наявна в нашій країні інформація досить правдиво відбиває положення справ у Південній Кореї

Про факторів економічного розвитку Південної Кореї можна говорити багато й докладно, однак у своїй роботі мені хотілося б зупинитися на ролі держави, експортній політиці й запозиченим технологіям (як промислового встаткування, так і ” know-how”) у розвитку економіки Республіки Корея

Що стосується фактора експортної політики, то було б справедливо вважати його найбільш вагомим фактором, що служив рушійною силою росту корейської економіки

Про роль держави тому що цей фактор є одним з визначальних факторів швидкого темпу розвитку економіки Кореї

Що стосується ролі запозичених технологій, те цей фактор не був визначальної, однак звертання до закордонних технологій з’явилося природним наслідком експортної моделі розвитку економіки Кореї, тому не можна не оцінити роль цього фактора у формуванні сучасної економіки Кореї й прилученні країни до світових досягнень НТР. Також цей фактор недостатньо широко освітлений у російській літературі в порівнянні з іншими факторами, проте на мій погляд він становить інтерес для вивчення, а може бути й часткового застосування (природно в адаптованому до місцевих умов виді) Вроссии.

Одним з факторів, що пояснюють стрімке зростання економіки Південної Кореї, з’явилося сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні й політичні перетворення на користь економічного розвитку

Уряд приймав нові закони й ретельно переглядав уже існуючі, а також приймалася безліч мір політичного характеру з метою збільшення нагромаджень, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, так і іноземної частки капіталу, залучення інвестицій і технологій з-за кордону. Уряд зробив максимум можливого для створення соціальної інфраструктури: дороги, дамби, порти, залізниці й школи. До уряду часто зверталися із проханнями взяти на себе ризик, пов’язаний з інвестиційною діяльністю приватних підприємців, надаючи гарантії по зовнішніх позиках, використовуваним для покриття витрат на великомасштабні проекти

Очевидно, що в сучасних умовах високорозвиненого поділу праці в основі будь-яких регулюючих мір лежить грошовий обіг. У Кореї досягненню фінансово-грошової збалансованості приділялася першочергова увага. Навіть у роки значних господарських труднощів грошовий обіг, інфляція, дефіцитність державного бюджету не виходили з під контролю держави. Центральну роль у цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій системі. Інший важливий напрямок державного регулювання Південної Кореї пролягає у валютній сфері. У різних варіантах примуса до того, щоб тримати іноземну валюту на спеціальних рахунках у ЦБ, діє в Кореї з 1949 року

Концентрація фінансових і валютних ресурсів у руках держави впливало на формування основних пропорцій суспільного виробництва. При цьому основна ставка робилася на всіляке заохочення експорту. Держава використовувала субсидування національних експортерів, яким надавалися банківські пільги. По самих скромних оцінках тільки в 70-е роки вони щорічно поглинали не менш 1/10 ВНП. Державні кредити такого роду становили:

15% від ВНП - 1962-1966гг.

39% від ВНП - 1932-1936гг.

46% від ВНП- 1977-1981гг.

При цьому потрібно відзначити, що кредити концентрувалися в потенційно найбільш ефективних сферах економіки. Також здійснювався контроль за ефективністю застосування кредитів

Висока активність державного регулювання з великою виразністю виявляється у формуванні галузевих пропорцій. Наприклад, при проведенні аграрної реформи найважливішою складовою частиною стало примусове дроблення великих земельних наділів на більше дрібні - міра, неможлива без прямого активного втручання держави. У цьому зв’язку варто послатися на програму “цільового розвитку”. Починаючи з 70-х років спеціальними законами виділялися 7 галузей першочергової уваги:

машинобудування;

електроніка;

текстильна промисловість;

чорна металургія;

кольорова металургія;

нафтохімія;

кораблебудування

Цим галузям виявлялася явна перевага в постачанні

ресурсами, вони користувалися переважними податками й ін. пільгами. Одночасна держава тверда регулювало конкуренцію в пріоритетних галузях, примушуючи до об’єднання приватні компанії або до відходу з даного ринку

Держава нерідко йшла на пряму компенсацію збитків” вибраних експортерів”. Особливо варто відзначити, що пільги, надавані державою, привели до утворення високомонополизированной виробничої, особливо експортної структури. У першій половині 80-х років частка 30 найбільших південнокорейських конгломератів в обробній промисловості досягла 1/3, а в експорті перевищила 1/2.

Бачачи сильний вплив держави на економіку Південної Кореї виникає питання: чи можна розглядати корейські приватні фірми як самостійні одиниці. Це питання можна поставити на підставі наступних факторів:

висока залежність діяльності приватного сектора від залучення позикових засобів;

під контролем держави перебуває якість продукції в найважливіших експортних галузях. Держава домагалася, щоб ціни на товари, імпорт яких заборонявся або обмежувався не перевищували умовно середньосвітові

щомісяця проводилися наради з питань експорту під керівництвом президента країни, на яких установлювалися орієнтовно експортні завдання великим конгломератам

держава жорстко контролювала робочий рух, що позбавило підприємців від яких-небудь серйозних проблем крім ” капітал-праця”.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Південна Корея: економічне чудо . З'явився готовий твір.